Читати книгу - "Яйце-райце (народна казка), Невідомий Автор"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Невідомий Автор
- 118
- 0
- 23.04.24
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
— Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
— Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
— Ну, я лучче його перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю мишу, а цариця скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в ліс — то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вони на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору… Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця зогледілась — аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й нагадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
На другий день, тільки-но розвиднілось, цариця кричить:
— Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, — так звір ‘її і розірве. І цариця повоювала царя.
А орел бачить, що то лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього. А той орел так просить його:
— Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану! Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
— Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь стріляти, утретє. Орел знов його почав просити:
— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе — я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, та зняв з дерева, та й несе його додому. А він йому каже:
— Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік з'їв та й каже тому чоловікові:
— Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила. Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав, та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:
— Ще в мене мала сила — заріж ще одну ялівку!
Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел з'їв її за рік. Та знову як полетів… Пролітав мало не цілий день, увечері знову прилітає та й каже йому:
— Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: "Що тут робити — чи зарізати, чи ні?" А потім каже:
— Більше пропало, нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав йому бугая. Він з'їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже йому:
— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.
Той чоловік питається:
— Що з того буде? А він йому каже:
Дивіться такожАвтор Невідомий — Купайло, Купайло! Де ти зимувало? (купальска пісня)Автор Невідомий — Про Жар-птицю та Вовка (народна казка)Автор Невідомий — Як їжак і заєць бігали наввипередки (народна казка)Ще 73 твори →— Сідай! Той і сів.
Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік летить додолу, коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:
— А що, як тобі здавалось? А він каже:
— Так, наче я вже неживий був. Тоді орел йому каже:
— Отак саме й мені було, як ти на мене націлявся. Потім каже:
— Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла — ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
— А що, як тобі здавалось? Він йому каже:
— Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались. Тоді орел йому каже:
— Так само й мені було, як ти вдруге націлявсь. Ну, ще сідай. Той сів.
Орел як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:
— Як тобі здавалось, як ти летів на землю? Він йому каже:
— Так, наче мене зовсім не було вже на світі. Тоді орел йому каже:
— Отак же й мені було, як ти втретє націлявсь. А потім каже:
— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.
Ото летять та й летять, прилітають до його дядька. А він йому каже:
— Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе: чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
Він приходить у хату, коли це йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі? А він їм каже:
— Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його питаються:
— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну, — та ні чутки, ні звістки.
А він їм каже:
— Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу. Вони йому кажуть:
— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
Тоді він виходить із хати та й каже орлові:
— Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому каже:
— Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до орлового брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька, — таки й тут не отримав яйце-райце. Прилітають до його батька, а орел йому каже:
— Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив й на вічі приведу.
Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі?
Він їм:
— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:
— Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.
А він їм каже:
— Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:
— Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
— Піди ж приводь, зараз тобі дамо!
Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
— Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб'єш.
Він іде та йде, та так схотілось пити йому… Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться… Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому:
— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?
А він їй каже:
— А що тобі дати? Вона йому каже:
— Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:
— Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
— Це ж я тебе, сину, віддав змії'!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
— Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.
Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже.
— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому каже:
— Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з'їм!
А коло її хати був великий луг — скільки оком зглянути! Так вона йому каже:
— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А дочка його питається:
— Чого ти плачеш? А він каже:
— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
Вона його питалась:
— А що ж там?
Він їй і розказав. Вона йому каже:
— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
Він каже:
— Добре!
Вона йому каже:
— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється… — до світу спекла паляницю, дала йому.
Він приніс до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:
— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і вдруге діло зробив! Та зараз йому й загадала:
— Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
— Чого ти плачеш?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
— Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються… Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
— Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:
— Що вона загадала? Він каже:
— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
— Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори — бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
— А що, нічого не вилазило? А він каже:
— Ба, ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
— А щоб тебе! Ото і є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду; та як буде хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а хапай його!
Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:
— Чого ти, сину, тут шукаєш? А він їй каже:
— Золотого зайця. Вона йому каже:
— Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівка та й питається його:
— А що, нема зайця? І ніщо з нори не виходило? Він каже:
— Ба, ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю, а я сказав, що золотого зайця. А вона каже: тут його немає, то я ‘її й пустив.
Тоді вона каже:
— Чом ти не держав: ото ж заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці, тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає та розірве і тебе і мене.
От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв приніс того зайця, поклав його на стільці та й каже змії:
— Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Яйце-райце (народна казка), Невідомий Автор», після закриття браузера.