Читати книгу - "Автомобіль на курячих лапках, Майданович Тетяна"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Майданович Тетяна
- 96
- 0
- 15.06.24
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Був собі автомобіль. Вісім років їздив по далеких магістралях та близьких вулицях. Як усі автомобілі, мав швидкі колеса, яскраві фари і сильний двигун. Але сталася біда — він потрапив у аварію, поламалися колеса, перекосився кузов. Господар спершу спробував перемонтувати його, а потім відмовився: та, каже, куплю собі нового, без мороки, а цей уже від'їздив своє. Так і залишив його стояти на високих дерев'яних підпірках у кутку двора.
От прийшли до автомобіля два хлопчики — Сашко і Юрко. Спробували, чи міцно стоять підпірки-палиці, і кажуть:
— Це буде наш автомобіль на курячих лапках. Ми будемо на ньому їздити. Двигун вмикається! Др! Дррр-уу. Кермо праворуч! Ліворуч! Газ!
— Стоп, стоп! Гальмуй, бо попереду на дорозі яма.
— Ж-ж-ж... А тут давай зупинимося. Ми приїхали в парк і вип'ємо води із сиропом.
— Тепер знову вмикай. Поїдемо через гору. Ану, тисни на газ, тисни!
— Др-рр, др-ррр..,.
Ось так гралися хлопчики: і гули, як справжній двигун, і зупинялися перед вигаданими світлофорами.
ПРИГОДА ПЕРША
Неподалік на лавочці сидів дорослий хлопець, палив цигарку. Дивився він, слухав, а тоді підійшов і каже:
— Теж знайшли машину! Ви що, не бачите, що вона не може їхати? Це ж мотлох, таратайка заваляща. Ану, киш звідси!
Він прогнав Сашка і Юрка та й уклався спати на задньому сидінні. Вже пізній вечір, а він і вухом не веде. Автомобіль заворушився... Думає собі: "Бач, розлігся. Який нечема. Накричав на хлоп'ят, мене назвав завалящим. Що я, здохлий пацюк, чи що? Ось покажу йому, на що я здатний!"
Заскреготів автомобіль тягами, потупкав на місці дерев'яними лапками та й рушив геть з двору. Він був досвідчений, добре пам'ятав правила руху. Отож пробирався завулками та обхідними доріжками, ще й ховався по затінках. То потихеньку, то швидше перебираючи лапками, він вибрався за місто, на знайому кільцеву дорогу. Підбіг до найпершої глибокої канави, в якій виднілося сміття, відчинив дверцята, перехилився набік та й витрусив хлопця вниз. А сам відбіг і причаївся.
— Ох-ох,— почулося з темряви. Виліз пасажир-невдаха на дорогу, лається та потирає боки.— Де це я?.. Як я тут опинився? Засигналив автомобіль:
— Пі-пі! Це я тебе сюди вивіз. Бач, а казав, що я ні на що не здатний. Ось тепер знатимеш.
— Хм...— став придивлятися хлопець.— Та в тебе ж коліс нема. Невже ти своїм ходом ішов?
— А це вже як бажаю — так і їду. Ну прощавай! Добирайся назад пішки. Та щоб не задавався більше...
— Е-е, стривай! Іди-но ближче. Ти мене ще повезеш, я тебе примушу,— знаю, як машиною управляти! — гукнув хлопець навздогін автомобільчику. А той у кущі — шурх, шурх! Хлопець метнувся за ним. Автомобіль став кружляти, повертати сюди-туди. Скреготіли його перекошені дверцята і розбитий кузов, ляпотіли то по асфальту, то по траві дерев'яні лапки.
Хлопець стрибав, хапався за фари, а тоді підібрав на обочині мотузок та й зачепив автомобіля, зупинив. Коли забрався всередину — мотузок відпустив. Узявся за кермо, натискує на газ, на зчеплення — автомобіль стоїть, як стояв. Тьху ти, бісова личина! Він хотів уже з нього вибратися, як автомобільчик підстрибнув і подався вперед. Тримається хлопець за кермо, повертає його то ліворуч, то праворуч; то на гальма тисне обома ногами, то задню швидкість вмикає — але машина несеться зовсім не туди, куди її направляють. Зупинятися і не думає! Дерев'яні лапки біжать, куди самі хочуть, не слухають керма.
