Читати книгу - "Чарівна розпошивалочка, Таня Толчин"

— Варді, щось трапилося? Гера Маргарита сказала, що ти мене кликав… — увійшовши до кабінету чоловіка, Марвелія граційно наблизилася до робочого столу, за яким напружено застиг насуплений альмаїр Варден Остен. Зважаючи на вираз його суворого обличчя, стихійниця серцем відчувала, що коханого гнітить якась серйозна проблема…

— Веллі, ти випадково не забирала з мого столу скриню з кристалами підігріву? — запитливо зіщуливши очі, Варден проймав розгублену дружину сталевим поглядом.

— Ні, не забирала… — вона заперечливо похитала головою й поправивши поділ червоної сукні, мимохідь здмухнула з обличчя шовковисте пасмо, яке вибилося з зачіски. — Можливо, хтось взяв зі слуг?

— Я вже всіх допитав… — нервово пробубонів альмаїр, задумливо постукуючи пальцями по лакованій поверхні столу. — Ніхто не брав, або не зізнаються… Хоч і довіряю нашим слугам, проте не завадило би замовити в гера Брайта кристал правди… Прикро, бо схоже, що в маєтку з’явився крадій… — злісно хмикнувши, сердито блимнув очима з-під насуплених брів. — Веллі, Росана не з’явилася на обід, вона ще досі не повернулася? Хотів і в неї запитати про скриню з кристалами…

— Ще не повернулася… Я сама хвилююся, якраз збиралася йти надвір та шукати її, адже за кілька годин вже й вечеря… — Марвелія і дійсно здавалася занепокоєною, оскільки донька Росана вранці після сніданку кудись поспішно зникла та досі не повернулася, геть не схоже на пунктуальну стихійницю, яка завше трапезувала в родинному колі.

— Свята Покровителько… Так і посивію з нашими невгамовними діточками… — судорожно видихнувши, Варден рвучко підвівся, вже й сам тривожився за доньку. — І куди ж вона пішла? Ще бракувало, щоб втрапила в якусь халепу!

— Варді, не хочу навіть думати про погане, але… — нервово кахикнувши, альмаїра рішуче поглянула на задумливого, набундюченого чоловіка. — Якраз хотіла попросити тебе, щоб допоміг знайти Росану, ти ж можеш вловити магічний слід, взяла її рукавичку… — як відомо, Варден вправний шукач. Якщо знадобиться, ладний будь-кого й з-під землі дістати, а для пошуку потрібна річ зниклої особи.

— Гаразд… Заразом і скриню з кристалами пошукаю… Шкода, якщо пропадуть, адже гер Брайт протягом місяця працював над ними, я замовляв заздалегідь… Чимало магії витратив на них… — альмаїру геть не подобалося те, що відбувається. Не досить того, що десь зникла донька, ще й схоже, що в маєтку з’явився крадій! Варто якнайшвидше знайти Росану та з’ясувати, хто ж наважився поцупити з-під носу цінні кристали. Підступного крадія покарає особисто! Попри все цей чесний, прямолінійний маг ненавидів брехню, а випадок з крадіжкою й поготів здіймав вогняну хвилю обурення та гніву…

В королівстві Мілдгард царювала чарівниця-зима, огортаючи довкілля пухким килимом снігу. Кутаючись в довгі хутряні плащі, подружжя Остенів вирушило на пошуки зниклої Росани й цінних кристалів. Крокуючи засніженими алеями маєтку, Варден подумки уявив ту різьблену скриню, заразом пробурмотів певне пошукове заклинання. Також і зосередившись на вовняній рукавичці, яку зминав пальцями, відразу вловив магічний слід Росани. Наразі ті сліди вели в одному напрямку, вже легше…

Покидаючи територію маєтку, стихійники вийшли за ковані ворота та попрямували в бік місцевого селища, яке розкинулося на білому тлі долини численними низенькими хатинками. Золотистий диск світила вже хилився краєчком до обрію, надворі сутеніло, а зимовий вітер завивав, плутаючись у верховіттях голих дерев. Можливо, в іншому випадку Остени би й милувалися красою довкілля, яка мимоволі заворожувала, але занепокоєним стихійникам геть не до цього! Крокуючи засніженими вуличками селища за чоловіком, Марвелія скрушно, напружено зітхала, оскільки неабияк тривожилася за Росану. Де ж це невгамовне дівча? Глипнувши мимохідь на високу, худорляву постать Вардена, подумки заспокоювала себе… Він не просто сильний маг. Її коханий Варді — це опора, непорушна скеля, міцна стіна, за якою почувалася затишно, безпечно. Ця скеля-Варден наче затуляла своєю твердю, захищаючи від усіх негараздів, прикрощів життя…

— Дивно… — раптом пробурмотів альмаїр. Сповільнивши крок, задумливо поправив на голові антрацитовий капелюх-циліндр з широкими крисами. — Магічні сліди досі не розійшлися… — зіщулившись, поглянув вперед. Стежина вела до одноповерхової кам’яної будівлі, а саме, до місцевого ательє «Чарівна розпошивалочка».       

Дорогі читачі! Вирішила порадувати вас невеличким оповіданням) Це уривок з життя Остенів, дрібка позитиву для тих, хто стежить за пригодами стихійників. Варто сказати, що це оповіданнячко розпочинає цікавий шлешмоб авторів з нагоди Великодніх Свят! За тегом #одягни_монстра ви незабаром знайдете чимало колоритних оповідань-новинок про ательє з магічних світів, де вдягатимуться і різноманітні істоти)) Що ж, не лише люди потребують одяг, наші ательє надаватимуть послуги і кентаврам, нагам, перевертням тощо, адже й вони мерзнуть взимку, також не завше пристойно з'являтися на людях оголеними...))) Отже, слідкуймо за флешмобом!