Читати книгу - "Розмова з окупантом, Мінович Олександр"

Чого-чого?.. Навіть "братушки" ваші… Ну вони то хоча б могли… Не хочуть, як бачиш, вимазуватися у ваш "бєспрєдєл"… лізти під те, шо ви натворили… Слухай: не виходить "законно"… нє палучається… Воно так тільки у вашій хворобливій уяві – "больном воображєніі" по-вашєму… Бо для всього-всього світу – незаконно, і тільки ви одні собі шось придумали, аби виправдати загарбання.

– Да о чем речь?.. Мы же там экономику подняли, мост какой построили, культуру русскую принесли… ее многие там ждали…

– Яку-яку культуру?.. Русскую?.. Це вона яка?.. Матюки і п'янство?.. Чи може я шось пропустив?..

– Не надо так… Пьют и у вас… Да и ругаются не меньше нашего. Я у тебя на полке книжку листал, писательницы вашей известной, забыл фамилию... Так там мат-перемат и вульгарный секс в придачу. Чее б, как говорится, мычало…

– Шо є, то є! У вас набрались... Але все рівно не так, хоч трохи тримаєм себе, в тролейбусі чи трамваї, при дітях – не матюкаємся. І в пиятиці не опускаємось до вашого. Он приятель мені інколи звонить, оповідає, як у вас рікою горілка ллється, каже, шо в їхньому будинку не бухають до посиніння тільки одиниці… А ти мені тут про культуру…

– Чушь это все! Галиматья и ерунда! По большому счету, ничем вы от нас не отличаетесь. Может в мелочах каких-то и только…

– Це вам так хочеться… Відрізняємось, ше й як відрізняємось. За багатьма параметрами, але перш за все, шо ми не окупанти. Ніколи й ні на кого не нападали, загарбниками землі чужої ніколи не були.

– А мы что?.. Мы тоже никогда ни на кого не нападали. С вами – это особый случай… Мы пришли, чтобы тех русских, которых вы гнобите, вытянуть из-под вашего ига, волю им дать, чтоб они, наконец, зажили нормальной жизнью.

– Розкажи-розкажи… А в Сирії хто воював?.. А на Грузію й Молдавію хто напав?.. А в Чечні хто воював?.. Не нападали вони… Волю рускім прийшли дати, життя нормальне?.. То вже дали… Мільйонам… Тепер вони лежать в землі після ваших бомбардувань, тепер вони шукають притулку по всіх світах. Ви так асвабаждалі, шо скоро не будете мати, кого асвабаждать. Подумай, подумай своєю головою: чим кінчилось для тих, кого своїми вважаєте, ваше асвабаждєніє... Коли їм було краще?.. До вашого приходу, чи тепер?.. Тепер, коли ви все і всіх розбомбили?.. Жили собі люди мирно й тихо, нічого їм жити не мішало, поки ви свій рай їм не захтіли принести. Принесли?.. На танках... Краще їм зробили?.. Ой, як краще!.. І навіть, якщо вас дійсно хтось чекав, є, на жаль і такі, то лиш одне життя, чуєш, одне загублене вами життя варте більше, значно більше, всіх ваших асвабаждєній. Асва-ба-ді-тє-лі!.. А насправді ведете себе мов шпана підзаборна… Не асвабадітєлі, а грабітєлі – от хто ви є!

– Чушь не пори… Какие грабители, кто тебя грабил?.. Вот лично тебя – кто грабил?

– Мене ще – ні... Повезло… Але сусіда можем запитати – підтвердить. У нього невеличка база на річці, так ваші асвабадітєлі все забрали. Спочатку телевізор, ноутбук, а згодом і все, шо на очі попадало. Дійшли до того, шо викрутки, свердла, обценьки поцупили. Будиночок, напевно, й той забрали б, та не поміститься на БТР. Та ще й нагадили – так, шо не зайти… Це у ваших фішка, мабуть, така – скрізь гадити… Мерзість свою показувати… Ас-ва-ба-ді-тє-лі!

– Да это не наши, это буряты или кадыровцы…

– Оп-па!.. А ці значить – не з вами?.. З неба звалилися?.. Сам подумай – шо несеш… Але знай: ми вас не розрізняємо, ви для нас усі однакові… Русскій мір – і нема про шо говорити...

– А что ты имеешь против руссково мира? Чем он тебе не нравится? Его наши деды отстояли…

– Знову про дідів… Ох і мантра у вас… Діди і "Дєнь Пабєди"… А те, шо не вписується в цю схему – то фашисти… Куди не глянь – одні фашисти… цілим світом… Одні ви – праведники… Присвоїли собі єдіналічноє право визнавати, хто нацик і хто фашист. Тільки ви таке можете робити, тільки ви такі експерти, такі просвєщьонниє… А чого ж Європа нас такими не вважає, чого на нашому боці, а не на вашому?.. Вона, шо не петрає хто в цьому світі нацик, а хто – не нацик? Хто фашист, а хто не фашист? Хіба не вона з цим теж боролася? Хіба не вона проти цього завжди виступає? Чи тепер тільки ви будете казати всьому світу: коли, що і як? І все про дідів і про дідів… А хто ж їх часто, ледь не мільйонами, безоружних, під танки кидав, хто їх сотнями тисяч в штрафбати на вірну смерть посилав, хто сотнями тисяч розстрілював загрядзагонами, кого таким же числом розстріляли за вироками військових трибуналів?.. А добрий мільйон інвалідів-фронтовиків?.. Не менше… думаю, значно більше. Безногих, безруких, незрячих, психічнохворих, контужених… Куди поділи?.. Хто їх зі світу звів?.. Може будеш мені тут свої байки про санаторії?.. Госпіталі?.. То знай: всі ваші санаторії й госпіталі не могли б і одного відсотка тих нещасних інвалідів розмістити. Одного! Вняв?.. Повбивали ви своїх дідів, сумніву бути не може. Повбивали…

– Дедов не трожь – это святое… Могу и не стерпеть… и так много наслушался…

– Давай тоді про святе… Перед дев'ятим травнем (маєм, по-вашому) ваші прийшли у нашу адміністрацію. Списки замовили… Ветеранів війни… Аби з ними день перемоги святкувати. Грандіозно… шоб показати нам, як треба "чевствовать". А там кажуть:

– Немає у нас ветеранів, давно у вічність відійшли.

– Как это нету, – здивувались ваші, – а почему же у нас єсть?

– Та то ж у вас , напевно, "ряжєнниє"…

– Какие, такие еще ряженные?..

– А такі… що перевдягаються у військове, начіплять собі кучу медалів і видають себе за ветеранів. Самі подумайте: коли війна закінчилася…

– Знаешь, вот я тебя слушаю и понимаю: на все у тебя заготовленные ответы и все против нас… Да ты и есть настоящий нацик!

– Знайшов нарешті?.. Ну то тоді вважай, шо маєш вже по кому стріляти! Але знай, добре знай: розплата прийде неодмінно! Рано чи пізно, але обов'язково прийде!

Олександр Мінович