Читати книгу - "Попутник, Торі Озолс"

Дощ монотонно барабанив по лобовому склу. Двірники насилу справлялися, настільки сильною була стихія. Кірі доводилося примружуватися, щоб розгледіти дорогу, але шум не могла заглушити навіть музика, що звучала в салоні автомобіля. Вона знала, що потрібно було летіти літаком — швидше, комфортніше і ніяких турбот. Але Кіра до божевілля любила їздити за кермом. Ні з чим не зрівняне відчуття гуркітливого реву двигуна і захоплюючої швидкості, коли вона натискала на педаль газу. Саме це їй і було необхідно, щоб позбутися шаленої злості.

Хто б міг подумати, що рідний батько так з нею вчинить? Той, хто виховав у ній сталеву волю. Дав силу і впевненість, щоб вона змогла пробити собі дорогу в бізнесі. У сфері, де чоловіки дивляться на тебе зверхньо. Сьогодні він перекреслив усе, у що сам же вчив вірити. У голові просто не вкладалося те, що він сказав. Від однієї думки про це Кіру наповнювала пекуча лють, і вона з усієї сили стискала кермо. Але, як тільки вона це робила, у думках пролітали слова інструктора:

"Тримай кермо дбайливо, немов тендітну пташку, щоб не задушити в своїх долонях."

Вони змусили її розслабити руки і знову взяти себе в руки. У таку погоду вкрай небезпечно піддаватися емоціям, як би Кірі не хотілося збільшити швидкість. Сильний вітер і дощ — небезпечні союзники, які можуть призвести до катастрофи. На щастя, траса була порожньою. Вона виїхала з міста десь о четвертій годині вечора, а їхати ще залишалося далеко, бо через зливу довелося бути обережною.

Несподівано у світлі фар Кіра помітила, що уздовж траси йшов чоловік. Повернувшись, він виставив палець і відкинув капюшон, дозволяючи розгледіти себе. Вона злегка пригальмувала, щоб повільніше проїхати біля нього і краще роздивитися. Щось у ньому привернуло її увагу. Середніх років, високий, широкоплечий. За спиною рюкзак, але він не був схожий на тих, хто завжди подорожує автостопом. Пильний погляд Кіри оцінив вартість його одягу. Занадто дорогий для такого типу людей.

Вона пронеслася повз, злегка оббризкуючи його водою з калюж, але чоловік не став лаятися, а повернувся, щоб продовжити свій шлях. Кіра подивилася в дзеркало заднього виду та піддалася внутрішньому пориву й різко загальмувала. Вона не знала, що її штовхнуло на це, бо ніколи не була доброю самаритянкою, але чомусь цього разу натиснула на гальмо і здала трохи назад.

Кіра спостерігала, як чоловік наближався до машини. Вода стікала з його одягу, підказуючи їй, що він досить-таки довго подорожує під проливним дощем. Підійшовши, він нахилився до вікна, і Кіра трохи опустила скло.

— Привіт, чи не підкинеш до найближчої цивілізації? — оксамитовий голос пройшовся ласкою по шкірі, але в його інтонації не відчувалося ні краплі загравання, яке вона могла очікувати від чоловіка, знаючи, що за кермом красива жінка.

Звичайне прохання підвезти. Однак Кіра не поспішала відповідати. Вона мимоволі затримала подих, розглядаючи незнайомця. Справжній самець. Мужній, сильний з вольовим підборіддям. Темно-карі очі, що дивилися прямо в душу. Під курткою виднілася тонка сорочка, яка обліпила тверді кубики торса.

Чорт, вона ледь не облизала губи через сексуальну привабливість незнайомця.

Злість миттєво зникла, змінившись на інші емоції. Кров розпалила вени. Діючи імпульсивно, вона вирішила допомогти йому, спокусливо усміхнулася та розблокувала замок на дверях.

— Звісно. Я прямую в місто.

— Тоді нам по дорозі! — куточки губ чоловіка піднялися в легкій посмішці.

— Сідай, попутнику! Складеш мені компанію, — проговорила Кіра, кивнувши на місце поряд із собою.

Чоловік швидко обійшов машину, відкрив дверцята і плюхнувся на сидіння, не турбуючись про те, що зіпсує дорогий шкіряний салон. Кіра знову окинула його пронизливим поглядом, потім натиснула на педаль газу, відчуваючи, як настрій моментально піднявся. Можливо, день видався не таким поганим, як вона вважала.