Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Удова й два сини, Павленко Марина 📚 - Українською

Читати книгу - "Удова й два сини, Павленко Марина"

28
0
06.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Удова й два сини" автора Павленко Марина. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Удова й два сини, Павленко Марина» була написана автором - Павленко Марина, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Удова й два сини, Павленко Марина" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

(Т е р п л я ч а казка, перемотана Ялосоветою з уст

однієї доскоцької тітоньки)

Жила собі одна вдова. Дуже в селі її шанували. Мовляв, і добра вона, й весела, ще й господиня з неї чепурна. Ну, за доброту не знаю: всі ми добрі, поки нам добре. Щодо веселості... Це як подивитись. Іноді чи й потрібна вона, тая веселість?.. А от щодо охайності, — тільки це між нами — була я, була ще й не раз у тієї вдовиці в хаті (бо сусідимо)! То заставала часом і долівку незаметену, і павутину якось бачила. Хай і знадвору, під стріхою, а павутина ж!.. Воно, звісно, з усяким буває, але навіщо про ту чистоту язиками молоти?

Мала вдовиця двох синів — Івана й Степана. Теж мені імена: півсела таких. "Чи в тебе, — питаю, — дітьми поле засіяно, що не могла краще назвати?" Втім, не мої діти — чого носа маю стромляти?

Але й синів усі любили та славили. І гарні, мовляв, і майстровиті, і до людей привітні. Тішиться мати, що й орати в поле ще підлітками ходили, і дрова з Далекого лісу возять самі, і на ставок — самі, і — на ярмарок... Тільки я зразу казала, що добром та запопадливість не кінчиться, що десь, їй-Богу, знайдуть халепу на свою голову!

Так на моє і вийшло!

Пішли якось Іван та Степан у Далекий ліс по гриби. "І насушимо, — кажуть, — мамо, і насолимо: цілу зиму приварок буде!"

Еге ж, еге ж, цілу зиму!.. Як пішли ото — вже й зима проминула, а вони все не вертаються!

Мати всі околиці пообпитувала, всі очі повиплакувала. Цілим селом кілька разів ліс прочісували. Та тільки й того, що біля відьомських кругів, де гриби ото колами ростуть, надибали два козубки перевернуті. Один — із сироїжками, а другий — з лисичками!...

— Чує серце: живі соколики мої! — мати сподівається.

А я тільки головою хитаю: та вже ж, коли звір який напав чи поганок, боронь Боже, об'їлись, то якраз живі — сподівайся! Але мовчу, нащо воно мені здалося?

Вона ті гриби в козубки визбирала, додому забрала, посушила та все береже.

Уже б чи викинула їх, чи поїла, а то!..

Через рік, якраз того дня, коли пропали Іван та Степан, десь під вечір приходить до сусідки... вовк! Отак, людоньки, мовчки до двору: чалап-чалап! Я мало не вмліла, за тином стоячи, але ж мушу додивитися, що далі буде!

На спині у вовка — два козубки, між собою зв'язані. Один — із сироїжками, другий — з лисичками.

— Від моїх дітей вісточка! — охнула господиня. Бігом козубки знімає. Отако, просто з вовка, людоньки, знімає! Ой, щось тут нечисте! В очі йому заглядає, мало на коліна перед ним не падає: "Та скажи ж хоч слово: де вони, орли мої сизокрилі?"

Знайшла кого питати! Вовк є вовк — мовчки розвернувся й до лісу!

Пробувала, сердешна, доганяти — куди там!..

— Позбулась би ти цих "гостинців"! — раджу.— Не на добро ці вовчі відвідини!..

А вона, дурепа, все тішиться: живі, мовляв, та живі! Грибки перебрала, пересушила й назад у козубки позсипала. Від синів, бачте, передача!

Хай йому грець з такими передачами! Але що ти казатимеш?

Дивіться такожМарина Павленко — Півтора бажанняМарина Павленко — Русалонька із 7-В та загублений у часіМарина Павленко — Хатка для НехайкаЩе 24 твори →Біографія Марини Павленко

Іще рік минув. І знов того дня — вовк на порозі. Ще два козубки з грибочками. Тут би й пристрелити звірюку! Та не зачіпає ж нікого, і про синочків звісточка.

