Читати книгу - "Відьма з Півдня, Leviossa Brain"
- Жанр: 💙 Еротичне фентезі
- Автор: Leviossa Brain
- 514
- 0
- 07.04.24
Книга "Відьма з Півдня" від автора Leviossa Brain - це захоплива історія про магію, пригоди та відкриття справжнього себе. Головна героїня - молода відьма Елізабет, яка живе в маленькому містечку на півдні країни. Вона вирішує вступити до магічної академії, щоб розвинути свої здібності та знайти своє місце у світі. Протягом свого навчання вона зіткнеться зі складнощами, друзями і ворогами, а також виявить таємниці свого минулого, які змінять її життя назавжди.
Автор книги, Leviossa Brain, - талановитий письменник у жанрі фентезі, який здатний створювати захоплюючі світи та відчутні персонажі. Його творчість приваблює читачів своєю увлітністю та оригінальністю.
Сайт readukrainianbooks.com - це цінний ресурс для українських читачів, який пропонує широкий вибір книг українських та зарубіжних авторів. Читання на цьому сайті сприяє розвитку літературної культури, підтримує українське видавництво та допомагає кожному знайти книгу за своїм смаком.
Читати ще книги автора Leviossa Brain на нашому сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мене звати Лана , повне імʼя - Меланія, і я спадкова відьма. Свій дар успадкувала від прабабусі, але про те що я відьма, дізналася коли мені виповнилося 18 років.
Моя біологічна мати залишила мене в пологовому, які були для цього причини я достеменно не знаю, і знати не хочу, адже шукати свою матір наміру не маю. Можу припустити, що або пологи були важкими, або доля моєї матері була не легкою, але в будь якому випадку, зла чи образи на неї я не тримаю.
Ще у трирічному віці мене з дитячого будинку удочерили прекрасні батьки. Моя прийомна матуся і татусь не мали власних дітей, були вже у віці 40+, тому, як прийнято у нас казати, я була пізньою, жаданою і дуже коханою дитиною. Скільки себе памʼятаю, мої батьки завжди мені казали, що я дитина їхнього серця, і як тільки вони прийшли в наш дитячий будинок, я сама вибрала їх, побачила свою майбутню матусю, підійшла до неї, подивилася їй в очі і сказала : " забели мене додому, я замолилася вас чекати". Матуся потім розповідала, що її серце від цього моменту наповнилося материнською любовʼю до мене, а татко так кохав мою матусю, що повністю довірився її серцю і полюбив мене як свою. Тим паче, я була руденьким блакитнооким янголятком, схожою на свою прийомну матусю. З тих пір я росла в повній родині, щасливою повноцінною дитиною, матуся була вчителем математики, а татусь адвокатом, заробляв він добре, то ж я мала дитинство з подорожами, літніми мовними таборами, гарними іграшками і різними гуртками для розвитку.
Мій відьомский дар настиг мене на межі мого повноліття.
За декілька днів мені мало виповнитися 18 років. Була чергова річниця смерті моєї прийомної бабусі, ми як завжди, з батьками поїхали на кладовище, щоб покласти квіти і згадати бабусю - матір мого тата. От тоді дещо і сталося.
У свої 16 років я дізналася деяку інформацію про свою біологічну родину, але то було за для того, аби просто пізнати себе краще як особистість. Тоді я дізналася, що моя мати була з нашого регіону, також мені стало відомим моє родинне прізвище і що моя біологічна мати була проінформована про те, що мене удочерили і хто саме це зробив, адже моя прийомна сімʼя була не проти мого спілкування з рідними, і завжди були відверті зі мною і відкриті до будь яких моїх рішень. Та біологічні родичі так і не дали за весь час про себе знати.
І от в цей день, коли ми були на кладовищі, мене наче магнітом тягнуло в глиб територіЇ, я залишила батьків і попередила, що буду чекать їх біля автівки .
