Читати книгу - "Осінній Страж, Анна Потій"

Майра повільно йшла городом, милуючись золотистим світлом вечірнього сонця, яке ніби огортало все навколо м'яким теплом. Вона з насолодою вдихнула прохолодне осіннє повітря, в якому відчувався аромат прілого листя та вологої землі, змішуючись з ароматами стиглого винограду та диму від далеких багать. Під ногами Майри шаруділо багряне, руде і лимонно-жовте листя, а десь зовсім поруч чулося каркання ворони. Дівчина з усмішкою вдивлялася в грядку з гарбузами, відчуваючи, як всередині неї наростає передчуття свята. Її погляд пробігав по гарбузах, серед яких лежали великі й маленькі, гладкі й рельєфні, яскраво-помаранчеві, блідо-жовті, вогненно-червоні, зелені і навіть смугасті. Майра неквапливо вибирала серед пишноти осінніх фарб, поки не помітила той самий — великий, рівний, ідеально помаранчевий.

— Ось ти мені й потрібен, любий гарбузику, — ласкаво прошепотіла вона і присіла, щоб зрізати плід.

Насилу дотягнувши гарбуз до кухні, Майра опустила його на стіл і поставила на вогонь чайник. Насипавши в чашку м'яти, чебрецю, липового цвіту та кориці з гвоздикою, вона залила трави окропом і додала ложку меду. Присівши за стіл, Майра усміхнулася, згадуючи, як раніше сиділа тут із бабусею, вирізаючи ліхтарик для свята під її чуйним керівництвом. Бабусі не стало 4 роки тому і тепер вона сама жила в її старенькій хатинці. Майра завжди мала особливий зв'язок з бабусею, ні її сестра, ні брат не були настільки близькі зі старенькою. Легкий сум щоразу накривав Майру, коли вона згадувала про бабусю — їй не вистачало її тихого голосу, мудрих порад, теплих рук і простого щастя, яке вони ділили разом.

Майра погладила гарбуз, милуючись його насиченим помаранчевим кольором, і, перев'язавши стрічкою густі руді кучері, взяла в руки ніж і приступила до вирізання ліхтаря. У кухні панувало приглушене світло — теплі язички свічок відкидали м'які тіні, що мерехтіли на стінах, додаючи чарів цьому осінньому вечору. Поруч стояла чашка ароматного трав'яного чаю, готова будь-якої миті втамувати спрагу. Іноді Майра робила ковток і знову поверталася до вирізування гарбуза. Вона з дитинства любила це заняття, вона просто обожнювала Фестиваль Урожаю і не було випадку, щоб вона не брала в ньому участі. Кухня була сповнена м'яких ароматів стиглих фруктів, що лежали у кошику на краю столу. Майра зібрала їх сьогодні вдень, щоб пізно ввечері разом із гарбузом покласти частину фруктів як підношення землі за щедрий урожай. Медовий запах яблук та груш змішувався із солодким, насиченим запахом винограду, створюючи відчуття тепла та затишку. Не втримавшись, Майра відщипнула кілька виноградинок і закинула собі до рота.

— Впевнена, у мене буде найкращий гарбуз, — Майра часто розмовляла сама з собою, особливо на кухні. Їй уявлялося, що дух бабусі витає десь тут і уважно її слухає. — Адже я завжди ретельно проводжу ритуали для хорошого росту.

Майра нанесла на задню частину ліхтарика захисні руни, яким її навчила бабуся, щоб гарбуз не зіпсувався до кінця свята і, задоволена своїм результатом, усміхнулася.

— Ось тепер все ідеально.

Майра переклала гарбуз у великий кошик, взяла кілька яблук з грушами та гроно винограду, дістала з шафки спеціально виготовлену для свята свічку з рунами, які не давали б їй згаснути, накрила все бабусиною квітчастою хусткою і поставила на столик у передпокої. Переодягнувшись і розпустивши волосся, Майра взяла кошик і вийшла з дому. Все село Лоремонт уже стікалося до найбільшого поля та пагорба над ним, щоб встановити свої ліхтарі з гарбуза та залишити підношення.

— Цього року гарбузи видалися особливо великі й соковиті, адже правда, Майро? — почула дівчина за спиною знайомий голос старого пекаря.

Обернувшись, вона усміхнулася. Поруч із пекарем стояв його син, Рейлан, у якого Майра була давно закохана, але так і не наважувалася зізнатися у своїх почуттях. Вони дружили з дитинства і вона страшенно боялася втратити його дружбу, якщо освідчиться в коханні.

— Звісно, ​​пане Морісе. У мене ось який виріс! — Майра підняла хустку, щоб показати старенькому свого гарбуза.

— Чудовий! — захоплено вигукнув старий Моріс.

А ось Рейлан, навпаки, жахнувся.

— Ти чого такий важкий кошик сама тягнеш? — він кинув на Майру невдоволений погляд. — Давай я понесу.

Зніяковіло усміхнувшись, Майра передала йому кошик, подякувавши за допомогу.

— Цього року Лоремонт точно поб'є всі рекорди по гарбузам, — старий продовжував захоплюватися врожаєм. — Кажу вам, світло їхніх ліхтарів буде видно навіть з найближчих сіл.

Майра лише усміхнулася у відповідь. Старий Моріс говорив так щороку. Він обожнював гарбузи і завжди використовував їх у своїй випічці.

Вже підходячи до пагорба, Майра зустріла своїх батьків та брата із сестрою з їхніми сім'ями. Маленькі племінники весело застрибали довкола Майри, просячи показати свій ліхтарик.

— Тітонько Майро, ну покажи! — старша з малечі, блакитноока Лора дивилася на неї з благанням.

— Невже не дотерпите до пагорба? — Майра пригладила розпатлані кучері племінниці.

— Ми хочемо побачити ліхтарик зараз! — наполягала вона і Майра здалася.

Діти стовпилися навколо кошика своєї тітоньки, захоплено розглядаючи гарбуз.

— Який гарний! — Лора обережно погладила гарбуз, наче він був кошеням. — А у мами не такий великий. І в бабусі також. У тебе точно найкращий гарбузик, тітонько Майро!

Від слів маленької Лори в серці Майри розлилося тепло та радість. Блакитні очі племінниці світилися щирим захопленням і ця мить принесла їй відчуття щастя. Дівчина відчула, як усмішка мимоволі розпливлася по її обличчю і, подякувавши Лорі за добрі слова, почала підніматися на пагорб.

Щойно ніч накрила село, як усі жителі почали запалювати вогні у своїх ліхтарях. Сьогодні був перший день святкування, яке тривало весь тиждень до основного свята, і навіть дітям було дозволено не спати допізна. Майра вдихнула осіннє повітря, наповнене ароматами диму, стиглих фруктів та прянощів, які додавалися до свічок. Цей аромат нагадував їй про щасливе та безтурботне дитинство, про збирання врожаю та приготування пирогів і булочок з бабусею, про довгі прогулянки з друзями. Майра окинула поглядом поле, що простяглося під пагорбом, освітлене вогниками ліхтарів тих, хто не захотів підніматися нагору. Тепле світло ліхтарів нагадувало зірки, відбиваючись у її світло-карих очах і створюючи чарівну атмосферу свята. Ще раз глянувши на свій гарбуз, Майра обережно спустилася з пагорба, де на неї вже чекали друзі, і вони неквапливо побрели дорогою, ділячись одне з одним останніми новинами.