Сусідка цього разу на хитрощі пустилась. Через вікно добре видно: поки знімала козубки, тихенько-спритненько — р-раз! — кінчик нитки від клубочка до лапи йому й причепила! Клубочок — у горнятко і легенько кришечкою прикрила. Вовк побіг собі, а тут клубочок розмотується!

Тільки замалий клубочок: розмотався увесь — і випірнув кінчик нитки з горнятка. Бідолаха за нього і вхопитись не встигла.

Авжеж, хіба можна долю перехитрити?

Сусідка й ці грибки сушить і зберігає. А сама тим часом іншу нитку пряде: міцнішу й довшу. День і ніч пряде. Рік пряде. Ліпше для себе напряла б — не стара, могла б іще й пару знайти.

Та хіба вона мудрої поради слухає? Вовкові пряде!

Ну, про вовка промовка, а вовк до хати. Через рік. Із тим самим гостинцем. Уже ми й чекали його. Тобто сусідка чекала, а я з-за перелазу підглядаю — може, біда якась, не дай, Боже....

Зняла молодиця з нього козубки та нишком петлю від нитки й накинула!

Вовк помчав, а клубочок розмотується — мало горщика не рознесе!

Аж під вечір клубочок заспокоївся: певне, прибіг вовк на місце (а нитки ще було та й було!..).

Бачу: обвішалась моя сусідка козубками од вовка, взяла в руки той клубочок. Змотує. Та по вовчому сліду йде.

Куди ото проти ночі? Довелося й мені ув'язатися: як не є, а цікаво! Хоч ясно, що добра не жди!

Ох, і напродиралися ми хащами! Ох, і напозбивалися ж колін об старе коріння!.. Я б уже й вернулася — таж дороги назад не розберу. Ет, що буде, те й буде. Хоч пан, хоч пропав!

Страшно в лісі, ой, страшно!.. А сусідці байдуже: клубок намотує і далі за ниткою пробирається.

Як почало смеркати, опинились ми чи то в печері велетенській, чи то в підземеллі. А може, то дерева над нами сплелися, ніби стеля?..

Ні, таки під землею ми! Скільки живу, а не відала, що в Далекому лісі такі місця водяться!..

Бачимо, нитка за якимись дверима важенними ховається. Видно, за ними нашого вовка замикано. То сусідка й покинула мотати клубочка: прийшли, значить!..

А грибів у тім підземнім палаці!.. Тьма-тьмуща! І на стінах ростуть, і зі стелі, мов лампочки, блимають, і під ноги лізуть! Скрипухи, підосичники, рижики, зморшки, порхавки!.. Та всі ворушаться, товчуться, а очицями так і лупають!..

Якраз у них збіговисько якесь було, то нас і не завважили. Попереду виступає, певне, князь їхній, бо всі поклонились йому. Ну, що вам про нього сказати, людоньки? На зріст — як оце я, а так — мухомор мухомором! Білосніжна мантія, в мереживах, і шапка така червона, з цяточками білими...

Попід ручку з ним — княгиня. Приземкувата, біло-рожева, у шлярочках, у капелюшкові. І теж — печериця печерицею, скажу я вам!

Не вспіли роздивитися — чуємо: гамір серед їхньої братії. Леле: гриби-красноголовці ведуть зв'язаних... Івана й Степана!

— Діт!.. — добре, що я відразу їй долонею рота затулила: мовчи, мовляв, та диш! Роздивися, що й до чого, а там видно буде...

Бачимо, князь говорити збирається. Усі затихли, а ми — то й зовсім не ворушимось.

— Шановне грибство! — гукає. — Сьогодні минає рівно три роки, як мої кохані доньки-князівни, Сироїжка й Лисичка, познайомили нас зі своїми судженими — Іваном та Степаном. За ці три роки обидва хлопці вірно служили нам і показали себе з найкращого боку. Отож сьогодні ми із Її Світлістю княгинею Печерицею оголосимо свою ухвалу!

Все грибне товариство завмерло нашорошено.

— Донечки мої прехорошії, підійдіть до мене!

Вийшли тут дві кралечки: що одна "красуня" — крихка Сироїжка, що друга — руда Лисичка! На зріст такі, як і наші дівчата, а губи понадимали, наче міські панночки.

— Оголошую на все князівство щасливу новину! Оскільки Іван та Степан за три роки довели, що гідні честі бути зятями самому Мухоморові, а нашому князівству — достойними грибичами, благословляю їх на одруження із Сироїжкою та Лисичкою! За кожною даю по півлісу та по мільйону грибогривень!

