Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

IAN FLEMING PUBLICATIONS LIMITED

live and let die © Ian Fleming Publications Limited, 1954

The moral rights of the author have been asserted

Права автора захищені.

«JAMES BOND» і «007» є зареєстрованими торговими марками

компанії «Danjaq LLC» і використовуються згідно із ліцензією

від «Ian Fleming Publications Limited».

Всі права захищені.

«Ian Fleming» логотип і «Ian Fleming signature» є зареєстрованими

торговими марками компанії «The Ian Fleming Estate»

і використовуються згідно із ліцензією від «Ian Fleming

Publications Ltd».

Переклала Ірина Бондаренко

Ілюстрації Олега Кіналя

Охороняється законом про авторське право.

Жодна частина цього видання не може бути відтворена

в будь-якому вигляді без дозволу видавництва.

www.ianfleming.com

Навчальна книга ― Богдан, просп. С. Бандери, 34а,

м. Тернопіль, 46002, тел./факс (0352) 52-06-07; 52-05-48

[email protected] www.bohdan-books.com

Збут: (0352) 43-00-46, (050) 338-45-20

Книга поштою: (0352) 51-97-97, (067) 350-18-70, (066) 727-17-62

[email protected]

м. Київ: (044) 296-89-56; (095) 808-32-79, [email protected]

У другому романі «Бондіани» славетний

«агент 007» отримує нове завдання — вилетіти на Ямайку, щоб встановити походження золотих монет, котрі нелегально потрапляють на американський ринок. Йому протистоїть чорношкірий велет «Містер Біґ», суперник розумний

і талановитий. Двобій обіцяє бути запеклим...

Бонда підстерігатиме безліч небезпек:

акули і баракуди, скорпени та електричні скати, бомби-«ананасики» та озброєні

до зубів бандити...

Але в кінці небезпечного шляху на Джеймса

чекатиме справжня коштовність —

дівчина на ім’я Солітер...

Червона доріжка

У житті таємного агента бувають моменти справжньої розкоші. Трапляються такі завдання, при виконанні яких від нього вимагають грати роль істинного багатія — рідкісні випадки, коли він насолоджується комфортним життям, аби стерти з пам’яті всі хвилини небезпеки та подих смерті; є й часи — як оце зараз — гостювання на території союзницької спецслужби.

Із тієї миті, як «Стратокрузер»1 британської авіакомпанії Б.О.А.К.2 приземлився в міжнародному аеропорту Айдлвайльд, до Джеймса Бонда ставилися, наче до принца з королівської родини.

Полишивши судно разом з іншими пасажирами, він невідворотно потрапив у руки добре відомого чистилища, котре йменується імміграційною, митною та санітарною службами Сполучених Штатів.

І подумав, що на нього чекає, принаймні, година перебування у задушливій брудно-зеленій кімнаті, в якій смердить спертим повітрям, застарілим потом та де ширяє почуття провини. Страх тут завис усюди: перед усіма зачиненими дверима з написами «Вхід заборонено», за якими причаїлися дуже уважні люди; перед папками та стрекотливими телетайпами з терміновими повідом­леннями у Вашингтон, Бюро боротьби з наркотиками, в контррозвідку, Держскарбницю і ФБР.

Ідучи бетонним майданчиком та зіщулившись від холодного січневого вітру, побачив власне ім’я, що висвітлилося на табло: «Бонд Джеймс. Британський дипломатичний паспорт № 00944567» — коротка затримка — й відповіді, що надійшли від різних апаратів: «не значиться». І висновок ФБР: значиться — перевіряємо — зачекайте. Далі відбудуться поквапні консультації ФБР із ЦРУ й спалахне відповідь: «ФБР — Айдлвайльду»: «Бонд: О’кей. О’кей» — і ввічливий чиновник на виході поверне йому паспорт зі словами: «Бажаю вам приємного перебування в нашій країні, містере Бонд!»

Бонд здвигнув плечима і через турнікет попрямував услід за іншими пасажирами до дверей із табличкою «Санітарна служба США».

Для нього це лише звична втомлива процедура, але неприємно було знати, що його досьє — в руках іноземної держави. Анонімність — головний принцип такої діяльності. Кожна ниточка його справжнього «я», що потрапляла в будь-яке досьє, неминуче зменшувала цінність агента і в кінцевому підсумку загрожувала життю виконавця. Тут, в Америці, вони знали про нього все: тож почувався негром, в якого лікар-шаман відібрав власну тінь. Він цілковито був у руках інших. У цьому випадку то друзі, однак....

— Містере Бонд?

Приємного вигляду невиразний чоловік у простому одязі вийшов із тіні будівлі Санітарної служби.

— Мене звати Геллоран. Приємно з вами познайомитися!

Вони потиснули один одному руки.

— Сподіваюся, добре долетіли? Чи не пройдете за мною?

І повернувся до чергового офіцера поліцейської охорони аеропорту, який стовбичив біля дверей.

— Все о’кей, сержанте.

— Добре, містере Геллоран. До зустрічі!

Пасажири проходили всередину, а Геллоран завернув наліво. Інший полісмен відімкнув для них хвіртку у високій огорожі.

— До побачення, містере Геллоран!

— Бувайте, офіцере. Дякую!

Одразу ж за ворітьми на них чекав чорний «Бьюїк», двигун якого ледь чутно пихкав. Вони усілися в авто. Дві легкі валізи Бонда вже були спереду, поруч із водієм. Для Бонда залишилося загадкою, як так швидко зуміли віднайти його валізи у купі речей інших пасажирів — за кілька хвилин після того, як багаж підвезли до митниці.

— О’кей, Грейді. Рушаймо.

Бонд із насолодою розвалився на задньому сидінні великого лімузина, і той рвонув уперед, набираючи швидкість. Бонд повернувся до Геллорана.

— Це, безумовно, найлюб’язніший прийом, який мені будь-коли виказували. Я очікував іще добру годину протовктися тут, проходячи митний контроль. Хто віддав такі розпорядження? Я не дуже звик, щоб мене приймали як ВІП-персону. Так чи інакше — дякую вам за зустріч!

— Ласкаво просимо, містере Бонд!

Посміхнувшись, Геллоран запропонував йому сигарету із щойно розпечатаної пачки «Лакі страйк».

— Ми зробимо все, щоби ваше перебування у нас було якомога приємнішим. Лише скажіть, що вам потрібно, і це буде негайно виконане. Тут, у Вашингтоні, у вас хороші друзі. Достеменно не знаю, чому ви тут, але мені здається, що нашій владі дуже важливо, аби ви почувались у нас почесним гостем. Мені доручено якнайшвидше доправити вас до готелю, а тоді вами займеться хтось інший. Дайте-но мені на хвильку ваш паспорт!

Бонд передав йому документ. Геллоран відкрив портфель, що лежав поруч із ним, і витягнув звідти важку металеву печатку. Перегорнув сторінки, дійшов до візи США, проштемпелював цю сторінку, підписав на темно-синьому кружечку з вензелем департаменту юстиції і повернув паспорт. Потім дістав свій гаманець, а звідтіля — пухкий конверт, який і передав Бондові.

— Тут тисяча доларів, містере Бонд.

І заперечно підняв руку ще до того, як Бонд спромігся щось сказати.

— Це гроші комуністів: трофей у справі Шмідта- Кінаскі. Ми їх використаємо проти них же; тож вас просять сприяти нам у цьому і витрачати гроші на свій розсуд — так, як вам буде потрібно у вашій