Дивіться такожТетяна Майданович — На пам'ять синуТетяна Майданович — Як ти ясно дивишся на менеТетяна Майданович — О Україно! Божий білий цвіт!Ще 12 творів →Біографія Тетяни Майданович— Ой, відпусти мене! Ой, пропаду! — заволав хлопець. В очах у нього все закружляло і потемніло.
Аж тоді автомобіль відкрив хлопцеві дверцята, піпікнув йому услід, а сам подався до лісу.
ПРИГОДА ДРУГА
Зупинився автомобіль у невеликому яру під широким калиновим кущем. Пробув там цілий тиждень. Коли бачив людей, то ховався під густими, опущеними над струмком вербовими гілками. А як було у лісі тихо, то гуляв по галявині, катав на просіках їжачків, зайців, білочок... І все було б добре, та от стали ще дужче іржавіти його дверцята і кузов — адже він ночував близенько біля води.
— Мисливці прочищають свої рушниці мастилом. Ти теж залізний, мов рушниця, тебе, певно, треба залити машинним маслом, бо дуже ти скрипиш,— сказали зайці.
— А тоді ще й пофарбувати не завадило б! — підхопили лисенята.
— Пошукав би ти господаря,— порадили їжаки.
— Були в мене господарі, такі славні хлопчики — Сашко і Юрко. Вони мене і чистили, і гралися зі мною. Тільки я вже не вернуся в їхній двір. Там з мене сміються... Я тут кого-небудь знайду.
От як знову почув автомобіль галас та шум, то не став ховатися, а виїхав на видне місце і спинився.
Якраз у ліс прийшов цілий гурт дівчаток. Збирали вони ягоди, гриби, квіти, трави — хто на що натрапить.
— Ей, мерщій сюди! Гляньте, яка чудасія! — загукала білява дівчинка.
Поприбігали усі до автомобіля, повідчиняли дверцята, швидко вмощуються на сидіннях. Дівчаток було аж вісім, а місць, як відомо, в легковій автомашині всього п'ять. Штовхаються подружки, тіснять одна одну. Кожна за кермом бажає посидіти, покрутити його, як справжній шофер. І все це вони робили з перегуками, з жартами. Зачмихав автомобільчик. Думає собі: "Теж мені водії знайшлися. От хлоп'ята були водії — серйозні які, а як маневрувати вміли..."
— Чуєте, він гуде,— двигун працює! — зраділа білява дівчинка.— Зараз я вас покатаю.
— Та не вигадуй! Хіба він годиться для того? Ото пограємося — та й тільки,— обізвалося кілька дівчаток.
Інші, які придивлялися до всілякої техніки біля своїх старших братів чи батьків, заперечили їм:
— Це ще хороший автомобіль. Наче й справді двигун працює. Значить, поїде... О, чуєте?
Автомобіль тим часом ще дужче розсердився та ще дужче зачмихав.
— Ха-ха! Та подивіться, людоньки, ха-ха. Ви що, не бачите — у нього нема коліс. Ой, від сміху лусну...
Отакий гармидер підняли дівчатка. Тут автомобіль не витримав! Швиденько відчинив усі свої четверо дверцят, перехилився на один бік, тоді на другий — і висипав усіх своїх пасажирок на траву.
— Мала купа — дайте ще! — не переставали реготати дівчатка.
— Та ловіть, ловіть! Він тікає!
— Гляньте, який кумедний; підстрибує, як горобець на паркані...
Чув автомобіль голоси дівчаток і втікав від них щодуху. "Ні, ні, з такою компанією більше я не знаюся. Все їм хи-хи, нема того, щоб допомогти. Он я вже дверець закрити не можу, іржа доїдає". А тоді зажурився: "Що ж його робити далі?" Ішов та йшов, не вибираючи дороги, і забрів у дрімучу пущу.
ПРИГОДА ТРЕТЯ
Заблукав... Ну, та цим він не стурбувався. Адже ні їсти, ні пити йому не треба. Міг він іти на своїх лапках, куди забажає і скільки забажає.
Пробирався автомобільчик ледь видимою стежкою і вийшов... куди б ви думали? До хатки. Звичайну хату він би обминув мерщій, але це була хатка на курячих лапках.