Загула тут громада, зашуміла радісно!

— Але ж, Мухоморе-князю! — обізвався цієї миті Іванко. — Не така угода була. Не така!

— Обіцяли ви, — Степанко додає, — коли три роки совісно відробимо у вас, то відпустите нас на волю, до матінки рідної. За ці три роки ми тільки й могли, що грибків їй передати. Хіба це поміч була? А про жодне одруження й не мовилося!

— То, може, наші доньки вам не до вподоби? — супиться Печериця-княгиня.

Ха, їй, звісно, що сироїжка, що лисичка: аби рідна дитина, то вже й красуня писана. Але шукай, така-сяка, своїм доням яких опеньків чи підберезників — ні, людських дітей зачіпає!

— Чому? — Іванко відказує, — Сироїжка — дівчина добра й щира! Тільки якби ж вона людиною була! А з грибівною під вінець не стану.

— І Лисичка гарна та розумна, але ж і я скажу: гриб чоловікові — не пара! — це вже Степанко.

— Відпустили б ви нас по-доброму! — парубки в один голос.

Сироїжка — в сльози, а руденька (лисичка є лисичка, хитріша, видно) вийшла наперед і ну розказувати:

— Три роки тому стріли ми в лісі Івана й Степана і закохалися. Може, й відпустимо їх по-доброму, якщо в ті часи вернемось, коли ще не любили їх. Але ж для того потрібно, щоб кожна з'їла себе торішню, потім — позаторішню, а потім — позапозаторішню. Зумієте пособити — відступимось.

Усі тільки перезирнулись: як таке можна?

А князь із княгинею аж затремтіли: наче злякались чогось.

Зажурились Іван та Степан. Загадали їм загадку грибівни! Ні, не бачити вже ні білого світу, ні рідної матінки!

Раптом удовиця з моїх рук вирвалась та й кричить:

— Ось! Ось вони! — подає принесені кошики. — Їжте кожна своє, забувайте моїх синів, пустіть їх додому!

Князь же так і міниться на лиці, так і мухомориться!

Сироїжка — неохоче так — спочатку грибок, що зверху, найсвіжіший: гризь-гризь! Тоді — ще один, з іншого кошика: хрум-хрум! Тоді — ще...

Й Лисичка те саме робить.

Князь Мухомор посірів, Печериця позеленіла...

Сироїжка й Лисичка тим часом грибки доїли. Та перед моїми очима — не повірите — дівчатами поставали! Сироїжка — тендітна дуже, здається, торкни — й поламається, Лисичка — трохи руденька. Але гарні обидві: молоде, то й гарне. Хіба ми замолоду поганими були?

Князь із княгинею тільки за шапки чи то, пак, за голови схопились: кажу ж вам, що знали щось!

— Бачите, ми теж — люди! — тішаться юні грибівни. — Колись, іще маленькими, заблукали в Далекому лісі. Гульк — аж перед нами старець-мухомор! Назвався грибним князем, насварив, що гриби збираємо, наскаржився, що не має дітей, і забрав обох за дочок! Нарекли нас грибними князівнами, а про колишнє заборонили й згадувати!

— ...Але ж ми не казали вам, — дивувалася Печериця. — що порятувати Марійку-Сироїжку могли тільки сироїжки, зібрані за три роки руками коханого хлопця, а Ганнусю-Лисичку — зібрані коханим за три роки лисички!..

— Хто б додумався, що цим парубійкам заманеться передавати що-небудь матері? — бідкався князь. — І що їхня мати гостинці зберігатиме? Ох, ці люди!..

— У нас теж рідний батечко є, та чи живий іще? — захлипали Марійка й Ганнуся.

Нічого робити грибному князеві. Звелів осідлати вовка та й мусив прощатися і з "дочками", і з "зятями". Виявляється, лише той вовк міг у світ людей навідуватись. І слухався він тільки князя.

Ну, їхати на вовкові — це, звісно вам, не в кареті, та вибирати не доводилось! Домчав нас усіх до узлісся та й здимів.

Радості ж було в удовиці (ніби не сама винна в тому, що сталося)! Дівчата відразу до свого села запросилися, до свого батька.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Удова й два сини, Павленко Марина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Удова й два сини, Павленко Марина"