Читати книгу - "Потойбічний капець, Дар'я Новицька"

Артем схопив з прилавка синій блискучий капелюх та одразу надів його на голову, демонструючи друзям свою здібність корчити гримаси.

— Це нам точно знадобиться! — задоволено вигукнув, поклавши у візок чергову покупку. — Може, і вам узяти такі? 

— Ну, якщо ти схожий в капелюсі на недоумкуватого чарівника, то я буду наче тільки з Хогвартсу повернувся, — Сергій поправив середнім пальцем окуляри на носі.

— Та чого ти? У того хлопа скільки шанувальників? І тобі буде до нагоди така популярність. Можливо, дівчину знайдеш нарешті, — зареготав Артем.

— Не звертай уваги на цього клоуна, — Ромчик кілька разів поплескав Сергія по плечі. — Добре, що ти погодився! Більше народу — більша тусовка!

Але товариш був явно не в захваті від цієї ідеї. Адже Артем запропонував друзям не просту поїздку на відпочинок, а цілий квест, де вони разом із Ромою, його дівчиною Оленою та її подругою Катериною поїдуть святкувати Гелловін кудись за місто.

— А нагадай, де ти знайшов те оголошення про оренду будинку? — Сергій з недовірою примружив очі, дивлячись на Артема, поки той згрібав з полиці цілу купу свічок у вигляді гарбузів.

— Комусь треба магнію попити для пам'яті, — Артем струхнув зі светра залишки блискіток і розплився в усмішці, задоволений собою: — Знайшов на сайті «Пекельна брама». Там багато блогів, де люди радять один одному як весело провести Гелловін, де придбати необхідні атрибути, як знайти цікаві локації для фото й таке інше. Від одного чувака була об'ява, що є вільний, атмосферний будинок, от я його й забронював для нашої подорожі.

— «Пекельна брама»? Яка дивна назва! — закотив очі Сергій та відвернувся.

Він не був приязним до Артема, адже ще зі школи той постійно глузував з нього. І хоча зараз їм було вже по двадцять два, підліткові сутички так і траплялися між хлопцями. Утім колишні однокласники полюбляли зустрічатися на свята й весело проводити час.

Тиждень тому Артем усім зателефонував, запросив на зустріч у кафе та розповів про свою ідею, яку вважав не менш як «геніальною».

«Ми, як любителі жахастиків, випробуємо на собі всі стереотипи та кліше із фільмів жахів, — загадково промовив Артем, стишуючи голос. — Ми викликатимемо духів, будемо проводити ритуали, малювати магічні малюнки й чекати, поки потойбічний світ відгукнеться на запрошення».

Тому, у переліку покупок були: свічки, сіль, крейда, чудернацькі капелюшки, мантії та навіть кілька власноруч зроблених дерев'яних кілків.

— Ми будемо вампірів викликати з того світу, чи що? — засміялася Катя, коли побачила в багажнику гострі палиці. — А часник хтось узяв?

— Так, тупенька білявка у нас є, — скоса поглянув на Катерину: — Усе, як у кіно!

Друзі захихотіли, поглядаючи на дівчину, яка вмить почервоніла й, розсердившись на Артема, склала руки на грудях.

— Тупенька білявка? — запитально підняла брови.

— Звичайно! Ботан, закохана парочка, білявка й душа компанії, тобто — я, — весело відповів Артем, обводячи всіх переможним поглядом.

— Ох, ти наче все продумав, — ображено надула губи Катя. — Але не врахував, що школу я закінчила краще за всіх вас!

— Оцінки не впливають на інтелект, — махнув рукою Артем і гучно пристукнув дверцята багажника. — Нам їхати кілька годин. Мусимо дістатися до місця, поки зовсім ніч не настала. Рушаймо?

Ромчик з Оленою та Катею сіли позаду, Сергій неохоче вмостився попереду, а Артем кермував автівкою. Мовчання в салоні порушила Катерина, яка досі була обуреною нечемним ставленням до неї від найбільшого розбишаки. Вона почала нагадувати друзям про свої оцінки, з ностальгією згадувала про грамоти та перемоги на олімпіадах, а також з усмішкою розповідала про літературний конкурс, де вона посіла перше місце серед читців. Усі переглядалися, проте ніхто не став сперечатися або заперечувати її слів. Лише Артем скоса поглядав на Катю у дзеркало й показово позіхав.

***

Дорогою до села вечірня атмосфера ставала більш незвичайною. Сутінки наповнювали повітря легким туманом, а дерева, здавалося, шепотілися між собою, ніби обговорювали прибуття незнайомців. Сергій, сидячи на передньому сидінні, не міг не зауважити, як на обличчях друзів раз у раз проявлялося дивне поєднання страху і натхнення.

— Кілки від вампірів, — задумливо пробубонів він. — Хочеш сказати, що нам знадобляться не лише сіль та капелюхи, але ще й доведеться змагатися з примарами?

— Ех, Сергію, це ж частина гри! — усміхнувся Артем, переглядаючись з Ромчиком, який і собі почав командувати уявними духами, жартома закидаючи руки вгору. — Тобі варто більше веселитися!

Олена, яка сиділа ззаду, теж підсміювалася через зайву пересторогу Сергія, але її відволікало спостереження за шляхом крізь вікно. Зацікавленість ще більше зросла, коли вони досягли меж села. Гарний, хоч і забутий часом будинок, виринав із тіні, а навколо погойдувалися старі дерева, немов тягнучи оголені гілки до хмар.

— Ось і наш тимчасовий притулок! — вигукнув Артем, зупиняючи автомобіль. В його очах був помітний блиск азарту.

— Такий великий маєток… — захоплено промовила Олена, роздивляючись кількаповерховий дім. — Цікаво, кому він належав і чому закинутий?