Читати книгу - "Автомобіль на курячих лапках, Майданович Тетяна"

А двір оточили, пустили собаку на пошуки слідів правопорушників. Нічого не знайшли, крім чудернацької машини, а в ній — купу цвяхів.

Повернулися міліціонери назад у своє відділення. Вони й автомобіль перевезли із собою — як речовий доказ. І вирішили, що злодії

встигли втекти. Слідчий оголосив директору магазину, що це були хулігани. Нічого вони не вкрали, тільки розбили вітрину, цвяхи сховали до машини, яку треба здати в металобрухт.

Ледве діждався ночі автомобіль і дременув із подвір'я металобрухтівського складу. Добре, що його там на замок не зачинили. Забрався він знову у дрімучий ліс, в самісіньку гущавину. Знайшов хатку на курячих лапках і витрусив перед нею цвяхи, які ще залишилися в щілинах під капотом.

— Вибач, хатинко, що мало тобі дісталося. Я взяв багато, але в мене їх забрали. Виявляється, я не так як слід зайшов у магазин, і ще щось неправильно зробив. Бач, у мене не було грошей. Ну, та хай їм грець. Не буду я більше по магазинах ходити, ледве живий звідти вирвався. От-от переплавили б мене на метал.

Слухала хатка та охкала:

— Дякую тобі дуже, що ти для мене пристарався. Ось я тобі ще мастила приберегла. Ану, підходь. Що ж ти далі робитимеш?

— Все-таки повернуся у свій старий двір. Може, знайдуться мої Сашко і Юрко.

— До побачення! Навідуйся до мене, братику. Я щоліта тебе виглядатиму.

Рушив автомобіль уздовж нової автостради, що вела до міста. Ішов віддалік, щоб менше на нього озиралися. Раз обходив довгу дощану огорожу, коли чує — наче знайомі голоси. Підходить — аж то Сашко і Юрко розмовляють!

— Бі-біп! — засигналив автомобіль.— Бі-бі-біп! Я тут! Вибігли хлоп'ята за ворота. От так зустріч — це ж їхній автомобіль на курячих лапках! Як він сюди потрапив? Розповів їм автомобіль про свої походеньки.

— А ми тут відпочиваємо в піонерському таборі. Скоро приїдуть наші мами і заберуть нас. Ти повернешся з нами додому?

— Обов'язково! Серед ночі проберуся в місто. Я ж оце до вас вертаюся, мені без вас так погано...

Невдовзі знову стояв у кутку широкого двору за великим білим будинком начебто нікому не потрібний поламаний автомобіль. Хлопчики пофарбували його в зелений колір. І взагалі, доглядали за ним, як і належить хорошим водіям. А він катав їх вечорами, таємно від усі по найближчих провулках і скверах.

Ніхто над автомобілем більше не насміхався. Його колиши пасажир-невдаха усіх попереджав:

— Ви краще не підходьте до тієї таратайки... Ой, перепрошу! машини. А то ще як понесе! Як підкине! З нею треба обережно.

— Аякже,— переморгувались Юрко і Сашко.— То справа серйозна, це тобі не те що сидіти на лавочці і цигарку палити.