Читати книгу - "Не обманюй себе, Ангеліна Александренко"

Ось і настав цей день. Вже сьогодні я вступлю до видатної Школи Магії імені Фреїди – великої чаклунки. Моя мати закінчила цю школу з найкращою відміткою, моя старша сестра також, тому я з самого дитинства знала, куди я буду вступати. Сестра ретельно готувала мене до сьогоднішнього дня і казала, які будуть ставити питання, та які відповіді треба давати на них, щоб я точно пройшла. Бо практичний екзамен це звичайно добре, але до цієї школи не беруть абикого, обов’язково треба підходити під стандарти.

– Запам’ятовуй, – казала мені сестра. – На запитання, що найважливіше для тебе, відповідай, що сім’я, та, яка по крові й та, яка по магії. Коли спитають, для чого тобі магія та знання, кажи, що для порятунку королівства та служіння Королю. Чи будеш використо-вувати магію проти інших людей без наказу Короля? Тут чітке та ясне – ні! Зрозуміла?

Я сиділа, уважно слухала, запам’ятовувала та кивала головою. Мені було не зрозуміло, чому я мушу казати неправду заради того, щоб мене прийняли до школи. Невжетакою, якою я є, я їм не підходжу? То,може, і мені тоді ця Школа Магії не підходить? Хоча вона найкраща, там вчились мама та сестра, отже, і я мушу. Але, якщо чесно, я хочу бути цілителькою. Люблю трави та чую їх, люблю робити лікувальні зілля та допомогать людям. А у цій школі вчать тільки тому, як бути придворною чаклункою, а мені це дуже не подобається, хоч і зарплатня та умови праці на вищому рівні. Та і не головне для мене сім’я, а тим паче,інші чаклуни та чаклунки. Для мене найважливіша я, мій розвиток та вже потім сім’я, яку я, можливо, створю у майбутньому. І магію я хочу та буду використовувати проти злочинців. Якщо я побачу, як якась людина напала на іншу, я одразу ж використаю магію проти нього і мені буде все одно, що це заборонено. Я не можу стояти осторонь та просто дивитися на злочин.

Я сиджу перед дверима ректорки та чекаю своєї черги на інтерв’ю. Тремтіння у руках поступово переходить на все тіло, а ком у горлі не дає повільно дихати, прискорюючи мої вдихи та видихи.

– Міс Бонуар, запрошуємо до кабінету. – Роздався рівний голос секретаря. Судячи з його виразу обличчя, йому точно не подобалося те, що тут відбувається.

Я попрямувала до кабінету та за запрошенням сіла у зручне крісло прямо перед ректоркою.

– Яке відоме у Вас прізвище. Таке прізвище носили дві наші найкращі учениці. – Звернулась до мене ректорка.

– Все вірно, це мої мама та сестра. – Як би я не намагалась спокійно це сказати, але нервування у голосі зрадницькі видало мене.

– Скажіть, будь ласка, міс Бонуар, що для Вас найважливіше? Що для Вас на першому місці?

Я спробувала проковтнути ком у горлі, який не давав сказати те, що хочу саме я, але він переміг:

– Найдорожче для мене це моя сім’я, яку я маю по крові та сім’я, яку я знайду тут за покликом магії, місiсЛевальд.

Тільки зараз я помітила скляну кулю на столі ректорки. Вона світилась ледь помітним вогником, а після моїх слів, всього на мить, засвітилась трошки яскравіше. Ректорка повела бровою та подивилась на мене уважніше.

– Добре, а для чого Вам магія взагалі потрібна?

– Бо моя мама хоче, щоб я тут навчалась, а щоб лікувати людей, мені достатньо й моїх знань – подумала я про себе, але в голос сказала те, що треба:

– Займатися порятунком королівства, якщо це необхідно, та служінням Королю! – Мені навіть огидно стало чути свій голос з цією відповіддю, але я мушу казати те, що хочуть чути.

Вогник у кулі знову блиснув ледь помітним світлом, а ректорка підняла куток своїх вуст. Пауза між запитаннями та відповідями була недовга, але кожного разу тиснула на мою нервову систему.

– Зрозуміла, а чи будете Ви використовувати магію проти інших людей за власним рішенням та проти волі Короля? – місiс Левальд звузила очі та уважно подиви-ась на мене. На секунду здалося, що вона зазирнула мені у душу.

– Ні…

– Навіть, якщо побачиш злочин?

– Моя робота служити Королю, інші мене не стосується.

Вогник у скляній кулі замерехтів. Ректорка тяжко видихнула, поставилаякусь помітку у моїй анкеті, яка лежала на столі прямо перед нею, та звернулась до мене, не піднімаючи очей:

– Вибачте, але Ви не підходите для навчання у Школі Магії імені Фреїди.

Мої очі округлилися. Я намагаюсь, щось сказати, але тільки ковтала повітря, наче та рибка в акваріумі. Мій світ став руйнуватися. Очі почало захоплювати біле світло, а шум став тиснути на вуха.

«Як? Чому мене не взяли? Я ж відповіла так, як було потрібно. Що скажуть мама та сестра? От халепа!»

Ректорка подивилась на мене та відповіла, наче прочитавши мої думки:

– Гарною чаклункою може стати тільки та людина, яка не обманює саму себе, яка прислуховується до себе, яка є чесною у першу чергу сама із собою. Тож спочатку стань собою, Стефі Бонуар, та приходь на наступний вступ, якщо тобі це ще буде потрібно.

Кінець