Читати книгу - "Знайдені. Перший, Євгеній Шульженко"

​Несподівано на галявину вискочив той самий олень. Він швидко чкурнув до дерева, на якому сидів Іван. Підняв морду, закинувши роги, він поглянув на хлопця. Тихо заіржав, показуючи великі рівні зуби. Як тільки звір підняв копита та поставив на стовбур дерева, з виходів на галявину почали виходити вовки.

​В темряві було погано видно, але пари жовтих очей все збільшувались та збільшувались. Спочатку Іван зрадів, адже хижаки побачили оленя, яким можна добряче поласувати. Але вони взагалі не звертали на нього уваги. Всі очі були направлені на хлопця, від чого той відчував як серце почало калатати в грудях. «Що це за чортівня така» - в думках закричав Іван та спробував гупнути ногою гілки.

​Гілка була мокрою, як і все дерево. Чи то від страху, чи від нервового стану, але Іван вдаривши ногою, перевісив своє тіло вперед. Сила тяжіння потягнула хлопця вниз. Зірвавшись, не встиг схопитись руками, полетів вниз, прямісінько до оленя. Останнє, що Іван встиг зробити – це несамовитий крик від розуміння того, що зараз може відбутись. Але темрява миттєво зайшла в його голову, закриваючи все, навіть думки.

​Відкривши очі, Іван оглянувся. Він сидів біля того само дерева. Все тіло нило. Все ж таки він впав з дерева, але хто його притулив до стовбура. Хлопець швидко почав вертіти головою і одразу побачив кам’янукриницю. Він міг заприсягнутись, що її тут не було. Підскочив, хватаючи рюкзак, що лежав поряд. Швидко знайшов ніж та вхопив в руку. Та піднявши знову очі на криницю, ойкнув з переляку.

​На криниці сиділа дівчинка в літному легкому платтячку. Її очі були повністю зелені. Вона наче чекала, коли на неї звернуть увагу. Побачивши, що Іван дивиться на неї зіскочила з криниці та встала на свої ніжки.

​«Вітаю тебе в нашому лісі, - Іван почув як в голові промайнули чужі слова, - ми раді нашому новому жителю, - дівчинка плеснула в долоні». Хлопець не знав що відповісти та й не знав яким чином це потрібно зробити. Але дівчинка і не чекала відповіді. Вона засміялась так дзвінко, що хлопець закрив вуха руками. Знову почався головний біль від якого в голові почало паморочитись. «Що ж це відбувається» - в душі застогнав Іван.

​«Нічого не відбувається – дівчинка наче прочитала думки, - ти звикнеш». Вона знову вилізла на криницю, але вже повністю. Помахала рукою та стрибнула в середину. Несподівано, повітря вийшло з хлопця, наче його хтось вдарив. Він розплющив очі. За секунду, він кинув ніж в сторону та чкурнув вперед. «Божевільна!» - подумав Іван та підскочив до криниці.

​Темрява вмить накрила все навколо, хлопець наче зачепився через камінь, та полетів вперед. Потім, він відчув, що почав падати вниз, в темряву. Чи він теж кинувся в криницю?

​В наступну мить, Іван відкрив очі та зрозумів, що біжить вперед, через ліс. Оминаючи дерева, він тримав в руках важкий пакет. Рюкзак на плечах. Місцевість не зрозуміла. Зупинився, подивився навколо. Ні криниць, ні дівчинки, ні оленя з вовками. Хлопець опустив погляд на пакет та відкинув його.

​Вирівнявши дихання, він заспокоїв своє серце, що намагалось вискочити з грудей. Повільно підійшов до пакету та розкрив його. Всередині хлопець побачив дві тушки зайців. «Коли я встиг зловити їх?» - подумав Іван, чортихнувшись який раз за день. «Треба негайно тікати з цього лісу» - сам собі нагадав хлопець рішення та потягнувся за компасом.

​Відкривши прилад, побачив стрілку, що крутилась по колу. Один раз, другий раз. Вона не спинялась. Чи то компас просто зламався? Певно, коли він впав з дерева, то пошкодив прилад. «Нічого, я й так знайду вихід» - заспокоїв себе Іван. Батько вчив, що треба знайти дерево де багато тіні, там де росте мох. Мох росте лише з північної сторони, тому йти треба в протилежному напрямку.

​Довго шукати не потрібно було. Хлопець вхопив пакет зі здобиччю, підтягнув рюкзак та кинувся до дерева. Визначив потрібний напрямок та кинувся до виходу з лісу. Вискочив на пагорб, потім інший. Час від часу Іван зупинявся, перевести подих. Він з диким страхом оглядав все навколо, він боявся побачити будь-кого та будь-що. За ранок відбулось стільки не зрозумілого, що й словами важко передати. Ніхто не повірить та й розказувати нікому не хотілось.

​Іван рушив далі та невдовзі наскочив на кущи ліщини, що дуже густо обступили все навколо. Стиснувши міцніше пакет хлопець заскочив до кущів та почав видиратись на ще один пагорб. Діставшись вершини, побачив галявину огороджену деревами. Певно то був вихід. Чкурнув вперед та увірвався до галявини.

​Хлопець зупинився та випустив пакет, що впав на пісок. Іван дивився по сторонам, розуміючи, що це та сама галявина, з двома деревами. Але криниці вже не було на ній. Гострим зором худий хлопчина побачив місце біля стовбура дерева, де ось деякий час назад отямився. Ось сліди його ніг, коли він підскочив вперед. Ось вони обриваються, наче його хтось підняв та виніс. Інших слідів на галявині не було. Ні дівчинки, ні оленя.

​Він тяжко ковтнув, схопив пакет та побіг вперед. «Добре, я тут був, але певно з переляку біг в іншу сторону» - сам собі пояснив Іван, розуміючи, що нічого не пам’ятає. Чкурнув в вихід напроти, вибіг до лісу та пустився вперед. Сили швидко закінчувались, але він тримався. Він хотів якомога швидше покинути це чарівне місце. Там вже й відпочине, скільки захоче. Тим більше здобич в руках, батько буде радий. А цю дивну пригоду він нікому не буде розповідати.

​Попереду пагорб, потім другий, третій. Іван зупинявся на хвилину чи дві, потім біг далі. Попереду знову простягнулась ліщина. Це не дивно, в лісі її дійсно багато. Проскочив кущі, вискочив на пагорб та побачив галявину, щільно окуту деревами. «Нарешті?» - чи то спитав себе, чи то констатував факт.