Читати книгу - "Удова й два сини, Павленко Марина"

Але, бачу, Іван та Степан щось не вельми хочуть їх пускати від себе!..

— Підемо разом, — кажуть. — Одведемо вас, бо мало що в дорозі може статися.

Як Марійка й Ганнуся із батьком зустрілися, не знаю. Мене, сусідку найкращу, з собою не кликали! У щасті вірних друзів не дуже згадують!

Закінчилось усе й справді щасливо! І тут, скажу вам, не як у людей, а наче в казці якій. Подумати собі: крім того, що сини пооженювались, ще й матінка їхня... віддалася! І за кого, ви б думали? За свата рідного! Троє весіль одразу! Бачили ви таке?

Живуть. Кажуть, що непогано. Може, й правда. Не знаю, не знаю: чужа сім'я — темний ліс. Одне тільки напевне скажу: перша невістка і добра, і щира. Хіба що кухарка з неї абияка: то буряки в борщі недоварені, то картопелька сирувата. Так їй смачніше, мовляв. Сказано: сироїжка!

А друга! Ох і розумниця ж! Ніхто її не обхитрує! Лисичка — вона і є лисичка. Тільки от що руденька... Якби чорнява — краща була б.

До лісу ж і самі не йдуть, і чоловіків остерігають.

Князя Мухомора бояться.

Джерело: Казки з Ялосоветиної скрині