Читати книгу - "Розмова з окупантом, Мінович Олександр"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Мінович Олександр
- 113
- 0
- 18.05.24
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мій товариш, в одному з окупованих південних райцентрів, веде діалоги з офіцером-окупантом. Той вважає себе людиною освіченою, й ніби дуже добре розбирається в теперішній ситуації. Налаштований поговорити.
– Вот скажи мне, как вы к нам относитесь?
– А ти шо хочеш почути?.. Шо я тебе люблю?.. Так?.. Прям обійми тобі повинен розкрити… Цього ж чекаєш?.. Глянь он в дзеркало, забув, шо з автоматом… Ти так і на вулиці питай – автомат настав і питай, відразу все, шо хочеш почуєш. От якби помінятися з тобою…
– Ну не так чтоб люблю там… Однако ведь ничего плохого я тебе не желаю. Пришел, как видишь, с миром. От твоего старого приятеля привет привез. Давай поговорим просто, со мной обо всем можно. Кстати, ты что, не можешь со мной на нормальном, а то я вашего не понимаю?
– Наш, значить – ненормальний тобі. От цікаво, якби ви приміром в Африці на когось напали – теж вимагав би від них свого "нармального"? Розмовники вам забули видати – чи шо? Окупантам "паложєно" розмовники. "Кури, яйкі, млєко"… Чув?.. Я тобі знаєш, шо скажу: все ти розумієш, може сказати не зможеш, але розумієш, це точно. Це вже не раз доказано – для росіян наша мова ясна.
– Ну, раз уже так хочешь, можешь на своем розговаривать. Что не пойму – переспрошу. Но какой же я оккупант?.. Я – миротворец! Освободитель! Спасать вас пришел.
– Ладно, (іронічно) миротворець… кажи, чого ви прийшли насправді, шо вам треба від нас? Байки ваші про денацифікацію й демілітаризацію чув, проте шось віри не йметься, шо ви саме за цим, бо так можна на любу країну напасти – у всіх же є своя армія і свої патріоти, яких можна обзивати націоналістами. До речі, шоб вам вгодити, то шо: треба рідну землю свою нам не любити, чиюсь більше... Може вашу?.. Якось так виходить?
– Демагогия… Так вопрос не стоит. Любите себе – кто не дает... Но вы нациков плодите и нам угрожаете.
– Краще б на себе подивились... Ті, хто бігає по ваших вулицях і кричить "Рассєя!" – то якраз і є нацики. Ми не гнобимо нікого. А у вас… "чурками" обзиваєте всіх своїх, які за Уралом, пів країни, вважай. А до кавказців як: мови нема… Ото навики, так нацики – у вас під носом. А ми нікому жити не мішаємо.
– Как это не мешаете, а русских кто прижимает? Кто им жить не дает? Кто русский язык запрещает? Вот, кстати, отчасти – потому мы и здесь.
– А ти на вулицю вийди – вуха настав, в магазин зайди, в маршрутку – там почуєш, якою мовою більше в нас говорять. В газетний кіоск заглянь – скільки там російської. Притє-сня-ют!.. Небилиці, сказкі на вашем, розповідаєш мені тут. Телевізор у себе менше треба дивитися, а то й хлопчиків розіп'ятих на хресті побачиш і снігурів перебитих. Якшо за цим прийшов – то пора вже додому. Побачив, переконався і чимчикуй (шпарь) до себе порядки наводити, а ми й без вас якось справимось.
– Что ты так резко?.. Спокойнее, спокойнее, не нервничай сильно… Речь ведь не только о вас, но и о Западной Украине. Там точно притесняют.
– А ти там був?.. Ти знаєш, шо там робиться?.. Там точнісінько, як і в нас – ніхто й нікого, тільки мови української більше. Але то таке… Зараз ти де знаходишся?.. Нічого не перепутав?.. Може карту чи глобус дати? Виходить шо: десь… там… ніби… хтось, а ти сюди з автоматом і на танках? Знаєш, про шо це говорить?.. Скажу: вам по барабану, де і хто, і язик ваш расєйскій тут ні до чого, і люди ваші. Незалежність вам наша муляє, свобода наша. От шо вам спокою не дає. Як же: ми тут, шо хочем, те й робим, нікого не слухаєм, не питаєм, а вам аж свербить-чешеться. Хочеться, аби ми наче роботи, строєм ходили, любі ваші забаганки виконували, вождям, до вас слухняним, хвалу співали?
