Читати книгу - "Хокей, синці і Мінесота , Ліхт Гоффнунг"

   Нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок, який говорив про те, що ще один робочий день закінчився. Діти старшої і середньої школи сонячного штату Мічиган з тривожним передчуттям, і поспіхом, великими купками виходили з кабінетів заповнюючи раніше пустий коридор, життям.

  - Вже готовий до того, щоб рознести Мінесоту? - Макс пихнув Едана ліктем під бік, посміхаючись, і поглядаючи на друга.

  - Завжди готовий. - Едан з помітною втомою, але задорними, і щасливими очима, йшов біля своїх двох друзів, нервово очікуючи наступні дні. Вечір зустрів його лагідним вітром, і запахом літа. Тим самим, який пахне вишнею, липою, теплом і радощами. Пахне солодко. Сьогодні був останній навчальний день. Тепер він офіційно закінчив десятий клас. Було мало сенсу сумувати, тому що на нього чекало 2 місяці літніх канікул в компанії друзів, день народження, яке мало бути практично через 7 днів, і можливість позмагатися з командою старшокласників штату Мінесота. Думаючи про це, в душі шаленим вогнем палав азарт, і очікування приємних днів. 

  Вийшовши зі школи, і прямуючи до своїх домівок, компанія з трьох хлопців ловила на собі погляди дівчат, які мріяли зустрічатися одним із хокеїстів. Майже всю дорогу повільним кроком, розтягуючи розмову, вони обговорювали майбутній матч, ще сильніше розпалюючи вогні в серерині кожного з них.

  Доходячи до будинку Едана, його два друга продовжували говорити, коли той, помітно прискорився, помітивши знайомі двері. За 20 хвилин повільної дороги, під кінець пішли діалоги які не дуже цікавили Едана, і він поринув у себе, мріючи як можна скоріше прийти додому, і перевести дух, перед довгою дорогою.

- Надіюсь, що в твій день народження, ми відсвятуємо не тільки твоє сімнадцяте день народження, Едане, а ще й і нашу перемогу. - кинув один з них на прощання Едану, коли той підіймався по сходах.

  - Дякую, Алексе, нагадай, в скільки завтра зустрічаємося?

  - О 7.40 І без запізнень. - Проводячи Алекса, і Макса недовгим поглядом в спину, Едан поплентався додому, де панувала тиша і спокій. Його батьки були не дома, а якщо в цей час їх не було, значить вони повернуться пізно. Вони оба були лікарями, а ця професія вимагає багато часу, і сил.

  Піднявшись до своєї кімнати, всівшись навпроти валізи і гадаючи, що треба взяти, по тілу пройшов струм втоми, який змушував голубі очі закритися, під вагою свинцевих повік. Рука впала на очі відволікаючи їх, від дратівливого сонячного світла, чим притискала коротку зачиску ще глибше в ліжко. Він одразу заснув, нехай і розумів, що терміново треба скласти валізу, бо завтра він фізично не вспіє. Прокинувся Едан вже о третій годині ночі, бо тривожна думка, залишилась на підсвідомості, і все ж розбудила хлопця. Мама з татом вже давно повернулись з роботи, і не маючи бажання вислуховувати всоте, про те, як він з хлопцями порве команду з Мінесоти, і як він впевнений в перемозі, мовчки пішли спати. Повертаючись до своєї кімнати, після ходіння до туалету, в очі одразу кинулась валіза, яка так і залишилась лежати по середині кімнати, поки Едан мирно спав навпроти неї. Тяжко зітхнувши, і незадоволено пройшовшись долонею по обличчю, все ж прийшлося зайнятися катуванням і каранням себе, за таку безвідповідальність. 

  До валізи полетіли різні речі, і поки злість спадала, почав з'являтися дурний ентузіазм, який полягає в тому, що в дорогу береться все: і потрібне і ні. Потім побачивши, що він понабирав, ще сидів і перебирав все знову розумніше вирішуючи що треба, а що ні. Коли валіза була зібрана, і Едан з полегшенням видихнув згадав про сумку, яку варто взяти з собою до авдобусу. Глянувши на годинник, і побачивши там майже шосту годину ранку, вирішив потрохи збиратися, і нагородити себе сном вже як відправиться. Спустившись на перший поверх кухні, він відчинив холодильник і зібравши всю силу, і уміння готувати в кулак, наробив пару сендвіч, набрав води, і кинув на валізу, яка вже стояла біля вхідних дверей. Дорога мала тривати добрих 9 годин, але такі довгі дороги викликали тільки комфорт, і розуміння серйозності всього що відбувалося. Не кожен день будуть запрошувати їхати 9 годин і жити цілих 8 днів. Це надавало неймовірної поваги до самого себе, і гордості, за те, що так багато часу і сил було вкладено не просто так, і що зараз він робить багато успіхів в олюбленій справі. Едан був радий зіграти з новою командою, але не мав поганих, або жорстоких думок на рахунок гри. Вони їдуть туди на одних місяць літніх канікул, тому що виграли відбірковий конкурс ще в травні, і всі ці дні будуть тренуватися з командою Мінесоти, і тільки в останній день буде змагання між ними. Для Едана це було набуння нового досвіду, до моменту поки Едан не почав говорити про це з друзям. Алекс і Майк були більш жорстокі в цьому випадку, і дуже хотіли доказати свою силу і приоритет перед ними не зважаючи на етичну поведінку, по відношенню до інших.

  Вулиця зустріла хлопця неприємною прохолодною, яка прибирала до самих кісток, ще не повністю охололе і вологе тіло після свіжого, теплого душу. Натягнувши капюшон, аж до самого носу, він почав йти у бік зупинки, де на нього вже мали чекали його хлопці. Він йшов не спіша прислухаючись до всього що відбувалося навкруги. Серце, яке раніше в шаленому передчутті відбивало швидкий ритм, зараз синхронізувалося з шелестом лисиця на деревах, і неначе взагалі не стукало, а в голові всі думки затуманились даючи Едріану Отто відчути себе, і свої емоції. Відчувати наскільки він добра людина. Розуміючи людина. В голові ехом, відбивалися спогади, і моменти з життя, якими він неймовірно пишався. 

  Нехай в автобусі їхало 6 гравців, 2 тренери, менеджер команди, куратор, і медичний персонал, вільних місць було багато, тому Едан розлігзя зайнявзи 2 сидіння, і проспав всю дорогу, як і обіцяв собі зранку.