Читати книгу - "Божественна комедія"

Данте Аліг’єрі

Божественна комедія

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ» ДАНТЕ

«Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих…», – рипить пекельна брама, і два поети, Данте і Віргілій, відправляються в дивовижну мандрівку. Чимало побачать вони на своєму шляху. Пройдуть вони повз пишний замок, облитий ясним світлом, де перебувають славетні герої старовини, побувають у страшному підземеллі, в якому караються грішні душі, потраплять до пекельного міста Діте, дійдуть до самого осередку землі, де в льодовій скелі терпить найтяжчу муку сам Люцифер, пан і в’язень цього світу страждання.

Ще до них у потойбічних світах побували й інші герої. Щоб дізнатися про свою долю, викликав душу померлого віщуна Тіресія велемудрий Одіссей. Від свого покійного батька Анхіза довідався про майбутнє славного Риму Еней, герой Віргілієвої «Енеїди». Цілу низку сюжетів дає нам і середньовіччя. Ще в IV сторіччі з’явилося так зване «Видіння Павла», започаткувало розвиток цілого кола ірландських легенд про відвідини Пекла та Раю. Вже в XII сторіччі було написано славетне «Видіння Тунгдала», герой якого після своєї смерті потрапив до Пекла, однак повернувся на землю, щоб оповідати людям про неодворотність Божої відплати.

Серед цих оповідей, або так званих «візій», поема Данте посідає особливе місце. Попередники Поета, античні співці, використовуючи цей сюжет, пов’язували його з мотивом пророцтва, намагаючись перевершити обмеженість людських знань про майбутнє. Християнські автори відкривали завісу невідомого, щоб нажахати людину ницістю її гріховного існування. Все це є і в «Божественній комедії» Данте. Однак є і дещо своє, неповторне. В листі до правителя Верони Кангранде делла Скала Данте пише: «Ціль поеми – вирвати людей, живущих нині, із стану мізерії і привести до стану щастя. Той вид філософії, який у поемі є керівним, це етика, бо ж поема написана і в цілому, і в частинах не для споглядальних цілей, а для дії». І далі: «Предмет поеми – людина, що силою своєї волі, через заслугу або незаслугу, підпадає справедливій відплаті або карі». Саме про людину, про її поривання до щастя, її мізерність та її велич і розповідає славетна поема.

«Божественну комедію» було написано в 1307 – 1321 роках. Це був час, який в історії культури дістав назву Передвідродження. Зростає інтерес до людської особистості, до її земних радощів і сподівань. Поступово починає формуватися новий гуманістичний тип мислення, остаточне становлення якого буде пов’язане з добою Відродження. Однак віра в необмежені можливості людської природи, в неповторність людської індивідуальності зароджується саме тепер. Цей процес і відтворює геніальна поема Данте, що є одночасно синтезом середньовічної культури і прологом до культури Відродження. «Данте являється найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. Вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й поглядами коріниться в минувщині», – стверджує І. Франко, шанувальник і дослідник Дантової поезії.

Ця своєрідна двоїстість знаходить свій відбиток і в художній манері Поета. Данте назвав свою поему «комедія» за усталеними середньовічними канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно, а закінчувалися щасливо. Епітетом «божественна», тобто «прекрасна», поему наділив перший біограф Данте, автор славетного «Декамерона» Дж. Боккачо.

Композиція поеми є складною і одночасно довершеною. За її основу Данте бере цифру «З» та похідні від неї. Відомо, що уявлення про магічне значення чисел існували з прадавніх часів. Ще з дитячих казок ми пам’ятаємо трьох братів, три шляхи, які відкриваються перед героєм… Майже в кожній язичницькій міфології є образ світового дерева, будова якого мала відтворювати структуру космосу. І знову зустрічаємо цифру «З». Коріння дерева – потойбічний світ. Стовбур – Земля, гілля – Небо. Потрійним є і вимір часу: минуле – сучасне – майбутнє. Або: предки – сучасники – нащадки. За часів середньовіччя магічний зміст цієї дивної цифри розширюється, поєднуючись із святою Трійцею. Як символ всього, що має своє становлення, розвиток і завершення, «трійка» надзвичайно пасувала до задуму поета. «Божественна комедія» поділена на три частини (кантики) – «Пекло», «Чистилище», «Рай». Кожна частина має 33 пісні, написані терцинами (потрійна рима). З трьох рядків складається кожна строфа. Разом із Вступом кількість пісень в поемі сягає, таким чином, числа 100. Квадрат десяти символізує тут абсолютну довершеність.

Прикладів використання символіки чисел у «Божественній комедії» чимало: у Поета три проводирі по потойбічних світах – Віргілій, Беатріче і середньовічний філософ-містик Бернар Клервоський. Він зустрічається в лісі з трьома звірами, три обличчя в Люцифера, троє сходів ведуть до брами Чистилища тощо. Однак автор не просто наслідує середньовічну літературну традицію з її алегоризмом та схильністю до абстрагування. Перед нами особливий художній всесвіт, створений уявою поета. Власне, кожен майстер художнього слова є творцем поетичних світів. Данте, однак, є ще й поетом геніальним, що поєднує пристрасність почуттів з суворою логікою геометра. Своєю реальністю його космос змагається із світом, що оточує людину. Тут сходить і заходить сонце, сяють зорі, течуть ріки. Ми відчуваємо подих вітру, задушливий в Пеклі, освіжний в Чистилищі, дотикаємо шорсткості поверхні пекельних уступів.

Ця надзвичайна конкретність є притаманною навіть Дантовим алегоріям. У тому ж листі до Кангранде делла Скала Поет підкреслює: «Смисл поеми багатозначний, моральний і анагогічний, тобто надсмисловий, такий, що вище смислу». Кожен твір – твердить Данте – має чотири смисли: буквальний, алегоричний, моральний і анагогічний. Згадаємо першу пісню поеми. Герой опиняється в густому пралісі. Шлях до рятівного пагорба, що ним кінчається страшна долина, Поетові заступають три звіра: пантера, лев і вовчиця. Перед нами одразу розкривається химерний світ багатозначності Дантових образів. Три звірки, виходячи з морального змісту, це є людські пороки: любострастя, гордість і корисливість. В алегоричному плані пантера має означати флорентійську республіку, лев – правителів-тиранів, а вовчиця – папський престол. Найширшим є, проте, анагогічний символ: це сили зла, що перепиняють людині шлях до досконалості. І все ж, якою вражаючою є картина страшної лісової хащі, в якій заблукала самотня людина! Образи Данте живуть і поза алегоричним змістом, який вкладає в них Поет. Ким є, наприклад, Беатріче? Заступницею Поета перед Богом, що намагається врятувати його душу від спокус неправедного життя? Втіленням божественної мудрості, чи, може, прекрасною донною, красу якої Данте оспівував у своїх славетних канцонах? Ця ж багатозначність характеризує і образ Віргілія. Він є улюбленим Поетом автора «Божественної комедії», філософом,