Читати книгу - "Зачинені двері, Тея"
- Жанр: 💛 Міське фентезі
- Автор: Тея
- 33
- 0
- 12.11.24
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олеся їхала гірською дорогою, спостерігаючи, як сиві вершини гори Писаний камінь наближаються все ближче. Її стара машина ледь проходила у вузькі повороти, але вона вперто вела її вперед. Після кількох годин їзди дівчина нарешті дісталася стоянки біля підніжжя гори. Тут було багато машин, залишених подорожніми, бо далі їхній шлях був пішим.
Вимкнувши двигун, Олеся вийшла з машини, глибоко вдихнула свіже повітря і відчула на обличчі прохолодний карпатський вітер. Її дихання стало легшим, але водночас з’явилося відчуття невідворотної зустрічі з минулим. Вона взяла рюкзак, закинула його на плечі та рушила знайомою стежкою вгору.
Кожен крок на вузькій гірській стежці повертав її до дитинства. Земля під ногами була мокра від ранкової роси, а аромат сосен змішувався із запахом диму від далеких хат. Дерева оточували її з усіх боків, здаючись водночас і величними, і похмурими. Їхні мовчазні обриси на горизонті були такими ж, як у її дитячих спогадах, тільки тепер вони здавалися сумнішими, ніби теж відчували втрату й самотність, що накопичилися в її душі за останні роки.
Пройшовши кілька сотень метрів, вона нарешті побачила старий будинок бабусі. Він стояв на схилі гори. Дерев’яні стіни потемніли від часу, а дах трохи прогнувся під вагою років. Проте цей будинок, попри свій стан, завжди здавався Олесі притулком, місцем, де можна сховатися від світу.
Зайшовши всередину, Олеся відразу відчула знайомий запах: суміш старого дерева, засушених трав, що висіли під стелею. Вона обережно пройшлася по кімнатах, відчуваючи, як спогади накривають її, мов хвилі. Тут вона гралася дитиною, ховаючись у шафах, слухаючи казки бабусі. Але один куточок будинку завжди викликав у неї тривогу — це були двері в маленьку комірчину. Бабуся завжди суворо застерігала: "Туди не заходь, дитино, тобі ще зарано".
Олеся з дитинства мріяла дізнатися, що ж ховається за цими дверима. Вона багато разів намагалася їх відкрити, але щоразу замок залишався непорушним. З роками ця загадка забулася під плином часу і рутинними турботами дорослого життя.
Дівчина почала наводити порядок у будинку. Старі меблі потребували уваги, а підлога — прибирання від пилу та павутиння. Поки вона витирала пил зі старої шафи, очима все зиркала на двері. Покриті темною фарбою, з простим поржавілим від часу залізним замком, вони викликали у дівчини озноб, повертаючи дитячий страх перед невідомістю, що за ними ховалася.
— Можливо, прийшов час, — прошепотіла вона собі під ніс, обережно торкнувшись дверей пальцями.
Її рука ковзнула по грубій поверхні дощок, і раптом дівчині здалося, що вони відповіли на її дотик, віддаючи теплом. Обережно торкнувшись холодного замка, вона відчула, як його холод пронизує пальці, ніби він стримував щось заборонене. Вона знала, що не відкриє його сьогодні, але душа підказувала, що за цими дверима таємниця, яка скаже про щось надто важливе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачинені двері, Тея», після закриття браузера.