Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"
У захопливій книзі "Потраплянка на заміну" від автора Літи Най розкривається історія про зміну життя головного героя після несподіваної події. Головний герой книги, Лукас, звичайний чоловік, який переживає складні часи у своєму особистому та професійному житті. Він вирішує змінити своє життя та починає новий розділ, коли на нього чекають непередбачувані пригоди та випробування.
Книга Літи Най, відомого письменника, відома своєю спритною манерою оповіді та здатністю захопити читача з перших рядків. "Потраплянка на заміну" - це історія про зміну, самовдосконалення та пошук сенсу у житті. Кожен, хто шукає в книзі відпочинок від повсякденних проблем і відкриття нових перспектив, знайде у цій книзі захоплюючу історію.
Літа Най - талановитий український письменник, який здобув популярність завдяки своїм захоплюючим та чуттєвим романам. Його твори відзначаються глибоким психологічним вивченням персонажів та цікавим сюжетом. "Потраплянка на заміну" - ще один яскравий приклад його літературної майстерності та здатності зацікавити широке коло читачів.
Читати ще книги автора Літа Най на нашому сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Покидьок.
– Які слова, Олександро, – зареготав Андрій, відкидаючи голову назад. – Тобі не личить так виражатися. Ти ж усе-таки леді.
– А ти справжній козел, але тобі ж не соромно.
– Соромно? – він обдарував мене огидною гримасою. – Крихітко, я щойно заробив купу бабла, і все, що заради цього мені довелося зробити – це гарненько тебе нагнути, – він ковзнув по мені хтивим поглядом, – у прямому й переносному сенсі.
Мені стало до такої міри огидно, що хотілося здерти шкіру в тих місцях, де він мене торкався. Оскільки цього я зробити не могла, єдине, що спало на думку, – стягнути з правої руки обручку і з усією ненавистю, що вирувала в мені, жбурнути в Андрія. Коли каблучка вдарилася в широкі груди мого вже колишнього нареченого, в голові промайнула думка: «Потрібно було в обличчя кидати. Може хоча б око вибила»». Хороша ідея, а головне своєчасна.
Андрій лише хмикнув, не вражений моєю недоатакою. Нахилившись, він підхопив обручку і підняв над очима, щоб світло відбивалося від величезного діаманта.
– Дарма, – знизав плечима чоловік, покручуючи перстень. – Могла продати і виручити пристойну суму. Тепер твоїй родині вона стане в нагоді. Як думаєш, що скаже мама, дізнавшись, що ти втратила компанію батька? І як почуватимуться твої менші, коли у вас відберуть будинок?
У його погляді не було ненависті. Для цього почуття в нього й приводу то не було. Ні, він дивився як переможець, який тріумфував від свого виграшу. І все одно, якою була ціна. Зараз, стоячи перед цією людиною, я досі не могла повірити в те, що відбувається. Нехай ти двічі скотина і безпринципний бізнесмен, але до чого ця зловтіха. Ти обікрав мене, забрав усе те, що я сама створювала з такою працею, а тепер знущаєшся. Ні, він не знущався. Він хизувався. Я й раніше помічала, що в нього досить дивні причини для гордості. Ось і зараз, він пишається, що зміг відібрати мою компанію всього за кілька місяців. І як би мені не було огидно, Андрій абсолютно правий: для цього йому всього лише й варто було закохати в себе наївну дівчинку, яка уявила себе бізнес-леді.
Від цього стало ще болісніше. Я відчула, як до горла підступає клубок, а очі стають вологими. Але я не дам йому побачити моїх сліз. Нехай знає, що це ще не кінець. Розвернувшись на підборах, я відкинула волосся і гордо пішла, карбуючи кожен крок. Це було легко, адже він вже не бачив, як по щоці покотилася самотня сльозинка. Наостанок я не стрималася і шибонула дверима з такою силою, що штукатурка ледь не посипалась.
І в цьому мав рацію Андрій: не личить мені бути настільки емоційною. У нашій родині поки це прерогатива Іри. Їй саме виповнилося 16, і вона все сприймає як зазіхання на її незалежність та ідентичність і конфронтацію в міжособистісних стосунках, через нехтування її особистими кордонами. Хто дав підліткам доступ до інтернету? Менше з тим. Мені здавалося, я вже давно навчилася тримати себе в руках і не виказувати почуття: у бізнесі це до добра не доводить.
«Вчасно ти згадала про почуття в бізнесі, – фиркнув внутрішній голос. – Коли закохувалася в сина власника фірми-конкурента, про це навіть не згадала».
Я саме вийшла із задушливого офісу його компанії. Свіжий, навіть злегка морозний вітер остудив мої гарячі щоки. Правильно. Холодна голова і холодне серце. Ось із цим можна працювати. Мені потрібно зрозуміти, як усе виправити.
Повільно йдучи проспектами міста, я згадала, з чого все почалося. Адже тоді – майже 4 роки тому – все було набагато гірше, і я впоралася. Отже, і зараз впораюся. Але замість того, щоб думати про майбутнє, мене понесло у спогади.
Мені ледь виповнилося 21, коли на нашому складі сталася пожежа. Компанія мого батька займалася виготовленням меблів. На складі зберігалося все, що тільки можна уявити, від готової продукції до матеріалів: шафи, дивани, столи, комоди, фурнітури, ліжка, двері, а ще всі тканини, ДСП, необроблене дерево, пластик та інше. Усе це спалахнуло в секунду і за годину не залишилося нічого.
Після цієї події серце батька не витримало. Інфаркт, помер на операційному столі. Мама майже пішла за ним. Нехай у фізичному плані вона була з нами, але психологічно занепала: не виходила з дому, нічого не їла, ні з ким не спілкувалася, навіть із нами не говорила.
Я навчалася на п'ятому курсі, і в цей момент на мене в один день звалився бізнес у стані банкрутства, безвольна мама, дванадцятирічна сестра і семирічний брат, дім, господарство та навчання в університеті. Я не знала, що з цим усім робити. Хапалася за все підряд і нічого не виходило. Мені хотілося оплакувати тата, бути поруч із сім'єю, допомогти мамі, піклуватися про молодших, але від мене вимагали розв'язання бізнес-питань.
Фірма батька мала перейти порівну всім його дітям, але тільки мені на той момент виповнилося 18, і я мала стати очільницею компанії. Компанії, яка втратила всю продукцію і клієнтів, у якої немає коштів на виготовлення нових меблів, зате є цілий колектив співробітників, які вимагають зарплати та зобов'язання перед замовниками.
Нехай в універі я вивчала менеджмент і вже давно стажувалася в тата, але все одно не була готова перейняти важелі правління. Тоді довелося прийняти важке рішення – продати фірму. Так, це була справа всього життя батька, але я була розгублена і не розуміла, що мені робити. Тільки от проблема – ніхто не хотів її купувати. Усі розуміли, в якому скрутному становищі перебуває бізнес. Заборгованостей було стільки, що всі ставили хрест. Тоді я навіть пішла до наших головних конкурентів – компанії Руслана Семеновича – батька Андрія. Але він теж відмовився. Не захотів навіть купити обладнання і верстати з фабрики. Сказав, що коли ми збанкрутуємо, він зможе викупити це в приставів за копійки. Як не дивно, він мені тоді навіть допоміг. Мені просто потрібно було достатньо розлютитися і захотіти довести всім, що фірма батька ще буде їм конкурентом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потраплянка на заміну, Літа Най», після закриття браузера.