Читати книгу - "Коли ти прийшов, я подорослішала, Анастасія Бойд"

Літо. Вже майже вечір. Мій випускний... Поруч зі мною – помічник мого батька, якого я кохала все своє свідоме життя, але він не квапився відвезти мене на вечірку. Тягнув час. На щось натякав. І єдине, що заспокоювало мене в ту мить – це моє нещодавнє повноліття. Якщо події розвиватимуться несподівано... Що ж... Це мало колись статися, бо мрії мають властивість здійснюватися, хоч і з запізненням. Тим паче, що тепер все не виглядало якось критично – мені 18, йому 29, і все здавалося цілком можливим...

– Ти запропонував допомогу, а натомість... - розгублено почала казати я, бо Алес сам викликався підкинути мене у клуб до однокласників, а тепер я запізнююся ще більше, бо ми просто сидимо в його тачці біля мого будинку. Він перебив мене.

– А натомість, я не розумію, чому мене знову ненавидить моя маленька подруга, - несподівано дорікнув Алес з непідробним сумом в погляді. – Хіба ми більше не друзі? Чому ти така холодна, наче зовсім не рада мене бачити? 

– Друзями ми були, коли гуляли біля озера і базікали про усілякі дурниці... Раз на тиждень, та навіть частіше. А тепер... Все скінчено, - знизала я плечима, намагаючись не здаватися ображеною, хоча вочевидь все так і виглядало.

– І хто так вирішив?

– Мабуть, ти.

– Коли це? - брови обуреного Алеса вигнулися у подиві.

– Можливо, коли почав уникати мене? - і все ж таки, образа полізла назовні, бо як інакше? Я дійсно досі переживаю його зникнення з мого кола спілкування. – Коли не відповідав на мої повідомлення... Коли не дивився в мій бік, розмовляючи з моїм батьком, наче ми незнайомі. Ти зовсім перестав мною цікавитися, а я просто... Проковтнула. Прийняла твоє рішення, щоб не діставати. Щоб не здаватися настирливою...

– Я гадав, що ти все зрозуміла, - нервово усміхнувся Алес, бігаючи поглядом навколо, ніби за нами хтось стежив, і міг спіймати в будь-який момент. – Був впевнений, що ти помітила мою... Помітила, що я навпаки... Занадто почав тобою цікавитися. 

Цей вечір не буде спокійним після таких слів, а моє серце, мабуть, тепер розіб'ється вщент остаточно.

***

А починався цей вечір так...

Свій шкільний випускний я запам'ятала на все життя. В деталях. Друзі, бойфренд, вечірка, перше похмілля, – не через це. Через тебе. Через те, що ти нарешті мене помітив, але... Не так, як мені б того хотілося, бо ти б був не ти, мій любий Алес. Ця розповідь – моя присвята тобі. Моє перше кохання. Мій іноземець. Мій головний вихователь. Мій Алес Кшижановський... Звичайний чоловік, який перевернув моє життя і змусив подорослішати. Помічник мого батька, який натомість допоміг і мені...

– Аль, я хвилююся, - я зітхала своїй мачусі, поки вона робила мені зачіску. Альбіна не набагато старша за мене, мабуть, тому я так з нею потоваришувала. – Капець як хвилююся... Чому ти не можеш піти зі мною?

– Нельчик, з тобою поїде татко. Я б залишила Назарчика в батьків, але ж вони поїхали на курорт... А твоїй бабусі я не дуже довіряю, - пошепки сказала Аля, турботливо згадуючи мого однорічного братика. – Тим паче, що вечірка тільки для вас, а не для батьків. Тато відвезе тебе, і залишить з друзями.

– І хто ж мене сфоткає? - я надавила на це, бо Алька – професійна фотографка, і не терпить конкуренції.

– Чим тобі не подобається фотограф, якого найняв батьківський комітет? Впорається. 

– Ти б впоралася краще.

– Сонечко, не хвилюйся так. В тебе ж там подружки, Сашко... Буде весело. Тим паче, тобі вже 18, і можна буде щось випити, - змовницьки прошепотіла Аля.

– Це ще один привід для позориська... Майже нікому немає вісімнадцяти, і я наче стара шкапа серед всіх.

– Ну яка ти шкапа? Припини, - цокнула мачуха, роздивляючись мене у дзеркалі. Такий ніжний природний мейк, м'які хвилі волосся, пудрова сукня... В неї чудовий смак. Алюська зробила з мене цукерочку. – Піду штовхну твого батька, щоб поквапився. Так і запізнитися можна.

Сашко... Навіть не розумію, як він в мене з'явився. Я ніби і не погоджувалася зустрічатися з ним. Коли я була шалено закохана в Алеса, мені ще не було 18. Ми дружили, розмовляли, гуляли біля озера та у лісі, а потім все якось різко обірвалося, і Алес припинив приділяти мені увагу. Інколи, я бачила його з батьком, але зі мною він зовсім не розмовляв. Не знаю чому, але це мені допомогло. Я дійсно почала відволікатися і забувати Алеса, наші розмови, його жарти, поради, чарівність, і мій піднесений стан в моменти, коли ми були поруч. Алес наче розчинився в моєму серці, і я усвідомила, що закоханість минула. А потім однокласник Сашко став моїм хлопцем і другом.

Альбіни довго не було, і я мигцем глянула на годинник. Я ж зараз спізнюся! 

Вибігла до вітальні, і незабаром там опинилися Аля і Алес. Вони вийшли з кімнати, де спав батько. Що відбувається? Звідки він тут і чому? Алес мовчки подивився на мене, припинивши кліпати, і одразу сунув руки в кишені штанів, але я намагалася дивитися лише на Альку, помічаючи його уважний погляд лише боковим зором. 

– Що відбувається? Де тато? - спитала я, схвильовано жмакаючи свій клатч. 

– Сонце, ти не проти, якщо Алес тебе відвезе? - тобто?! – Татко так міцно спить. Втомився з Назарчиком.

– Боже, мені байдуже. Я запізнююся, можу і на таксі поїхати, - закотила я очі, сама собі дивуючись, бо зраділа тому, що ми з Алесом можемо опинитися наодинці. Ми зможемо поговорити. Як раніше... Все ж таки, я дуже сумувала за своїм другом весь цей час.

– Яке таксі? Стрибай в машину, мерщій, - нахабно сказав Алес, і потягнув мене за руку на вихід. Схопив так владно і буденно, що склалося враження нашої постійної близькості. – Можливо, ти більше ніколи не побачиш своїх шкільних друзів, треба поспішати. 

– Що ти таке кажеш? Я не збираюся втрачати з ними зв'язок.

– Я теж не збирався, і де зараз мої однокласники?

– Мабуть, в Польщі, і це цілком логічно, що ви не бачитеся, - глузливо відповіла я, і вперше за цей вечір посміхнулася Алесу. Його батьки розлучилися, і Алес переїхав до України з мамою, щойно закінчив школу.