Читати книгу - "Плането, я тут! Одного разу на прогулянці, Laymi"
- Жанр: 💛 Молодіжна проза
- Автор: Laymi
- 76
- 0
- 15.08.24
📚 "Плането, я тут! Одного разу на прогулянці" – це чудова книга, яка відкриває двері у світ захоплюючих пригод, де кожен читач, незалежно від віку, зможе відчути себе частиною великої і незвіданої подорожі. Автор Laymi майстерно поєднує простоту викладу з глибиною змісту, створюючи атмосферу, в якій кожна сторінка дарує нові відкриття та спонукає до роздумів про наш світ і наше місце у ньому.
Ця книга розповідає про світ, сповнений таємниць і чарівності, де кожна прогулянка стає справжньою подорожжю. Прогулянки – це не просто переміщення у просторі, а дослідження всесвіту, який оточує нас щодня, але ми часто не помічаємо його краси та унікальності. "Плането, я тут!" – це заклик до всіх нас зупинитися і вдивитися у навколишній світ, знайти в ньому радість і гармонію, відчути себе частиною великого космосу, де кожен момент має значення. 🌍✨
Ця книга підходить як для дітей, так і для дорослих, адже вона дарує можливість разом з автором вирушити у світ, де кожна прогулянка перетворюється на відкриття. Тут ви не знайдете складних наукових термінів або заплутаних сюжетів, але знайдете простоту, яка зачаровує і дає відповіді на складні питання. Книга "Плането, я тут! Одного разу на прогулянці" – це справжній подарунок для тих, хто любить споглядати природу, досліджувати світ і насолоджуватися кожною миттю життя. 🌿👣
Laymi – автор, який поєднує в своїх творах дитячу допитливість із мудрістю дорослої людини. Її письменницький стиль відзначається простотою і одночасно глибиною, що робить її книги доступними і зрозумілими для широкого кола читачів. Laymi вважає, що кожен з нас може знайти свою дорогу до гармонії з природою, і саме це прагнення відображається у її творах. Вона завжди була близька до природи, і її любов до світу навколо себе знайшла вираз у літературі.
Книга "Плането, я тут! Одного разу на прогулянці" доступна на сайті readukrainianbooks.com, де її можна читати онлайн безкоштовно і без реєстрації. Цей сайт – справжня знахідка для всіх, хто цінує літературу українською мовою. Тут зібрані найкращі книги світу, включаючи бестселери, які ви можете читати в будь-який час.
Читання українською мовою є важливим кроком на шляху до зміцнення національної ідентичності та розвитку нашої культури. Кожна прочитана книга українською мовою сприяє збереженню нашої мовної спадщини та поширенню знань серед широкого загалу. Саме тому так важливо підтримувати українську літературу, і readukrainianbooks.com робить це доступним для всіх. 📖
Зануртеся у світ, де кожен крок – це нове відкриття, де прогулянки перетворюються на пригоди, а природа дарує відповіді на найважливіші питання. Разом з книгою Laymi ви знайдете новий погляд на світ навколо вас, відчуєте гармонію і спокій, а також зможете насолоджуватися чудовими моментами кожного дня. Відкрийте для себе ці захоплюючі історії на readukrainianbooks.com – місці, де кожен може знайти щось особливе для себе! 🌟
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чи вірите ви, у щось міфічне, або потойбічне?
Те, що я вам зараз розповім – історія, яка відбувалась у наших лісах. Відбулася ця історія зі мною.…
Давно то було…. Ну добре, роки 2 тому. Стукнуло мені у голову піти погуляти. Сніг, зима і так добре на душі, як ніколи. Взяла свою собаку, малим він зовсім був. Від сили пів року. Йду, гуляю, і тут прийшла геніальна ідея по лісі прогулятись. Ніколи я, ще в самому лісі не була. Лише на узбіччі. Але пішла.
Зараз, згадуючи про це – спадає думка, що весь світ говорив мені: «ну не йди ти туди!», але це я. Допоки дібралась лісу, собаку ледь машина не збила. Зв'язок пропав. А уже біля самого лісу, так обходила кущі, що в рівчак впала. Ноги всі промокли, вже на той момент, я вся дрижала від холоду. Зуб на зуб не попадав, але так кортіло дослідити ліс, що зовсім не зважала на всі перешкоди. І я його дослідила.
