Читати книгу - "Знайдені. Перший, Євгеній Шульженко"

Штори на вікнах були щільно закриті, та невеликий трикутничок лишився. В темну кімнату заскочив перший промінь сонця. Одразу сонячний зайчик стрибнув на ліжко, в якому спав худий високий хлопець. Його світле коротке волосся стирчало наче солома, в різні сторони. Нога та рука, що вискочили з-під ковдри, звисали з ліжка, торкаючись підлоги.

​Уві сні, хлопець махнув рукою, відганяючи світло, що било прямо в закриті очі. Оскільки ефекту це ніякого не дало, він крякнув та перевернувся на інший бік. В ту ж мить, телефон, що лежав на тумбочці, почав голосно верещати. Хлопець махнув рукою та не втримав телефон, від чого гаджет впав на підлогу, продовжуючи свої співи.

​Іван сів на ліжко та потер очі. Він знайшов поглядом телефон та потягнувшись до нього, смачно позіхнув. Будильник вимкнув, а сам впав на подушку. Ще трохи сну не завадило б, та коли хлопець почав провалюватись в темряву забуття, одразу схаменувся та розплющив очі.

​«Ніякого сну! – сам собі подумав хлопець, сьогодні я маю йти в ліс, наловити зайців!». Хлопець знову позіхнув та підскочив з ліжка. Потягнувся, майже дістаючи руками до люстри, що висіла під самою стелею. Пошукав поглядом свої речі, та зрозумів, що ще дуже рано. Треба вдягтись тепліше, все ж таки дорога в ліс – це не ранкова прогулянка в парку.

​Іван помахав ногами в сторону, декілька раз присів. «Тренувань на сьогодні досить» - подумав хлопець та задоволено хмикнув, розуміючи, що не зробив практично нічого.

​В шафі швидко знайшлись штани кольору хакі, які в першу чергу полюбляв носити його батько, коли вони йшли разом на полювання в ліс. «Це саме воно!» - задоволено вирішив Іван та швидко вдягнув штани. Майже одразу, хлопець потягнувся за футболкою, але в останню мить передумав та схопив тонку кофту з довгим рукавом.

​Зазирнувши під ліжко, знайшов невеликий рюкзак та витягнув його. Іван підготувався до вилазки ще вчора ввечері, але перевірка не завадить. Розкрив рюкзак, почав рукою перевіряти своє спорядження. Довга мотузка, ніж, сокира, сірники та компас. В додатковій кишені перевірив два складені пакети та невелику пляшку з водою. «Готово! Вирушаю!» - задоволено підвів підсумок Іван та закривши рюкзак, повісив собі на плечі.

​Швидко та тихо закривши двері кімнати, Іван вийшов з хати. Батьки спали, було навіть чути глибокий та сильний храп батька. Хлопець всміхнувся та закрив за собою вхідні двері, провернувши ключ. До Івана одразу підскочила Грім, дворовий пес. Хлопець миттєво розвернувся та зашипів, притуливши палець до рота. Грім одразу зрозумів, що має мовчати, але від цього його настрій лише зіпсувався. Пес опустив хвоста та вуха, понуривши морду до землі.

​Іван всміхнувся, але дістав з кишені сухий корм та підставив до морди Грому. Хвіст одразу почав замітати пил на подвір’ї, вуха стали стирчаком. Настрій знову повернувся та лаяти він не поспішав, не можна. Як тільки корм впав перед собакою, той швидко почав хапати кружечки та хрумкати ними. Іван тихо засміявся та погладив Грома по голові.

​Обійшов собаку та вискочив до хвіртки, знімаючи металевий замок. Грім вже без зацікавленості підняв морду на молодого господаря, облизнувся та повернувся до сніданку. Іван же вийшов за двір, опинившись на дорозі містечка. «Ну що, рушаємо вперед!» - подумав Іван та підтягнув свій рюкзак вище.

​Дійшовши перехрестя, подивився по сторонам та перебіг дорогу. В таку рань ніхто не їздить навіть по справам, але обережність перед усім. Оминув декілька багатоповерхівок та закритий магазин. Вийшов на новенький житловий комплекс, що побудували прямісінько на початку лісу. Ось вже й дорога в ліс.

​Сьогодні хлопець мав вразити свого батька. Майже пів року, вони разом, на вихідних, рушали в ліс, де батько вчив Івана майстерності полювання. Вони разом вивчали місцевість, запам’ятовуючи кожну дрібницю. Батько вчив сина користуватись компасом, але й без нього вчив як потрібно себе вести. Навіть лук зі стрілами робили за допомогою ножа та мотузки.

​Іван обійшов житловий комплекс та пройшов невеликий острівець дерев, що були натяком на великий ліс. Повітря було свіжим, бадьорило, пробуджувало. Хлопець не встиг змерзнути, адже йшов швидко, великими кроками. Лише час від часу поправляв свій важкий рюкзак, не зупиняючись ні на секунду.

​Тонка стежка вивела хлопця на величезне поле. Саме тут ще в старі часи, був полігон, де військові тренувались їздити на танках та копати окопи. Іван деякий час стояв та оглядав місцевість. Не побачивши жодних рухів, рушив вперед, адже з іншої сторони поля був той самий велетенський ліс. Саме там була його ціль – спіймати двох гарних зайців, як показ того, що він готовий. «Батько буде в захваті!» - підбадьорив себе Іван.

​Дійшовши лісу, трохи перепочив та випив води. Високі сосни зустрічали хлопця тишею та спокоєм. Навіть вітерець не дув, аби трохи охолодити спітнілу спину. Крони дерев широкими гілками утворили наче стелю, не даючи сонцю проникнути всередину лісу.

​«Ліс як ліс» - підняв плечі Іван та зробив крок всередину. Лісова тропа наче вужик йшла вперед на пагорб, ховаючись десь на висоті. Худий та високий хлопчина впевнено за декілька кроків зійшов на пагорб та чкурнув вниз. Галявина зникла з полю зору, навколо навіть стало трохи темніше, ще тихіше. Ні співу пташок, ні шелесту верхівок сосен. Наче хтось натиснув на паузу.

​Зробивши ще декілька кроків, іван спинився та подивився навколо. «Дивно якось, дуже тихо, наче ліс вирішив влаштувати мені пастку» - звів брови Іван, прислухаючись. Він розумів, що так рано в лісі ніколи не був, але щоб було так тихо. Іван хмикнув, зрозумівши, що йому дійсно моторошно від такої тиші. Але ж він не мав наміру відмовлятись від свого задуму, тому пішов далі.