Читати книгу - "Підкорена босом, Аманда Рід"

Відтягую вниз свою вузьку спідницю та для заспокоєння власних нервів, кілька разів проводжу гладкою тканиною руками.

Просто я завжди трохи не в собі, коли потрібно зустрітися віч-на-віч з нашим босом. Його величезний зріст, суворий погляд та широкі плечі вводять мене в страх. Так, це страх. Стовідсотковий страх.

Адже ми з ним з різних світів і нічого, крім страху, я не повинна до нього відчувати.

— Лізко, шеф чекає в себе за хвилину! — пробігає повз мій кабінет Ганна. — Ти звіт підготувала? Бос як завжди не в дусі!

— Підготувала на відміну від деяких, — буркаю собі під ніс, бо ніколи в житті не наважусь вимовити таке прямо в обличчя.

Я не люблю конфліктів. Краще буду зручною і мовчки виконувати свою роботу, нехай це навіть буде понаднормово і безплатно. Я все витримаю.

— Я за хвилину буду на місці! — вимовляю тонким голоском. Переплітаю волосся в тугу косу й одягаю окуляри. У мене із зором все чудово, просто якимось магічним чином окуляри перетворюють мене на невидимку. Я цьому й рада.

Протяжно зітхаю. Міцно притискаю до себе теку з документами й вискакую зі своєї комірчини під назвою кабінет. Але я не скаржусь. У мене є хоч кабінет. Деякі взагалі сидять у спільному залі зі скляними перегородками замість стін. Я б не змогла ось так працювати. Тому моя комірка найкраще робоче місце на цій землі.

А моїм сусідом є сам Андрій Ігорович. Я можу непомітно розглядати його величезну накачану спину, коли він зайнятий власними думками, проходить повз мою комірчину.

Сьогоднішні збори відбуваються в кабінеті найголовнішого боса. Забиваюсь у дальній кут та відкриваю блокнот, щоб записувати чи не всі слова Андрія Ігоровича. Бос у нас дуже дисциплінований й любить, коли всі накази виконуються. Виконуються навіть на рівні підсвідомості.

Мене це цілком влаштовує. Я дуже добре зчитую усі його бажання. Робочі бажання, звичайно ж.

Двері відчиняються і моє серце чомусь починає шалено стукати. Опускаю очі вниз і бачу як повз мене пропливає Андрій Ігорович у натертих до блиску туфлях. Запах його дорогого парфуму проникає під шкіру і розповзається по венах, хвилюючи кров.

Зажмурююсь і не дихаю. Намагаюся повернути собі самовладання, а натомість голова йде обертом.

Бос закінчує розмовляти телефоном і судячи з незадоволеного тону, нарада чекає не з найприємніших.

Моя виняткова інтуїція не підводить і на цей раз. Під кінець наради всі навіть крадькома бояться поглянути на Андрія Ігоровича. Смішно за цим спостерігати, але мій несподівано чудовий настрій триває недовго. Мені ще доведеться віч-на-віч зустрітися зі лютим Звіром. Звіт сам себе не перевірить та не підпише.

Коли ми залишаємося наодинці й бос занурюється в роботу на ноутбуці, я тихенько, як мишка підіймаюся та мало не навшпиньках підходжу до Андрія Ігоровича.

— Вибачте, — вимовляю тоненьким голоском. — У мене тут звіт на перевірку... Аналітика.

Бос підіймає на мене голову і в очах читається: ти хто взагалі така?

Дуже неприємно, адже я на нього працюю вже рік.

— Ах, аналітика! — різко плескає кришкою ноутбука. — Давай сюди свій звіт. Чи є проблеми в нас?

— Ніяких проблем! — вирівнююсь як натягнута струна. Руки починає дрібно трясти. А ще й долоні мокрі та крижані, як у жаби. Бр-р-р!

Ви просто ніколи не залишалися наодинці з нашим босом. Особливо коли ви вже рік таємно в нього закохані.

— Усе йде за планом… прогнози на найближчі три місяці відмінні… — від хвилювання тремтить не лише голос, а і я сама. Швидше б опинитися у своїй комірчині.

— Ліза, якщо я не помиляюся? — дивиться на мене якось інакше ніж хвилину тому.

— Так все вірно! — опускаю очі.

— Ручку подай! Вірю тобі на слово. Якщо щось не так, через три місяці дізнаємось… Бита будеш. 

— Може, ви краще перевірите? Бажаєте я сама?

— Ручку, дай!

Андрій Ігорович гортає звіт, поки я тягнуся за ручкою, але потім трапляється непередбачуване…

Мої руки точно ростуть не з того місця, тому що, намагаючись дотягнутися до ручки, я ненароком скидаю зі столу телефон боса. Неймовірно дорогий телефон боса останньої моделі.

Бах!

А-а-а-а!!!

— Це що було? — гарчить мій бос.

Це моє життя з тріском і гуркотом розділилося на «до» та «після».

— Це… це… — хапаю ротом повітря і намагаюся не завити у голос. — Телефон...

— Чий телефон? — низький голос зривається на хрип.

О Боже! Це ваш супер-мега-дорогий телефон… Але як про це сказати вголос?

Різко опускаюся і мені здається, я втрачаю ґрунт під ногами. Телефон лежить екраном вниз, весь покритий дрібним павутинням. Боюся уявити, що там з екраном...

— Ваш телефон, — хриплю не своїм голосом і дбайливо беру його в руки. — Я куплю вам новий телефон… — випалюю без роздумів і миттєво спалахую.

Ні, не куплю… звідки ж маю такі гроші? Я почну працювати понаднормово. Чорт, я і так працюю понаднормово. А у добі лише двадцять чотири години.

— Я візьму кредит! — продовжую битися в істериці.

Андрія Ігоровича чомусь починає бавити ця ситуація. Він займає розслаблену позу, відкидаючись на спинку свого крутого крісла та широко розводить ноги. Підперши кулаком підборіддя, з цікавістю спостерігає за мною. Дуже детально розглядає мою зовнішність.

— Обов'язково візьму кредит. Я можу стати вашою особистою помічницею чи секретаркою, чи хочете я прибиральницею у вашому будинку стану? Чи носитиму в хімчистку ваші стильні костюми?

— Ти завжди така гучна та емоційна? — примружившись, чоловік дивиться на мене. Від його погляду мене кидає у жар.

— Зазвичай ні, — знесилено зі стогоном видихаю. — Але ж це телефон. Він дуже дорогий.

— Так, він дуже дорогий. Ти маєш рацію… — дивиться на мене, а його думки ніби десь далеко, а потім він мене вводить у ступор своїм наказом: — А зроби мені масаж, Лізок!

Здригаюсь від подібного нахабного прохання та дивлюся на боса не розуміючи що відбувається.

— Я… я… я високо кваліфікований фахівець із вищою освітою… у мене червоний диплом і він точно не за навички масажу здобутий. Я пропоную вам повне підкорення… у роботі… каву там зварити, чи взяти понаднормові.