Читати книгу - "Коли часу обмаль.Спокута, Міланте Готем"

«Смерть забирає наші тіла, але лише час вирішує, чи забере вона наші душі — якщо ми не встигнемо їх очистити».

1

Під густим, непроглядним небом, де вітри співали моторошних пісень, стояв чоловік — самотня тінь серед безжального дощу. Обличчя виснажене, бліде, наче висічене з мармуру. Очі, темні та порожні, тужливо дивилися в далечінь, він бачив постать в тумані, яку можуть побачити лише ті, хто втратив усе. Дощ стікав по щоках, мов сльози, яких чоловік не дозволяв собі пролити. Здавалося, що самі небеса оплакують  життя, а кожна крапля — це нагадування про гріхи, які ніколи не спокутати, вони викарбувані на серці. Надія витікає, що пісок з годинника буття.

Його серце, колись сильне та амбітне, тепер билося слабко, передчуваючи смерть. Лікарі винесли  вирок — серцева хвороба, без надії на успішну операцію. Напевно це розплата, хрест, який він повинен був нести до самого кінця. Але хвороба була лише передвісником, наближенням невідворотної пітьми, яка підповзала до нього щоночі, у снах й наяву. Холодними мацаками врізалась під шкіру, й отрутою розтікалась по венах. Він гадав, що більше не боявся смерті, але вона була марою, що шепотіла на вухо, нагадуючи про те, як мало часу залишилося на виправлення помилок. Моральним маяком на вагах Анубіса. За єгипетськими легендами саме він слідкував за ритуалом, відправиться душа далі чи буде поглинута у безвихідь, зважуючи серце на вагах, викарбувані на ньому добрі та злі вчинки, пройдений життєвий шлях, на противагу пір'їнки. Момент істини. Що виявиться важче?

2

Компанія, яку колись будував Арсен Ігнатович, тепер лежала в «руїнах». І разом з нею — життя людей, яких він прирік на безробіття, безнадію і злидні. Далеко не всі співробітники успішної компанії відкладали гроші чи думали про завтра. Хтось мав кредити, хтось боявся змін, а хтось любив свою роботу і не бачив себе кимось іншим. Масштаб трагедії був для кожного свій. Кожен працівник сприймав це по своєму важко. Така різна людська природа. 

Їхні обличчя переслідували чоловіка в кошмарах, його руками зламані долі. Арсен бачив їх у кожній тіні, чув їхні голоси в кожному пориві вітру. Вони зводили його з розуму мов важкі наркотики. А тут ще хвороба, коли ні грошей, ні жаги до життя не було. Він не жалів себе, але не міг просто піти ось так, залишившись злодієм для сотень людей. Не хотів, щоб ЗМІ перетирали йому кістки. Кількість коханок, незапланованих дітей, на яких йшли гроші, замість підвищень зарплатні робітникам компанії. І нікого не хвилювало, що «одружений» Арсен був тільки на роботі, а дружина забрала дитину та пішла до коханця, відсудивши частину набутого в шлюбі майна. Арсен залишок, вклав у проєкти в Єгипті, але вони не виправдали очікувань. Бізнес прогорів, акції знецінились.