Довго бродила, години минали, й сутеніти почало. Не дивлячись на все, – це того було варте. Повне задоволення лісової, таємничої атмосфери. Повна воля від людей. Лише ти, та твої думки. Рахуйте, безкоштовна психотерапія. Але, не довго в мене душа тішилась…
Почало сутеніти, розумію – додому потрібно. Хочу йти, але розумію, що я геть не розумію де я. Йду в один бік – наче була там, йду, але щось не те, наче і не була. Блудила, блудила – по кругу ходила, та ніяк вийти не могла.
Втративши лік часу я продовжувала блукати. Телефон від холоду розрядився (обожнюю андроїд), але ясно було одне, якщо скоро дома не з’явлюсь, мені, – кранти. Думаю, в мене ж собака хаска, ну повинна вона відчути по запаху куди йти. Зупинилась. Дивлюсь на нього – він на мене. Витріщаємось одне на одного. Людей немає, доріг теж. Навіть слідів, і тих немає. Тут же, я і згадала про власні сліди. Йду, йду і розумію, щось я кругами ходжу. Спочатку думаю: «та здається, бути такого не може!», не довіряйте цьому! ЩЕЙ як може! Все перевірено на моєму досвіді.!
Знову зупинилась. Знову ледь не плачу. Знову витріщаюсь на собаку. А він з мене наче насміхається, – сам на мене витріщається. Розглядаємо один одного, я вже плачу, але першим він не витримав, встав і йде. Куди іде? Та Бог його зна. Покрутився біля мене, обнюховував щось. Але так і нічим не допоміг.
Допоки бавився зі мною, я уже уявляла як по селі, кожен пес буде знати, що в трьох соснах –дорогу не знайшла. Знову йду. Крок... Два… Три. Стала. Прислухаюсь, наче дитина плаче. Стою вслухаюсь. Наче справді. А може то дерева? В думках уже всі фільми в знаки дались. Ноги ватні. Ну все, смерть моя по мене прийшла. А може ні? Пішла на звук той. Виходжу. Дорога. Ото є класно. По дорозі я ж не йшла…Нехай. Хоч щось вже. Йду, час втрачається. Згадала всі фільми жахів. В думках прощалась з усіма. Ну все, тут й помру. Хвилин двадцять прямо чимчикувала. Ну тихо вже. Нічого. Ні шелесту, ні часу. Загробна тиша вже настала. В думках «та ну його, сюди більш, ні ногою. Ну з Богом….. Дальше йдемо!»
Ось, доходжу... Будинок, гарненький з себе. Та «дяка Богу!», і світло світиться у ньому! Зайшла в подвір’я, а там дівка, старенька трішки, то таке. Виходить й каже:
— Заблукала ?
Я в шоці вже стою й кажу :
—А де дорога в Антоніни? Шукаю шлях, у цих лісах, ходжу годинами отак.
– Та йди ти прямо по дорозі, звертай лише ти по вимозі. На вулицю ти швидко вийдеш, ліхтарики ти там увидиш. А далі шлях знайдеш сама. Підказку я тобі дала.
Пройшло 2 дні...
Пройшло 2 дні, і я іду. Дарунки в дяку, бабці тій несу. Пішла я вуличкою той. І вийшла в ліс та не отой. Ходила знову довго там. І ганку того не знайшла.
Пройшли ще тижнів пару тих. Історія забулась вся. Сиджу у школі, й розмовляю. За ліс знов мова та зайшла….
Артем говорить щось таке, що блід в тім лісі всіх бере. Розмову ту почув учитель, і теж сказав:
– Блукав і я там, один раз. Хапає булуд там, час від час. Круги намотував сто раз. І в лісі виріс я отім, тож часто був там, перед цим. Та в єдин раз то було так. Що шлях згубив я, й просто кляк.
Спитала я їх за хатину – на що, відразу ж, відповідь прийшла:
– Я виріс там. Хатини ніякої не бачив, та й в села інші не зайшла, скоріш то блуд погрався так.
Пройшло 2 роки з часу тім…. Туди не йшла я більш, а що було то, один Господь лиш віду має.
Тому вирішуйте самі,що було то й чи правда це...
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плането, я тут! Одного разу на прогулянці, Laymi», після закриття браузера.