— Хм... Дивина... Чи не рідня це моя далека? Такі лапки, як у мене. Тільки в неї дві, а в мене чотири. Треба з нею поговорити. Добрий день! Еге-гей!
— А ти спочатку скажи: "Хатко, хатко, стань до мене дверима, а до лісу вікнами",— відгукнулась стіна.
Повторив автомобіль ці слова, хатка до нього повернулась, відчинилась та й каже:
— Заходь до мене, братику, гостем будеш. Якраз моєї Баби Яги нема вдома, спокійно спочинеш. Та ще й борщем із м'ясом тебе пригощу. От я рада, що ти до мене зайшов. Думала я, що одна на всім світі і немає нікого рідного. Ніхто ж мене не провідував,— аж просльозилася хатка.
— Дякую тобі, але мені борщу не хочеться. Добре було б якогось мастила роздобути, щоб мене іржа не роз'їла...
— Та в мене тут ціла банка мастила стоїть у коморі. Підходь ближче, я тобі наллю.
Підбіг він, підставив свої боки. Хоч і незручно хатці, бо в неї ж рук немає, та вона якось уже однією лапкою розквецяла мастило по всьому кузову.
— Досить, досить! Що це в тобі так загуркотіло? — стурбувався автомобіль.
— Ой, мабуть, посуд розсипався. Пробач, я до роботи не годжуся. Ти собі господаря пошукай. Служитимеш йому — і він за тобою доглядатиме,— співчутливо примовляла хатка.
— Та... Були колись у мене два славні хлопчики... А недавно дівчатка зустрілися. Та я не хочу дівчаток. Все їм хи-хи та ха-ха.
— Неправда! Он у мене хороша господиня. Вона пічку топить — мене гріє і їсти варить. Оце вікно пофарбувала недавно.
— У мене теж є пічка, але на ній варити їсти не можна, так що дівчаткам нема чого біля пічки робити. Ні, кращих господарів, ніж Сашко та Юрко, я собі не знайду. Отих хлопців і шукатиму.
— Ну, як знаєш, а мені з Бабою Ягою непогано. От тільки поріг розсипається і нема чим підбити. Баба Яга ніяк цвяшків дістати не може. Ти б не міг мені цвяхів роздобути? Ти ж тепер до людей зібрався...
— Звичайно, до людей. А до тебе я ще навідаюся, привезу, що ти просиш. Спасибі тобі, хатко на курячих лапках, що ти мене пожаліла.
— Я ж тобі як сестра, не забувай мене,— проскрипіла хатка і довго махала йому вслід віконницями.
ПРИГОДА ЧЕТВЕРТА
Кілька днів тинявся автомобіль по найближчих селах та містечках. Усе хлопців шукав. Але не знаходив, а ті, які траплялись, йому не подобались. То великі чистюлі, що і рук не хотіли бруднити. Де вже їм пилюку витерти чи обмити радіатор! То байдужі, що каталися на своїх дитячих велосипедах і нічого більше їх не цікавило. А раз натрапив на таких, що ледве не розібрали його на частини і не розтягли по дворах. А ще були одні, що хотіли зробити з нього іграшковий танк. Але й від них він утік. Хотілося йому веселих мандрів, затишного двору — де вже там воювати!
Зазирнув автомобіль в одне містечко, як завжди, надвечір, у сутінках, щоб на нього менше звертали увагу. І побачив він там невеликий магазин з вивіскою "Господарчі товари". На вітрині у широкій коробці лежало багато новеньких цвяхів.
— Це якраз те, що треба для хатки на курячих ніжках. Ану, зайду.
Мушу вам признатися, що автомобіль хоч і добре знав правила дорожнього руху, але законів і правил торгівлі не знав. Отож посунувся він прямісінько на вітрину, розбив скло та й взявся вигрібати цвяхи передньою лапою собі у багажник.
А тим часом у відділі міліції почулися голосні дзвінки: це спрацювала електронна сигналізація. Через п'ять хвилин на місце події прибула патрульна машина із озброєними міліціонерами.
Хотів автомобільчик утікати, вибрався у двір та й... зачаївся серед клумби, не знаючи, що ж йому тепер робити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автомобіль на курячих лапках, Майданович Тетяна», після закриття браузера.