Читати книгу - "Вільховецька легенда, Нагорняк Володимир"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Нагорняк Володимир
- 90
- 0
- 04.05.24
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(ВІРШОВАНИЙ РОМАН)
Вступ
Село моє
називається
Вільховець…
Приїздіть до нас
навесні:
ніжно-зелений
оксамит озимини
нагадає вам море;
а там, далеко,
де обрій майже
обіймається з полем,
привітно майорітиме
можливо – моя,
можливо – когось іншого,
але - з відчиненими
для друзів серцями
подільська хата.
Отже,
ви їдете:
врізнобіч від
задерикуватого автобуса
злякано розбігаються
зеленкувато-білі,
аж порозовілі від бігу,
вишні-черешні-яблуні –
молоді та веселі,
красиві та безтурботні,
Дивіться такожВолодимир Нагорняк — Метелики першого Всесвіту (збірка)Володимир Нагорняк — Підручник совістіВолодимир Нагорняк — Сонце в кавунахЩе 24 твори →Біографія Володимира Нагорняканаче шкільні випускниці
мого незабутнього 10-Б.
По-жіночому
довірливо
пелюстки туляться
до автобуса,
припадають до його
вікон,
дверей,
лобового;
довгоочікуюче
дивляться на вас
і… зриваються…
о, як вони кричать
під шаленими колесами
бездушного
транспорту…
невже не чуєте?..
…село моє
називається
Вільховець…
від слова –
вільха;
але жодної
вільхи
ані
в самому селі;
ані
в дрімучих лісах,
що зеленою стіною
захищають село;
ані
на картинних берегах
мало кому відомої
Матіршанської –
тихої дитини Дністра –
вам
не зустріти…
…село моє
називається
Вільховець…
КАРМЕЛЮКОВІ ВІЛЬХИ
(Розділ 1)
1. "ПОВЕРНУВСЯ Я З СИБІРУ…"
Йшов Кармель –
ліси ховали
ще стрімку, могутню постать;
йшов Кармель –
Поділля ждало
бунтівного свого сина;
йшов Кармель –
душа палала
не лише вогнем розплати
за свої страждання дикі;
в ній вміщалася
велика
до знедолених любов;
побратимів кров –
до краплі! ?
так пекла пекельно душу,
що і куля зупинити
не змогла б його тепер;
йшов Кармель –
тряслись маєтки,
як від смертної болячки;
в тайниках злобу мішали
на безсмертного холопа;
йшов Кармель –
вже побратими
тайні чистили пістолі;
вже збиралися до гурту –
місяць їм казав дорогу –
ждали батька-атамана;
йшов Кармель…
2. ОБЛАВА
То не хмара, то не чорна
заступала сонце;
то жандарми крались лісом –
не чекали хлопці,
не подумали про зраду,
про ворожу підлість…
Постріл!!! В серце… —
відзвучала постового пісня.
Другий!.. Третій!.. –
"До печери!" — отамана голос.
"До печери!!! Ай!.." —
повисла рука, наче колос.
3. ЧУТКА
Ходить чутка по Поділлю,
легендами вмита…
Ходить чутка по Поділлю –
Кармелюка вбито…
Ходить чутка по Поділлю,
та не ймуть їй віри;
рук своїх не розпускають
економи-звірі –
нагаями не лупцюють
за пусті провини:
— А як знову загарцює
та по наших спинах
цей гарапник –
холоп клятий крові не прощає!.."
— Вістей з Кам'янця чекати!..
– Не оповіщали?..
Кріпак поле панське оре,
воли поганяє;
а на серці –
люте горе ножем душу крає…
— Ідіть к чорту, круторогі!..
Кармелюка вбито…
попасіться… —
по дорозі,
потім – через жито,
та й до лісу;
біля дуба спинивсь вікового,
взяв пістолі:
— Мої любі, для діла святого…
Спиш ти, боже,
а чи зверху…
розбудемо – встанеш!..
не повірю панським брехням,
батьку-отамане!
4. НА БАНКЕТІ
(Розповідь Лавріна, лакея пана Карпенка, шефу жандармів)
- То ж до пана,
до Карпенка,
їдуть знатні гості:
їдуть брички,
хваєтони –
на банкет,
ага, поминки
по Кармелюку;
то ж по тому,
що розбоєм двадцять років
на всіх жах наводив.
Я ж коней
веду до стайні,
всім вівса даю…
їднако:
коні, пане, ні при чому –
поженеш як, так везуть.
Гості що?..
стріча Карпенко:
дам цілують в білі ручки,
копименти їм вогорять,
до жони ведуть,
до Хроськи,
вибачаюся, Фросини…
Шляхтичам – земним поклоном:
— За велику честь спасибі!;
всіх запрошують у залу,
де проходив той… банкет.
Їли-їли-наливали –
(і куди, звиняюсь, лізло?!) –
слуги, ті вже з ніг валились;
завели затим "мазурку":
дам наїжених до танцю
розбирали раверанцом;
а розмови все про того,
про розбійника,
що славно,
ви так славно ізловили
у летичівському лісі.
Тут якраз Максим,
зі стражі:
— Вибачайте,— каже пану, —
там полковник жандармерський,
чоловік у нього десять,
до вас просять на постій…
що казать їм— Відказати…
— Відказати?! Ах, ти ж дурню,
клич сюди!.. Ні! Сам покличу!..
страшно думать – сам полковник:
ех, утру я шляхті носа!..
— Сюди, пане…
— Прошу пана…
— Не погребуйте…
— Будь ласка…?
і Карпенко навкруг нього,
наче цуцик той, на задніх…
— Ах, який орел полковник!..
