Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Голубий олень, Письменна Лариса 📚 - Українською

Читати книгу - "Голубий олень, Письменна Лариса"

77
0
11.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Голубий олень" автора Письменна Лариса. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Голубий олень, Письменна Лариса» була написана автором - Письменна Лариса, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Голубий олень, Письменна Лариса" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

А зараз, друзі мої, я хочу розповісти вам про дівчинку Оленку, що живе у великому й людному місті, про дивовижну пригоду, що сталася з нею. Оленка запевняє, що то щира правда, то чому ж би нам їй не повірити? Адже й вона сама тому вірить!

Яка вона з себе, Оленка? Така, як багато дівчаток: кругловида, цікава, носик — ґудзиком, а по тому ґудзику — ото досада!— рясні краплинки-весняночки, такі ж золотаві, як і Оленчині куценькі кіски, що їх так нешанобливо називають мишачими хвостиками.

Таке придумали! У миші ж хвіст голий та сірий, а в Оленки кіски пухнасті.

І ще Оленка страх як не любить, коли їй нагадують, що вона — маленька.

— Чому маленька? — гнівається.

— Тому, що мало прожила на світі.

— Де ж там мало?..— Скільки себе пам'ятає, стільки й на світі живе. Все живе та живе, а вони кажуть — мало. Бач, які!

Правда, буває й таке, що наша Оленка міркує інакше. Захоче ото піти погуляти, а бабуся наказує:

Прибери-но іграшки, Оленко, негоже їх так розкидати. Та й куди ти така розпатлана та розхристана? Зачешися та ґудзики позастібай, як треба. Ти вже велика, люди сміятимуться.

— Еге, велика! Я ще маленька, мені важко...

Ось як вона іноді вміє хитрувати. А з вами такого не буває? Ні? Ой, ану пригадайте!

В Оленчиному дворі, тільки в іншім будинку, живе її подружка Галочка — кучерява така, як баранчик, і чорненька, немов справжня галка. У Галочки, як і в Оленки, теж є тато та мама, і хоч немає бабусі, зате до них щодня приходить тьотя Настя: вона прибирає, готує обід, ще й доглядає Галочку.

І ще в Галочки є здоровезний та вреднющий собака — Казбек. Ну — справжнісінький вовк, аж глянути страшно. Оце якось мало не розірвав на шматочки Оленчиного котика — Димка. Добре, що Димок устиг видряпатись на каштан, що росте у дворі. Той каштан — сам один у дворі, а навколо— муровані високі будинки. Якби каштанів було п'ять або сім, то б мали свій ліс! Правда, тоді б не було куди заїздити машинам.

Оленка дуже розгнівалася на Казбека, аж з Галочкою через нього посварилася.

Хоча посваритись подружкам не штука, вони таки частенько сперечаються. І все тому, що Галочка — хвастуха, а наша Оленка страх як не любить перед нею поступатися. Ото як зійдуться, то вже й заведуться.

— А мій татко легкову машину "Волгу" має,— почне вихвалятися Галочка.— Він нею по всьому місту їздить і мене катає, коли я тільки захочу.

— Подумаєш — "Волга"! Зате мій татко автобусом їздить, а автобус у сто разів більший від вашої "Волги"! — відріже Оленка.— Що, скажеш — не більший?

Цього Галочка сказати не може, бо й справді автобус — нехай не в сто разів — а таки більший.

— Зате мій татко — директор! Про це всі в дворі знають, бо директор — то неабищо! От!

— Ну то й що? А мій татко працює на електростанції! — не поступається Оленка.

Ба й справді: коли в когось із сусідів погасне електрика, то кого просять полагодити? Може, Галоччиного батька-директора? Аякже, Галоччиного! По Оленчиного тоді приходять! її татко вмить все полагодить. Своїм татком Оленка може пишатися.

Дивіться такожЛариса Письменна — Сап'янціЛариса Письменна — СтрашилоЛариса Письменна — Мамин клопітЩе 7 творів →Біографія Лариси Письменної

Гірше, коли суперечка заходить про мам,— тоді перемагає Галочка. Кожна з дівчаток любить свою маму, та на лихо виходить завжди так, що Галочці є чим похвалитися, а Оленці — нічим.

