Читати книгу - "Гра в хованки, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"

Троє хлопців та дві дівчини мчали на повній швидкості за місто, де до закордонного свята, присвяченому дню всіх святих, за пристойну суму грошей замовили захоплюючий квест в покинутому селі.

– Тут пишуть, що в нашому розпорядженні буде тринадцять будинків з різними головоломками, – розглядала через круглі окуляри буклет худенька дівчина з довгим хвилястим волоссям. – Обіцяють неймовірні відчуття, які пощекочуть нам нерви.

– Сподіваюся, так і буде, Карино, – сказав лисий хлопець за кермом, оббитий татуюваннями по всьому тілу. – Я витратив чималі гроші на цю розвагу.

– Але, воно ж було того варте, Толянчику, – занадто солодким голосом звернулася до нього блондинка, яка сиділа поруч з ним. – Як приїдемо, надягнемо костюмчики та будемо веселитися.

– А я не знала, що потрібно було брати костюм, – занервувала Карина. – Що ж тепер робити?

– Ти завжди така панікерка? – усміхнулася Аліса з переднього сидіння. – Ти, й, без нарядів схожа на відьму зубрилку. Розслабся.

– Легко тобі казати, – насупилася дівчина та коротко глянула на хлопця, що сидів ліворуч.

Це був її одногрупник, про якого вона, в таємниці від усіх, написала багато сторінок в своєму щоденнику, але так жодного разу й не натякнула про свої почуття. І зараз вона крадькома розглядала його накачані руки з великими венами, що стирчали на зап'ясті, але не дозволяла собі торкнутися його.

Звали цього м'язистого хлопця Ігорем. І він в університеті був в числі кращих учнів, майже на рівні з Кариною. Тож, електронний рейтинг учнів був єдиним місцем, де фотографії цих двох стояли поруч.

Карина поправила своє волосся, маючи намір заговорити з хлопцем, як з іншого боку її штовхнув великий та досить незграбний рудий парубок.

– Вікторе, ти мені ногу віддавив! – застогнала вона й штовхнула хлопця ліктем в плече. – Чого скачеш, як ненормальний?

– Тому що ми вже приїхали! – задоволено закричав Вітя. – Дивись, он паркінг. Ми на місці! Зараз повеселимося. Де моя маска?

І він поліз за сидіння, штовхаючи всім корпусом Карину, завдяки чому їй довелося притиснутися до Ігоря. Звичайно, всередині вона зраділа, але показувати це не збиралася.

– Вікторе, ще пару рухів своєю кормою й ти вдавиш нещасну дівчину в одногрупника, – сміялася Аліса, спостерігаючи за тим, що відбувалося, через дзеркало. – Потерпи трохи. Толик купив нам безлімітний тариф. Тож, нам до глибокої ночі можна веселитися тут.

– Вражений я такою щедрістю, – подав голос Ігор та поправив своє коротке волосся, зачесане назад.

– Та мені мужик якийсь штовхнув їх із хорошою знижкою, – пояснив хлопець за кермом, під’їжджаючи парковки. – Тому вважайте, що я за невеликі кошти викупив вашу повагу.

– Міг і скромніше відповісти, – пробубоніла Карина. – Сказав би, що захотів порадувати нас за те, що допомагаємо тобі з конспектами.

– Це ти та Ігор допомагаєте, – засміявся лисий хлопець, через що ледь не врізався в стовп. – А від моєї кішечки та рудого бовдура користі в навчальному процесі нуль. Тож, твоє формулювання приречене на провал.

Він припаркував машину майже на порожній парковці. І вся компанія вийшла назовні.

Вони опинилися біля підніжжя пагорбу, на якому розташовувалося давно покинуте село. Людей тут було небагато. І всі вони ходили між будинками, прикрашеними до Геловіну всілякими страшними прикрасами та кумедними гарбузами.

– Час веселитися! – закричав Толя та, надягнувши маску злого клоуна, поспішив до вершини пагорба.

– Як немовля! – зітхнула Аліса та, взявши рюкзак з костюмами, замкнула машину. – Пішли веселитися та пити коктейлі з черепів.

Компанія дружньо засміялась та пішла за нею.