Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"
- Жанр: 💙 Любовне фентезі
- Автор: Велена Солнцева
- 394
- 0
- 05.03.24
Роман "Не можна вбити" від автора Велени Солнцевої - це захоплива історія про мужність, відданість та людську долю в умовах війни. Головний герой - молодий військовий, який опиняється у ворожому полоні, але не втрачає віру у власні сили та готовий боротися за своє життя та свободу.
У цьому захоплюючому романі читачі знайдуть себе у середовищі військових подій, де кожен день - це боротьба за виживання та віру в краще майбутнє. Головний герой стикається з різноманітними випробуваннями та перешкодами на шляху до своєї свободи, але його сміливість та відданість дозволяють йому здолати всі перешкоди.
"Не можна вбити" - це захоплюючий роман, що відображає силу людського духу та надію на краще майбутнє, залишаючи читачів у напрузі до останньої сторінки.
Велена Солнцева - відома українська письменниця, яка має вражаючий талант та здатність зачаровувати своїх читачів своїми творами. Вона є автором численних романів та оповідань, які відрізняються оригінальним сюжетом та глибоким змістом. Творчість Велени Солнцевої завжди вражає своєю емоційною насиченістю та неповторним стилем. "Не можна вбити" - це ще один шедевр великої письменниці, який точно запам'ятається кожному читачеві.
Читати ще книги автора Велени Солнцева на нашому сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Настя
Від занадто гучної музики закладало вуха. Не звикнувши до подібних розваг, я зараз розгублено оглядалася на всі боки. Катя давно пішла підкорювати танцпол, попередньо обізвавши подругу боягузкою і занудою. Що вона тут забула? У голові відразу виник образ мами з викривленим від злості обличчям: «Ти нікуди не підеш!!! Поки живеш у моєму домі, дотримуватимешся моїх правил». А вона пішла, правда вже не особливо й хотілося, але на зло пішла, і ось зараз підпирала спиною барну стійку, злегка морщачись від гучної, надто нав'язливої музики. Як то кажуть - згорів сарай, гори і хата, тож ночувати мені схоже сьогодні ніде, це я зрозуміла коли з балкона летіли мої сукні у перемішку зі спідницями, або як Катя говорила бабуськине шміття. Зараз же я красувалася в чорній міні сукні без рукавів, яку мені люб'язно позичила подруга, і намагалася взагалі не рухатися, тому що існувала ймовірність що якщо трохи потягну еластичну тканину вгору, то сукня негайно перетворитися на топ зібравшись на талії, або навпаки варто потягнути вниз і всі побачать мою красу не приховану білизною, просто подруга запевняла що під подібну сукню білизну не надягають, вона буде надто виділятися. Я довго не хотіла його одягати, але Катерина категорично заявила що не піде зі мною в клуб, поки я не зніму вбрання старанної учениці недільної школи. Було трохи образливо, я не вважала що одягаюсь якось неправильно, хоча відвертих речей у мене справді не було, тому що весь одяг проходив у мами жорстку перевірку.
Поставивши порожню склянку на стійку, попросила у бармена налити ще води, чоловік дивився на мене з жалем, це була вже п'ята склянка, і якщо сп'яніння мені не загрожувало, то часте відвідування жіночої кімнати було гарантовано.
-Може щось міцніше за рахунок закладу?
Я впритул подивилася на чоловіка і він трохи знітився.
-Ні, тільки воду.
Ніколи за свої двадцять років не пила спиртного. Розумію що в сучасному світі це дивно і малоймовірно, але факт залишається фактом. У нас вдома завжди було багато правил, іноді абсурдних і безглуздих, наприклад таких як не затримуватися в дверях довше п'яти секунд, нікого не впускати в квартиру після восьмої вечора, вдома мені належало бути не пізніше десятої, а лягати спати об одинадцятій, після опівночі не можна вмикати світло, перед дзеркалом не можна розчісувати волосся і ще багато чого. Мені що виросла з цими заборонами вони не здавалися дивними, а ось моя єдина подруга яка змогла витримати всі мої заскоки, відверто глузувала з них, і поступово всі правила були порушені і земля не розкрилася у мене під ногами. Саме Катя підбила мене на таку авантюру як піти до клубу, цим вчинком я порушувала одразу кілька правил, а тому це було нереально, але підготована колкими глузуваннями, я вщент посварилася з мамою і тепер відчувала докори совісті.
