Читати книгу - "Кровосьорб, Валерія Серпень"
- Жанр: 💛 Гумор
- Автор: Валерія Серпень
- 46
- 0
- 01.11.24
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ти робиш? А-ну виплюнь. Яка гидота! — верещав Ігор і видирав курку, що дриґалася, з рук дівчини.
— Ти ж не хочеш мене перетворювати на вампірицю, то я шукаю інші шляхи! Віддай! — вона смикнула курку на себе, та Ігор виявився сильнішим. А кров, що бризкала з курячої шиї, продовжувала заляпувати все навкруги.
— Ти що, знову рилася в моїй труні?! — Ігор Кровосьорб страшенно не любив, коли чіпали його речі, які він віками зберігав у своєму двомісному саркофазі, що отримав на подарунок від батьків на своє сторіччя.
Схопив книгу з древніми закляттями, розгорнуту на тринадцятій сторінці, з пенька, на якому щойно його дівчина відрубала голову курці і задрипала кров’ю цінні сторінки.
— Ну чого ти злишся? — замурзана кучерявка пригорнулася до Ігора, заглядаючи що ж він там такого побачив у тій книзі, — О-о-о, так вона значно більш вампірською виглядає.
Ігор Кровосьорб сердито глипнув на Світлану.
— Ти нічого не розумієш про вампірів. Це тобі не іграшки. Назад вороття немає!
— То розкажи, — вона розтягнула замазані в курячу кров губи на все лице, — Мені все цікаво!
— То ти спитай, що тебе найбільше цікавить?
Світлана почухала підборіддя, роздумуючи над питанням. Потім підняла вказівний палець догори, мабуть її геніальний мозок осяяло ну дуже важливим питанням. Вона витягнула голову, змушуючи Ігора пригнутися і тихим шепотом на вушко задала своє питання:
— Скажи, а вампіри тойво… кхм-кхм… какають?
Реакція «рука-лице» не примусила на себе довго чекати.
— Бляха, з цілої купи невідомої тобі інформації тебе цікавить саме це?! Нагадай, будь ласка, за що я тебе покохав?
— То як? Какають чи ні? — вперто вимагала відповіді на своє питання Світлана, злегка насупивши брови.
— Ні, — відповів Ігор, закотивши очі, — Ми ж не їмо.
— Фух, — видихнула дівчина, — А то як уявлю, що…
— Досить уявляти, — перебив Ігор, виставивши руку вперед, і поморщився. Мабуть сам почав малювати картинку в уяві. — Я сам тобі розкажу найголовніше. По-перше, вдень доведеться спати у труні, — почав перераховувати Ігор, піддавшись натиску дівчини. Вони разом вже кілька років і Світлана активно натякає, що час переходити до наступного етапу — одружуватися.
— Люблю спати вдень, — Світлана замріяно примружила очі і уявила як вона прекрасно спить у труні, така красива, в чорному пеньюарі, коли всі інші гарують на роботі.
— Ти не зможеш чепуритися перед дзеркалом, це по-друге, — загнув другий палець Ігор.
— Чого це? — здивувалась Світлана, розтуливши очі так, що здавалось очні яблука зараз повикочуються зовсім.
— Бо ти там не відображатимешся, — дратувався Ігор, поправляючи свого парадного плаща.
— А-а-а, — протягнула Світлана і на мить замислилась, — Тоді я так навчуся, навпомацки.
Вона закривавленою рукою прибрала кучері з обличчя, сплюнула пір’я, що застрягло поміж зубів, поправила зачіску. В результаті ще більше замастилася і розмазала кров навколо рота. Ігор усміхнувся.
— Поки що в тебе погано виходить.
— Що там далі я маю знати про вампірське життя, щоб передумати? — Світлана вперла руки в боки, вимагаючи негайних відповідей.
— По-третє, — продовжив Ігор, поблажливо глянувши на Світлану, — Ти не зможеш померти.
— Мені підходить, — вона зухвало підвела підборіддя.
— Але є кілька пересторог. Сонце буде пропікати твоє тіло до кісток, поки ти не згинеш в сонячних променях. І ще не варто забувати про осиковий кілок. — нагадав Ігор.
— У мене й так ніжна шкіра, яка миттю обгорає на сонці, тож я стараюся його уникати. А про інше я й так знала, з книг — вона кивнула головою, вказуючи на древню палітурку.
— Ще треба прискіпливо обирати, чию кров збираєшся випити, — Ігор поморщив носа від спогадів, — А то буде, як у мене — випив крові Толіка-алкоголіка, потім такий бодун був на вечір, б-р-р. Ще й голова боліла, а я вже за сотні років забув, як то… А, і сушняк страшенний. Цілого кабана випив, аби втамувати.
— То ж можна курячу пити. Ти ж бачив, скільки бройлерів у матінки — наша кров, а їй м'ясо. Ти, до речі, так і не дав мені нормально розкуштувати тієї крові. Віддай курку сюди, — Світланка зробила ще одну спробу відібрати курку в Ігора. Курка вже не пручалася, Ігор теж.
Світлана присмокталася до того місця, де ще недавно була голова у курки і голосно сьорбнула.
— Ти ж мені вічність будеш мізки виїдати, — зітхнув Ігор, вдаривши себе рукою по лобі, від чого пасмо його прилизаного чубчика вибилося з зачіски.
— Ні, то зомбі мізки їдять, — Світлана витерла рукавом кров, що розмазалася навколо рота, і знову кивнула в напрямку древньої книги, — Я ж кажу, читала.
Ігор підкотив очі під лоба: «Нестерпне дівчисько, і пре як танк. Але ж люблю її, заразу».
— Неуважно ти читала, — Ігор відкрив ту саму тринадцяту сторінку і тицьнув пальцем, — «кров можна пити будь-якої живої істоти», а далі дрібним шрифтом «окрім курячої, бо мізки всохнуть і стануть, як у курки».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровосьорб, Валерія Серпень», після закриття браузера.