Дивіться такожОлександр Мінович — Брехливі людиОлександр Мінович — ДодомуОлександр Мінович — До льонуЩе 52 твори →Біографія Олександра Міновича– Не согласен! В корне неверно все! Никакая свобода ваша нам не претит. Мы тоже свободные люди и никаких таких вождей, как ты там сказал на своем – "слухняних" – от вас не требуем. Мы же один славянский народ – хотим быть вместе, чтобы сопритивляться Западу, где сплошные геи засели. Вам бы слушать нас – и все было бы хорошо.
– Ага!.. Забув сказати – "беспрєкословно слушать". А як ні, то дуло автомата впреш у живіт. Ну, давай про вашу свободу… Вчора в нашу школу прийшли ваші "асвабадітєлі". Знаєш, шо сказали?.. Трьом вчителям на роботу не виходити… Відгадай-но яким? Шо за правилами вашої свободи нашим дітям не тре вчити?.. Ну!..
– Не знаю, я не по этим делам… может украинский да историю. Да!.. Историю точно!.. Вы же там все перекрутили-переиначили. Бандеру-Шухевича возвеличили… Угадал?
– Вгадав, то вгадав… На те ти й з "русского міра"… А я наших кого не спитаю – ніхто вгадати не може. Максимум – один предмет. Ти, до речі, третього не назвав, видно, методичку не дали до кінця прочитати. Та й ти ж у нас "нє по етім дєлам", правильного з себе строїш. Правда, знов забув, шо автомат у руці. Але вернемся до предметів. Скажи-но: чого це ми не маєм права вчити свою мову. Це свобода по-вашому називається… Хай вже історія наша вам мішає, але мова… вона в чому винувата. Може ваша нам теж не подобається – говоріть з нами німецькою або французькою.
– Сам же только что говорил: на ваших улицах и маршрутках большинство на русском. В чем тогда проблема?
– В чому?.. Скажу в чому… В нас ніхто ні до чого не силує – хочеш говори російською, хочеш українською, ніякої заборони. А ви – "асвабадітєлі", кажете нам: "ніззя". От в чому…
Коли ваші прийшли в школу підручники історії вилучати, довго не могли второпати, чого в іншій школі такий підручник по-другому виглядає, не тим автором написаний. Для вас дивина – не під одну гребінку. Довго дивувалися, не йняли віри, думали, навіть, шо дуримо їх, не звикли до такого. Як це: різні підручники з історії в одній державі! Нонсенс!
Ти знаєш, шо третім забороненим предметом була англійська? Сам то – яку вчив? Англійську ж, напевно?.. Бачиш… а нам "ніззя"… Шо хочете?.. Аби ми згодом зі світом не могли спілкуватися – тільки одну "расєйську" знали? Стали такими собі – безграмотними туземцями?.. Шо мовчиш?.. Нема чого сказати?.. А-а-а! Ти ж "нє по етім дєлам"…
– Чо ты заладил с этим английским? Думаю, ошибка какая-то… Немножко все устаканится и разберутся. Лучше к Бандере вернемся. Согласись: ведь это неслыханно и преступно фашистского пособника возвеличивать, памятники ему ставить. Разве за это боролись наши деды, для этого свои жизни отдавали, для этого пол Европы освободили? Вас здесь как будто пеленой накрыло. Это ж надо: Бандеру героем называть.
– Вас забули спитати… кого нам звеличувати. Я, знаєш, сам не великий прибічник Бандери, може тому, шо не скинув із себе повністю оту пелену радянської пропаганди. Проте зваж: Бандера ніколи не керував жодним військовим підрозділом, не брав участь у жодній бойовій операції, не стріляв нікому в спину, як у вас люблять казати. Він був чистим ідеологом. Все життя поклав за свою Батьківщину. Не за якісь там свої користі, а за свій народ. Таких в кожній країні, за будь-яких часів, поважають-величають. До речі: багато років за це він просидів у тюрмах при різній владі. Кажеш фашистський "пособнік"?.. А де це своїх пособників за гратами тримають?.. Як таке може бути, шо фашисти нібито свого пособника – і в тюрму… Можеш пояснити?.. А я поясню: тупа ваша пропаганда – ото і все. Не маєте за шо вчепитися… Дурять вам голови.