Несподівано мені на плече опустилася велика і важка долоня. Здригнувшись від несподіванки сіпнулася вбік.
Незнайомець не послабив хватку, а навпаки сильніше стиснув пальці.
-Потанцюємо?
Я чула його вкрадливий голос навіть крізь гуркіт музики. Щоб відповісти необхідно було повернутись до нього обличчям. Переді мною стояв хлопець, від нього віяло впевненістю в собі та нахабством. Модна стрижка, у вусі пара кілець, на шиї татуювання які плавно спускалися і губилися вигадливим малюнком під чорною футболкою. Але найбільше притягували погляд очі, вони були абсолютно чорні, настільки що здавалося навіть зіниці не було видно. Я таких ніколи не бачила, їхня чорнота затягувала в тягучий і липкий вир, немов у трансі кивнула, але коли він спробував взяти за руку тут же її відсмикнула. Звичка вироблена роками і зараз не підвела.
-Я не танцюю.
Незнайомець насупив свої ідеальні смоляні брови.
-Зі мною танцюєш.
Це було не питання, більше нагадувало наказ який підлягає негайному виконанню. Очевидно коли всім роздавали нахабство він був першим у списку.
-Ні. - цього разу голос звучав твердіше, жодних сумнівів у правильності відмови, такі як він так просто не відстають - надто нахабний, надто гарний, надто багато занадто.
Бармен уперся руками у стійку і голосно, так щоб я почула, спитав:
-Проблеми? Викликати охорону?
Негативно похитала головою, а ось незнайомець зло ощерився.
-Не лізь не в свою справу.
Потрібно щось зробити, причому терміново. Зібравши всю свою хоробрість у кулак, підхопила маленьку сумочку і протиснувшись повз незнайомця пискнула:
-Мені пора.
До виходу відразу не пішла, по-перше від стресу тремтіли руки і мені необхідно було усамітнення щоб привести думки до ладу, а тому я попрямувала у бік вбиральні, а по-друге мені по суті сьогодні йти нікуди, завтра сподіваюся мама охолоне і прийме блудну дочку назад, до того ж цей блуд мені зовсім не сподобався.
Захар
Настрій був гірше нікуди, і те що довелося тягнутися в клуб його не покращило. Хотілося зовсім іншого, негатив просився назовні і я з задумом розглядав зал у пошуках пригод. Хлопці з побоюванням поглядали в мій бік, вони знали що в такому стані мене краще не чіпати, навіть у цьому практично позбавленому магії світі в який мене занесло з власної дурості, я був багато на що здатний.
Пашка штовхнув ліктем в бік і кивком голови вказав у бік барної стійки:
-Чи не наша?
Я глянув туди і по венах швидше побігла кров. Попалася тварюка, не знаю чи та це що нам потрібна, але невинними ці погані не бувають, а тому роздумувати особливо нема над чим. Хоча варто визнати - гарна чортківка . Подумки обсмикнув себе, краса цих створінь оманлива. Довге волосся було того відтінку рудого, що палає на сонці як полум'я, точена фігурка обтягнута в якусь подобу сукні яку дівчина раз у раз поправляла ніби їй було некомфортно. Захар посміхнувся, він точно знає що ці породження пекла готові на все аби принести більше жертв для свого господаря, він був знайомий з одним, навіть перебував з ним у близькому родинному зв'язку. Не варто вірити оманливо невинному вигляду та цукровій брехні цих істот.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.