Я повільно проходилася по стежинам між могилами, роздивлялася імена, дати та світлини похованих людей. Біля однієї із старих могил сиділа жінка із завʼязаною на старий лад хусткою, в автентичному українському вбранні - я помітила вишивану сорочку , широку спідницю, трохи зальопаний фартушок , а на шиї багаторядне намисто із коралів і підвіски зґарди. Жінка глянула на мене і окликнула
- Меланія, дитинко, підійди до мене на хвильку.
- Добрий день, звідки Ви мене знаєте? Ми знайомі?
- Я тебе знаю, а ти мене ні.- усміхнулася вона
От тоді мені промайнуло в думках, що то може бути моя біологічна родичка. Вона сиділа біля могили жінки, котру при житті звали Марія Степаненко уроджена у 1910 році, померла 1945. Степаненко, саме таке призвіще було у моєї біологічної матері. Моє серце почало пришвидшено битися від цієї хвилюючої інформації і я випалила :
- то Ви моя матір?
- Ні, я твоя прабабця.
- Як, прабабця, ви занадто молодо виглядаєте як для моєї прабабусі.
- Послухай мене уважно, дитинко і не перебивай. Я справді твоя прабабця, це моя могила, але мені довелося Явитися , щоб передати тобі знання, мій образ скоро розвіється, бо надлишкова магія що містилася в моїх зґардах закінчується.
Скоро твої 18 років і ти повинна будеш прийняти силу. В нашому роду відьомська сила передається через два покоління. Я розумію що в те, що ти зараз чуєш дуже важко повірити, про це тобі мали розповісти твої баба і мати, підготувати тебе до прийняття сили, але трапилося як трапилося, тому тобі прийдеться розбиратися самій. На вулиці Квітневій в самому краю, перед лісосмугою стоїть деревʼяна закинута хатина, там ніхто не живе, вона дуже занедбана, бо ніхто нею не опікувався. Знайди цю хатину, тільки прийдеш туди з віником, щоб пройти по стежинці до калитки в двір і до дверей в хату, треба перед собою вимести прохід.
Я ошелешена стояла з відкритим ротом і не могла повірити в те що я чую, здавалося що ця тітонька, якась місцева навіжена , що зʼїхала з ґлузду і чіпляється до всіх перехожих і несе маячню. Я мимоволі перевела погляд на портрет на могилі потім на цю дивну жінку, виявилося, що це одне лице, до того ж стрій на світлині був ідентичним тому, у що була вбрана ця дивна жінка, ці ж намиста, ця ж вишивка на сорочці і хустка. Тільки світлина була чорно-біла, але й жінка стала якось наче тьмяніти на моїх очах і у голосі пропадала гучність.
- Меланія, моя залишкова магія майже вивітрилася, я ще прийду до тебе у снах, я і раніше приходила, але твій розум був закритий і на ранок ти забувала всі свої сни, тепер же ти все памʼятатимеш. Прощавай, до зустрічі у снах!
І жінка наче розвіялася у повітрі. Я озирнулася по сторонам, може не тільки я одна бачила все те що зараз трапилося? Але навкруги нікого не було, я тряхнула головою, щоб зняти заціпеніння з тіла і пішла на вихід до нашої автівки.
Батьків ще не було, то ж я постаралася привести свої хаотичні думки до ладу, спочатку треба впевнитися, що в містечку є така вулиця і існує та хатина.
Коли ми з батьками сіли в авто, я увімкнула на телефоні навігатор і попросила тата проїхатись по вулиці Квітневій , щоб впевнитися, що там є та хатина. Батькам сказала, що зустріла дивну жінку на кладовищі, і що та повідомила мені, що знала моїх рідних і що вони там колись жили.
Те що трапилося зі мною на кладовищі ніяк не йшло з голови, про всі деталі і зустріч із привидом прабабусі батькам я не могла розповісти, та і самій собі повірити було важко. Тому я вирішила впевнитися хоча б в наявності тієї хати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьма з Півдня, Leviossa Brain», після закриття браузера.