Читати книгу - "Сніговий дракон, Крістіна Логоша"

За одну ніч на порожній галявині виріс крижаний палац. Його шпилі встромлялися в чорнильне небо і погрожували проткнути Місяць, але його яскравий диск насміхався над величною будівлею, покривая сріблом засніжені ялинки. Відблиски, відбиваючись від крижаних стін, долітали до вікон Академії Снігового Чарівництва, нагадуючи, що опівночі відбудеться бал.

Сніжинки з трепетом чекали цього моменту, адже сьогодні довге навчання закінчиться, і один із Зимових Лордів візьме їх до себе на службу. Ніхто не знав, як саме відбиратимуть захисниць: чи то магічним ритуалом, чи то за рекомендаціями педагогів. Деякі були  переконані, що головне — зовнішня привабливість. Тому разом із підсилюючими амулетами в хід йшли гарні сукні та туфлі на високих підборах. Все що завгодно, аби опинитися серед щасливиць, помічених Лордом.

Я теж, піддавшись масовому хвилюванню, змінила темно-синю форму академії на святкову сукню, і тепер крутилася перед дзеркалом, намагаючись визначити, чи настільки гарне начакловане вбрання, чи варто створити нове. Біла ніби перший сніг сукня ідеально підкреслювала талію і відблискувала, як сонячні промені в ранковій росі. Із зібраного на потилиці волосся раз у раз вибивалися неслухняні світлі пасма і падали мені на обличчя.

Двері відчинилися, і в кімнату зазирнула Ася:

- Анфісо, ти скоро? Вже з'явилося північне сяйво!

Я підійшла до вікна і відчинила його, впускаючи в кімнату морозне повітря — крізь вітражі не було видно, як небо прикрасило різнокольорове марево, сповіщаючи про відкриття воріт між світами.

Хотіла відповісти подрузі, але вона вже зникла, грюкнувши за собою дверима. Я схопила сумочку та вискочила до коридору академії. Маленький рідикюль розміром трохи більше за гаманець завдяки заклинанню зміг вмістити весь мій гардероб, магічні артефакти, велику бібліотеку. За бажання в нього помістилася б і будівля Академії, ось тільки навряд чи вона знадобиться мені на новому місці, а що Лорд мене вибере, я була впевнена. Навіть думати не хотілося, що станеться, якщо я помилюся.

По добре утрамбованій і зовсім неслизькій доріжці поспішали групки веселих дівчат, які шумно обговорювали свято. Я йшла слідом і милувалася створеною красою — фасад крижаного палацу прикрашало морозне різьблення.

За важкими шторами лоджій, дивлячись на дівчат, стояли Лорди Зими.

Я ступила до бальної зали, де в красивому танці кружляли чарівниці. Декілька дівчат, яким не дісталося кавалерів, стояли біля стіни. Легкий вітерець зі сніжинками, торкнувшись мого обличчя, огорнув одну з чарівниць і розсипався миготливими сполохами над її головою. Дівчина зраділа – її вибрав Лорд. З легкими нотками заздрощів її вітали ті, хто ще чекав свого часу. Незабаром високий плечистий чоловік у святковому камзолі, розшитому золотистими нитками, підійшов до дівчини і відвів її до однієї з дев'яти арок, що обрамляли танцювальну зону.

У порожній кам'яній рамі спалахнуло світло, і затремтіла тканина світобудови, створюючи прохід в інший світ. Лорд вибрав свою Сніжинку, і вони залишили крижаний палац, а отже, на одну вакантну посаду поменшало.

- Анфісо, ти чого так довго? Ми вже всіх встигли розглянути, — крізь натовп до мене ковзнула Ася.

За нею йшла Тамара, тривожно поглядаючи на всі боки. Подружки як два магніти з різними полюсами: маленька та відкрита Ася, і на противагу їй завжди серйозна та стримана Тамара.

— Через вітражі пропустила початок. Багатьох вже обрали?

- Ні. Одну-дві Сніжинки, — заспокоїла Ася.

Тамара у білій сукні обвела зал важким поглядом:

— Ніхто нас не вибере. Нікому ми не потрібні, — сумно промовила вона.

- Що ти, Томо. Та ми єдині у своєму роді! Ти особлива, дивись, яка сильна, і магія в тебе сильна! Як удариш крижаною стрілою, жоден ворог не встоїть. Анфіса у нас розумна, будь-яке складне чаклунство розгадає, з будь-якої пастки викрутиться. А я…

— …ти під гуркіт грому спати можеш. Проспала весь курс темних захистів на задній парті, навіть око не смикнулося, — закінчила я фразу за руду.

Вона манерно відкинула пасмо рудого волосся за спину і з гордим виглядом додала:

- А що? То теж треба вміти!

Ми вибухнули гучним реготом.

— Дивіться, який статний по лоджії проходить, — звернула нашу увагу Тома на одного з Лордів.

Він був по-чоловічому гарний, з різкою лінією підборіддя, чуттєвими губами, носом з горбинкою та виразними темно-синіми очима. Він ніби відчув наш інтерес і став розглядати у відповідь. Як тільки наші погляди зустрілися, волоски на тілі встали дибки — не було в тому погляді нічого людського, немов усередині Лорда суцільний лід.

- Не подобається він мені, - прошепотіла я і повернулася спиною до лоджії. — Погляд звірячий.

— Дурна ти, Анфіско. Нічого в чоловіках… — пирхнула Ася.

— …лордах, — поправила її Тома.

- Саме! Нічого в лордах не розумієш, — резюмувала руда.

Я театрально закотила очі, розуміючи, що заробила від подруг ще один ярлик. Малого того, що з нас трьох я була найуспішніша у навчанні, за що була прозвана зубрилкою, так тепер мене назвали необізнаною у справах любовних. Начебто вони у справах амурних розуміються! За три роки навчання із чоловіків бачили лише викладачів.