Краще скажи: нашо ви пам'ятники Лєніну досі зберігаєте, мавзолей бережете, мов святиню. Невже зовсім книжок ніколи не читали, невже не дійшло вам до цієї пори – якого монстра возвеличуєте, ідола з нього робите… Він же мільйони людей загубив, започаткував найжорстокіший режим у світі, найстрашнішу державу в історії, а ви йому поклони б'єте… Бандера наш їм мішає… Огляньтеся довкола…
– Не кипишуй, Ленина скоро уберут. А Бандера ваш хоть воевал, хоть не воевал – все равно фашистский пособник.
– Во-во! Любі мої аргументи – горохом об стінку. Ніби до глухого тільки шо говорив. Ясно: куди мені до вашого телевізора…
– При чем здесь телевизор?.. Я и без телевизора могу разобраться. Вот зачем вы в НАТО полезли? Кто просил?.. Ведь это прямая для нас угроза. Мы вынуждены были пойти на опережение.
– Ага-ага!.. Прям на два дні опередили… на години… на секунди. А то б ми на вас напали… Сам в цю казку віриш?.. Шо не бачиш: ніякого натовського війська тут немає. І зброї не так, шоб нападати… З чим би нападали? Де ти бачив якусь підготовку для нападу… От де, скажи…
– Ну, я не все видел. Может где-то сосредоточено что-то.
– Тоді ми з цього "что-то" повинні були б розгатити вас у перший же день. А так більше на геройстві держимось, ніж на зброї.
– Тогда, значит, кинули вас ваши союзнички... Тем более надо к нам примыкать, а не на них полагаться.
– Як же ти швидко перескочив з теми. Вже, бач, НАТО тобі не загрожує… Правда, те, шо воно давно у вас під самим боком – забув, напевно. Тільки з нашої сторони ви все бачите, очі підняти ж і глянути на близьких сусідів клепки не хватає…
А за запрошення до вас – красно дякуєм. Нам і без вас було добре. Та й як же з вами єднатися, коли ви тільки те й робите, шо "кидаєте".
– Кто вас кидал? Когда такое было?
– А Крим по-твоєму – це не кидок. Це шо?.. Такий жест доброї волі?..
– От не надо только за Крым… не надо… Крым всегда был наш. Вам его Хрущов подарил незаконно.
– "Всєгда" – це скільки?.. Сто років назад, двісті?.. А до того чий був?.. Ти хоч маєш зелене уявлення під якими тільки прапорами була кримська земля?.. Де точка відліку?.. То може вам Калінінград варто вернути, або Аляску собі забрати, теж колись ваша була… Чи слабо?..
– При чем здесь Аляска?.. Ее продали, а Крым не спрося у нас забрали.
– Стоп-стоп! Давай про "нє спрося"… Коли в 91— му все поділили – ви ж згодилися, домовилися, шо кожному своє в межах кордонів республік. Крим був наш – нашим і залишився, при чому тут Хрущов і "всєгда"?.. А потім бац – і передумали. Слухай, а ти коли даруєш шось, приміром на іменинах, чи домовляєшся з кимось, теж через день приходиш назад забирати передане, бо передумав. То у вас всі так роблять?.. Це – ви "кидком" не вважаєте?..
– Да что ты заладил, будто газету читаешь, вот уж точно строчишь с телика своего… Мы Крым взяли законно, народ попросил. Референдум провели.
– Ах ре-фе-рен-дум!.. Он во шо!.. А до референдума, виходить, "зелені чєловєчкі" ваші "законно" помагали його провести… З такими от автоматами як у тебе… Референдум вони провели… законно… Чого ж тоді ніхто в світі не визнає цей референдум, ніхто не визнав, шо Крим ваш?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмова з окупантом, Мінович Олександр», після закриття браузера.