Читати книгу - "Вибір, Едіт Єва Егер"

Імена та описи героїв були змінені, зокрема моїх пацієнтів, а деякі образи є збірними.

Присвячується п’яти поколінням моєї родини:
моєму батькові Лайошу, який навчив мене сміятися;
моїй мамі Ілоні, яка допомогла мені знайти потрібне всередині;
моїм чудовим і неймовірним сестрам Маґді та Кларі;
моїм дітям: Маріанні, Одрі та Джонові;
та їхнім дітям: Ліндсі, Джордану, Рейчел, Девіду та Ешлі;
та дітям їхніх дітей: Сіласові, Ґрехему та Хейл

Передмова

від Філіпа Зімбардо, доктора філософії

Психолог та почесний професор Стенфордського університету, Філ Зімбардо — автор відомого стенфордського тюремного експерименту (1971) та багатьох визначних книг, серед яких бестселер New York Times, та переможець Книжкової премії ім. Вільяма Джеймса у категорії найкращої книги на тему психології «Ефект Люцифера: Чому хороші люди чинять зло» (2007). Він також є засновником та президентом організації Heroic Imagination Project.

Одного разу навесні на запрошення головного психіатра ВМС США Едіт Іва Еґер ступила на борт винищувача без ілюмінаторів, що попрямував до одного з найбільших військових кораблів у світі — американського авіаносця «Німіц», який базувався біля берегів Каліфорнії. Літак раптово знизився перед крихітною півторастаметровою злітно-посадковою смугою та приземлився зі струсом, бо його хвостовик зачепився за аерофінішер, що не дає літакові впасти в океан. Докторку Еґер, що була єдиною жінкою на кораблі, представили в капітанській каюті. З якою місією вона прибула? Вона мала навчити п’ять тисяч юних військових моряків давати собі раду зі скрутою, травмою та хаосом війни.

Незліченну кількість разів докторка Еґер була клінічною експерткою, яку запрошували, аби лікувати солдатів, зокрема спецпризначенців, що потерпають від посттравматичного стресового розладу та травм мозку. Як ця тендітна старенька може допомагати такій чималій кількості військових лікувати внутрішні наслідки жорстокої війни?

Ще до того, як відбулося моє особисте знайомство з докторкою Еґер, я зателефонував їй, аби запросити її прочитати гостьову лекцію у Стенфорді в рамках мого курсу «Психологія управління розумом». Через її вік та акцент я уявляв собі стару як світ babushka з хусточкою на голові, зав’язаною під підборіддям. Та щойно вона звернулася до моїх студентів, я побачив її цілющу силу. Вона сяяла своєю променистою усмішкою, блискучими сережками та яскравим золотим волоссям і з голови до ніг, як мені згодом сказала дружина, була вбрана у «Шанель». Жахливі та болісні історії виживання в нацистських таборах смерті вона розповідала оптимістично та енергійно, з гумором, з поставою та сердечністю, яку я можу змалювати як чисте світло. У житті докторки Еґер було чимало темних часів. У підлітковому віці вона була ув’язненою в Аушвіці. Попри катування, голод та постійну загрозу знищення, вона зберегла розумову та душевну свободу. Жахіття, що випали їй на долю, не зламали жінку — вони заохотили її та загартували. Насправді мудрість Еґер походить з глибини найбільш руйнівних епізодів її життя. Вона спроможна сприяти зціленню інших, бо колись сама подолала шлях від травми до перемоги над нею. Вона усвідомила, що може використати власний досвід людської жорстокості, аби розкрити можливості інших — від військових, на кшталт тих, що перебували на борту американського авіа­носця «Німіц», до пар, що намагаються повернути колишню близькість; від тих, хто пережив знецінення чи насилля, до тих, хто страждає від залежності чи хвороби; від тих, хто втратив кохану людину, до тих, хто втратив надію. І всіх нас, хто кожного дня нашого життя потерпає від розчарувань та складнощів, її послання надихає зробити власний вибір, аби звільнитися від страждання та знайти своє внутрішнє сяйво.

Коли вона завершила свою промову, всі мої триста студентів і студенток підхопилися зі своїх місць та вибухнули оваціями. Щонайменше сто юнаків та дівчат заполонили сцену, чекаючи на свою чергу подякувати й обійняти цю дивовижну жінку. За всі десятиліття моєї викладацької діяльності я ще жодного разу не бачив такого захоплення серед студентства.

Упродовж двадцяти років наших з Еді спільних лекцій та подорожей я встиг звикнути до такого відгуку від аудиторії з будь-якого куточку світу, до кого б вона не зверталася. Я всюди спостерігав це знову і знову — від Флінту в штаті Мічиган, де на конференції Круглого столу героїв ми виступали перед групою молоді міста, що намагається подолати бідність, п’ятдесятивідсоткове безробіття та поширення расових конфліктів, до Будапешта, столиці Угорщини — міста, у якому загинули багато родичів Еді, — де ми зверталися до сотень людей, що намагаються відновити його та себе після руйнівного минулого — і щоразу люди змінюються в присутності Еді.

У своїй книзі докторка Еґер переплітає історії трансформацій своїх пацієнтів з власними невитравними історіями виживання в Аушвіці. Історія її виживання така ж напружена та драматична, як і будь-які інші, але є в ній дещо, що змушує мене пристрасно ділитися нею зі світом — а саме той факт, що Еді використовує свій досвід, аби допомагати багатьом відкривати власну справжню свободу. Саме тому її книга — це дещо більше, ніж чергові мемуари про Голокост, хоча всі вони важливі для збереження та поширення пам’яті про минуле. Її мета — допомогти кожному та кожній з нас звільнитися з в’язниці власного розуму. Всі ми ментально ув’язнені в той чи інший спосіб, а місія Еді — сприяти тому, аби ми усвідомили, що так само, як ми можемо самі себе ув’язнювати, ми здатні й визволити себе.

Коли Еді оголошують молодій публіці, її часто представляють як «Анну Франк, яка не померла», бо й Еді, й Анна обидві виховувалися в схожих умовах та були одного віку, коли їх було депортовано до таборів. Попри жорстокість та переслідування, через які їм довелося пройти, обидві юні дівчини зберегли невинність та співчуття, що дарує віру у фундаментальну доброту людської істоти. Як відомо, коли Анна Франк писала свій щоденник, вона ще не зазнала жахіть таборів, тому історії Еді як вцілілої та клінічної терапевтки (і прабабусі!) особливо зворушливі та переконливі.

Книга докторки Еґер, як і більшість найвизначніших книг про Голокост, розкриває водночас і темний бік зла, і