— Хоч і літній, а орел!.. –
то вже дамочки
очима до його лиця
прилипли;
— Сиве пасмо аж на очі…
— А який вогонь
палає в тих очах –
блакитних, сильних…
— Постать – наче лицар з казки…
— Добре-добре, більш не буду:
я лиш те, як ті казали!..
— А не знаєте ви, пане,
та про того Кармелюку,
що в Летичеві зловили— –
шляхтичі його питають;
— Ох, і хитрим був, диявол!..
— Сильний, бестія…
— А впертий…
— Із Сибіру тричі пішки…
— А шпіцрутенів…
— Аж триста…
— Палиць тисячі так зо три...
— І не каявся ж, триклятий!..
— Ви не бачили?..
— Стрічались?!
— Що ви, що ви – нам цікаво…
— Так, стрічались…?
встав полковник із-за столу;
— Кармелюк – це я! – поборник
за людську щасливу долю;
і не я розбійник – ви;
ви на крові, на мужицькій,
розкошуєте-п'єте;
я від вас беру – народу;
ви – з народу, й лиш собі;
Кармелюк?! Стою над вами!..
Що, Карпенку, стрілись наче:
ось тавро твоє – віддать?..
Так було – хреститься можу…
пан Карпенко… Та зніміть вже! —
як не як, творіння боже,
хай бере його земля.
5. ЗАГОРІЛОСЯ ПОДІЛЛЯ
Ой, нема панам пощади,
павукам неситим;
і мотузка пана рада
в зашморгу носити.
То не сонце ясне сходить,
що від нас маленьке;
то не хмари верховодять –
то горять маєтки;
то киплять народні сльози,
горенько вдовине…
так пече, що аж морозом
по мужицьких спинах;
а по панських – нагаями,
мокрими від крові,
від мужицької…
— Гадали, над усе здорові!?
Загорілося Поділля,
аж трон захитало –
не мольбами, а на ділі
правди запитало;
загорілося Поділля –
то народна кара;
загорілося Поділля –
не до сну й жандармам;
край увесь заполонили –
не виходь із хати;
лазутчиків напустили –
слова не сказати;
по лісах буйно зелених,
що не день – облава…
— Збери хлопців, і до мене,
впівніч, біля ставу.
6. РАДА
Темна ніч;
настільки темна –
не видать зірок на небі;
на душі у отамана
також просвіту нема:
думи, думи
душу крають,
аж за голову схопився…
…тупіт чути…
Грицько, мабуть,
веде хлопців…
до верби став…
а над ставом
неприродна якась тиша:
тільки "ш-шу-у" комиш шепоче…
чи вже серце стало так?..
Ось і постать Блажкунова…
Рядом хто?..
Грицько тріпоче;
а за ними — хлопців тридцять –
ціле військо – ставні,славні…
Чорноморець відділився:
тричі пугачем недремним
знак умовний подає.
Знову пугач.
Знову тричі.
Кармелюк це добре вміє.
- Добрий вечір чи то ніч вже...
— Всім – уклін! Сідайте…
Раду розпочнемо.
Два в дозори,
і дивитися в обидва! –
помовчав.
- Скажіть, хто зможе
зиму тихо перебути
чи в своїх місцях,
чи в інших;
затаїтися, як миша;
затерятися в миру?..
Піднялось правиць п'ятнадцять.
- Добре, хлопці!..
але знайте:
затаїтися, чекати;
підбирать людей надійних,
і чекати свого часу;
бо за наш найменший виступ
б'ють ні в чому неповинних
із тих місць, де ми проходим…
…решта хай іде зі мною
за Дністер,
в Галичину…
7. В ГУБЕРНАТОРА
— Кармелюк де?.. Вас питаю!
Скільки це терпіти можна,
щоб якийсь холоп заклятий
верховодив у повітах?!
Хто казав – на слід напали?
Хто хвалився – буде взятий?
А тепер – у воду канув?
А тепер – нечиста сила?
"Причащатись" треба менше
І побільш займатись ділом –
Пішли к чорту дармоїди!
Він уже в Галичині.
У газетах, у галицьких,
Іменується опришком –
Наче Довбуш невловимим –
Та злидота йде за ним.
Тут і ваша є заслуга:
Все Поділля обложили,
Кожне дерево і кущик,
А зловити – дулю на!!!
Втім, як з пліч гора звалилась:
Не у нас, і слава богу.
Та чекайте: він ще прийде,
Як приходив із Сибіру.
8. ЧУМА
Вже весна зламала кригу, зацвіли Карпати ?
Ані шуму, ані крику, пісні не чувати.
Ніби люта смерть з косою ходить по Карпатах –
За людською, за сльозою світу не видати.
Галичани мруть, як мухи. І нема спасіння.
Ані бога, щоб послухав, ані воскресіння.
То – чума!.. Страшна. Жорстока. Нічим невблаганна…
І її учуло кроки військо отамана…
— Скажи, батьку-отамане, своє віще слово:
Тут чекати-погибати чи до бою знову
Проти панства світового стати до загину?..
— Діла свого я святого, хлопці, не покину.
І не буду я чекати, а стану до бою,
Та не тут, а повертати кличу за собою
На Поділля наше рідне, де ждуть побратими,
Люд знедолений і бідний – ми серцями з ними.
9. ПОВЕРНЕННЯ
Ось і берег. Краєвиди
відкриваються подільські:
рідний край туманом вкритий,
наче дивишся крізь сльози.
Бовваніє ліс… Хатинки
біля нього притулились
у подертій одежині,
як сирітки біля мами.
— Що тебе там жде, Устиме— –
пліт уже за середину.
Скоро – берег… Може, куля
вартового притаїлась.
— Що тебе там жде, Устиме— –
— Слава?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільховецька легенда, Нагорняк Володимир», після закриття браузера.