Справді, Галоччина мама літає величезним літаком по небу в далекі краї, і називається вона так незвичайно, що й вимовити важко,— бортпровідниця. Коли Галоччина мама збирається в політ, вона зодягає прегарний костюм з блискучими ґудзиками і кругленьку ловку шапочку-пілотку. Такого вбрання в жодної мами немає! Що правда, то правда, нічого не скажеш...

Коли в небі загуде літак, Галочка завжди задирає голову і на весь двір галасує, то летить її мама. А що ж, може, й мама, хіба з землі розпізнаєш?

— Без моєї мами не можна літати, бо вона — хазяйка літака,— закопилює губи Галочка.— Вона за всіма доглядає, усіх годує й напуває, без неї просто пропали б!

Оленка ж тільки мовчки зітхає. Хазяйка літака — не жарти! Хіба ж на таке не позаздриш?

Оленчина мама не літає по небу, вона проста робітниця, працює на фабриці. І одягається вона дуже просто, не в костюм, не в пілотку, а так, як усі. І вигляд у неї зовсім звичайний. Ну — мама та й годі. Ходить щодня на свою фабрику, а вдома порається по хазяйству: шиє, пере, прибирає, на бабусю ж усього не скинеш. І про далекі краї вона не розповідає дівчаткам, як Галоччина, бо в далеких краях Оленчина мама зроду й не бувала.

А Оленці ж так хочеться теж похвалитись! Але чим? Нічого цікавого про свою маму вона розповісти не може.

Тому й прикро Оленці. Ой, і прикро ж...

* * *

Того дня з самого ранку небо вгорнулося в сірі лапаті хмари, завив сердитий вітер і дихнув холодом. Настала осінь, а восени завжди на небі купчаться хмари та віють сердиті вітри, на те вона й осінь. Так і бабуся казала, та хіба ж з того Оленці легше?

Сиди собі вдома та бався з кошеням, а воно вже й так геть-чисто руки подряпало. Набридло!

Бабусю, розкажи мені якусь нову казку. Тільки ціка-ву-цікаву.

Яку ж тобі розказати? — розводить руками бабуся.— Хіба що про Івасика-Телесика?

— Не хочу про Телесика, хочу нову!
А нової бабуся не знає.

— То поший моїй ляльці нову сукенку. Бо стара вже брудна.

— А ти випери її,— радить бабуся.

— Не хочеться Оленці прати. Краще книжку якусь роздивитись.

Знайшла Оленка на полиці мамину книжку і почала з нудьги розглядати. А там усе такі чудернацькі малюнки — коліщата, петлі, гачки... Нічого не втямиш.

— І що це за книжка? — розсердилася Оленка.— Навіщо її, таку нуднющу, мама читає?

— Не коверзуй,— сказала бабуся й надягла окуляри.— А дай-но цю книжку сюди.

І заходилась пояснювати — що воно там і до чого. Бо ж і бабуся раніше теж працювала на маминій фабриці, а книжка була саме про фабрику, про її обладнання. Та для Олен-ки воно було не дуже цікаво.

— Не хочу на фабриці працювати, хочу по небу літати.

— Якби люди не працювали на землі, то й по небу не полетіли б,— похитала головою бабуся.

— А я все одно не хочу! Не хочу й не хочу!

Нарешті визирнуло з-за хмар сонце — відразу все навкруги повеселішало. Перестала коверзувати й Оленка. Вона швиденько вдягнулась і вибігла надвір погуляти. Вибігла, глянула — та так і завмерла з подиву...

Ходить попід каштаном незнайома красуня дівчинка, блискучі каштани збирає. Вбрання на ній таке хороше, таке барвисте — що й очі у себе вбирає. Рясна спідничка золотистого кольору, а внизу — лиштва з синіх кучерявих ялиночок. Светрик теж золотистий, на грудях — два маленькі голубі олені здійняли вгору передні ратички — от-от затанцюють! І шапочка золотиста, пухната, з синіми ялиночками, і шарфик такий. І звідки взялася така красуня?

Підбігла Оленка ближче до дівчинки, придивилася — аж то зовсім і не красуня, а просто Галочка. То її чудесне вбрання так прикрасило.

Стоїть Оленка, дивується, а подружка перед нею хизуватися стала. То одним боком повернеться, то другим, ніби Оленка і так її не бачить. А далі, як завжди, Галочка почала вихвалятися:

— А в мене сьогодні день народження! Мені сьогодні аж шість років! Ага!

— Подумаєш! І мені скоро буде шість років. Ось ще трошки поживу, й буде.

— А сьогодні прилетіла моя мама й подарувала мені цей костюмчик. Бачиш який!

Хотіла Оленка сказати: "Подумаєш", але язик не повертається. Мовчить, тільки на голубих оленів дивиться — зроду Такої краси не бачила. А тут ще Казбек підбіг, повискує, кудлатим хвостищем метляє, ніби теж перед Оленкою вихваляється.

А Галочка все невгаває:

— Ти й не знаєш, як цей костюмчик зветься, а я знаю: три-ко-таж-ний, ось як. Мені мама подарувала, а тобі твоя ні. Ага! Моя мама краща!

Такого вже Оленка не могла стерпіти, та й хто б таке стерпів? Вона схопила з землі великий каштан та як замахнеться на Галочку.

— Тікай звідси, Галко-задавалко, бо я тобі зараз дам!
Галочка вискнула і кинулася тікати. Оленка й не думала гнатися за нею, просто хотіла налякати трошки, аби не задавалася, але тут сталося лихо: Галочка послизнулася, впала в калюжу і забруднила весь свій розкішний костюмчик.

Оленка аж похолола з ляку. Що ж тепер буде?

Галочка заверещала на весь двір, підхопилася й побігла додому, а перелякана Оленка притьмом заховалася за грубим стовбуром каштана. Адже зараз Галочка побіжить до бабусі скаржитись... І звідки така біда на Оленчину голову?

Сіла Оленка на купу пожовклого каштанового листя, притулилася до кострубатого каштанового стовбура й заплакала. Додому тепер і повертатися страшно, гуляти охота пропала. Ось вийде зараз з Галоччиної квартири тьотя Настя і скаже:

— А що ти з Галоччиним костюмчиком зробила? Як тобі не сором? Ану, ходімо до бабусі, нехай вона тебе покарає.

Тьотя Настя таки вийшла надвір — з випраним костюмчиком та мотузком у руках. Оленці вона не сказала нічого, простягла мотузок поміж гілок каштана й повісила на нього сушити костюмчик. Та й пішла собі.

Оленці трохи полегшало. Може, минеться. Хіба ж вона хотіла?..

На пухкому каштановому листі сидіти було дуже зручно. Вона зручніше вмостилась і стала милуватися голубими оленями — Галоччин светрик висів над самою її головою.

Яка ж бо щаслива ця Галка-задавалка,— от який подарунок мама їй привезла! Звісно, коли б і Оленчина мама теж літала літаком у далекі краї, то й вона знайшла б для Оленки таку красу.

Ну, чому в неї не така мама? Чому?..

На Оленчині очі знову набігли сльози. Тепер Галка ще більше задаватиметься, а їй, Оленці, доведеться мовчки кліпати.

...Раптом один з голубих оленів тихенько заворушився. Спершу хитнув гіллястими ріжками, повернув голівку, далі присів на задні ніжки і враз, немов маленька голуба пружинка, вискочив з Галоччиного светрика просто в Оленчині руки. Отак влітку з високої трави зненацька вискакує бірюзовий коник-стрибунець.

— Ой! — скрикнула з несподіванки Оленка і мало не впустила Голубого Оленя. А він, маленький, тонконогий, стояв на долоні й тремтів з холоду — адже був зовсім мокрий!

Оленка витерла його ріжечком хустки, і олень знову став пухнастий та м'який.

— Ти не справжній? — тихенько, аби не злякати, запитала Оленка.— Ти іграшковий?

— Так, я не справжній,— відказав Голубий Олень.— Справжні олені не живуть у містах і ніколи не бувають голубого кольору. Але я й не іграшковий, я — трикотажний. Якщо ти добре придивишся до мене, то побачиш, що я сплетений з тонких шерстяних ниток.

— Який же ти гарний! — Оленка погладила Голубого Оленя по м'якій блискучій спинці.— А чому ти вискочив з Галоччиного светрика?

— Я побачив, як ти плакала.

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голубий олень, Письменна Лариса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голубий олень, Письменна Лариса"