Читати книгу - "Шлях до себе, Тея"

  Даринка була жінкою у розквіті сил, за плечима якої накопичився чималий життєвий досвід, але попереду ще простягалися безмежні можливості. Це був час, коли можна було зробити будь-який вибір, здійснити будь-які мрії. Однак її душевний стан далекий від спокою. Вона відчувала, що душа розірвана, а кожен новий день занурював її дедалі глибше в безодню самотності та порожнечі.

  Вона сиділа у своєму улюбленому кріслі біля вікна. М’яке, оббите оксамитом, воно злегка потерлося від часу, але все ще зберігало тепло та спогади багатьох вечорів. Спинка крісла обіймала її, ніби захищаючи від зовнішнього світу, а підлокітники з витонченими вишитими візерунками надавали відчуття затишку й спокою.

  За вікном простягалася звична панорама двору. Пізня осінь огортала місто холодним вітром, і жовте листя танцювало в повітрі, крутячись під ногами перехожих. Хтось поспішав на роботу, хтось вигулював собаку, а хтось просто прогулювався, спостерігаючи за швидким темпом життя навколо. Але для неї час, здавалося, зупинився. Вікно було її порталом до зовнішнього світу, але водночас ізолювало її в її внутрішньому просторі, де все здавалося більш туманним і невизначеним.

  Тихо відчинилися двері, і до кімнати зайшла Олена – давня подруга, з якою вони ділили багато років радості й випробувань. Олена завжди випромінювала спокійну впевненість, яка допомагала знайти правильні слова навіть у найскладніші моменти. Вона тримала чашку чаю, з якої підіймався легкий пар, наповнюючи кімнату ароматом трав.

  – Знаєш… – почала Олена, сідаючи поруч, – я сьогодні натрапила на одне відео. Астролог розповідав про карму і про те, як можна змінити життя, навіть якщо все здається безнадійним.

  Її голос був м’яким, але впевненим, як ніби вона хотіла переконати не тільки Даринку, а й саму себе. Вона мала надію, що ці слова допоможуть подрузі.

  Даринка мовчала, її погляд був порожнім, і здавалося, що вона навіть не чує, про що говорить Олена. Подруга помітила це й трохи змінила тон, намагаючись підібрати потрібні слова.

  – Можливо, це не зовсім те, що ти шукаєш, але… ти сама казала, що вже нічого не відчуваєш. Може, варто спробувати щось нове? Щось… інше? – Олена нахилилася трохи вперед, уважно вдивляючись у обличчя Даринки, сподіваючись побачити хоч якийсь відгук.

  Даринка перевела погляд на вікно. Її голос звучав холодно й байдуже: 

  – Наприклад?

  – Це відео… астрологія. Я знаю, ти завжди вважала це дурницею, але кілька хвилин не зруйнують твоє життя, правда?

  Даринка глибоко зітхнула, ніби ще одна спроба знайти відповідь у чомусь далекому від реальності виявилася марною.

  – Гаразд, – вона кивнула неохоче, ніби просто для того, щоб завершити розмову. – Мені зараз усе одно.

  Олена з полегшенням посміхнулася й увімкнула відео. Спочатку Даринка дивилася на екран без жодного інтересу, наче це був черговий формальний крок. Але голос астролога звучав упевнено і спокійно.

  «Ми самі творимо свою карму через вибір, який робимо щодня», – говорив чоловік на екрані. – «І те, що здається важким, може стати можливістю перетворити біль у силу.»

  Даринка раптом зупинила відео. Її руки нервово стисли телефон, коли вона подивилася на Олену з тривогою в очах.

  – Що сталося? – тихо запитала Олена, нахилившись ближче.

  – Це... як він знає? – Даринка знову натиснула «відтворити», повторивши фразу астролога. – Я завжди вважала, що моє життя – це суцільне розчарування, яке не можна змінити.

  Олена глибоко вдихнула, її голос звучав підтримуюче:

  – Можливо, це не так. Можливо, твої рішення привели тебе сюди. І якщо це так, ти можеш змінити свій шлях.

  Даринка опустила очі, серце її забилося швидше. Невпевненість, яка завжди була поруч, поступово відступала, залишаючи місце тривожній надії.

  – Думаєш, я ще можу щось змінити? – її голос був тихим і нерішучим.

  – Ти завжди мала цю силу, – впевнено відповіла Олена, дивлячись прямо в очі подрузі. – Просто ти боялася це визнати. І це нормально. Але ти можеш почати з малого.

  Даринка тихо зітхнула, її невпевненість повільно розчинялася.

  – Але з чого почати?

  Олена трохи відступила, даючи Даринці простір для роздумів:

  – Ти зрозумієш, коли настане час. Просто довірся собі.

  Між ними зависла тиша, наповнена невимовленими словами і можливостями. Це був момент, коли Даринка могла або відступити, або зробити крок уперед.

  Олена раптом нахилилася ближче, її голос став майже шепотом, в якому вчувалася тривога:

  – Є щось, що я нікому не казала. Мені дали шанс повернутися в минуле і виправити свої помилки. Але це означало б втратити все, що в мене є зараз. Ти готова зробити такий вибір?

  Даринка поглянула на неї з подивом. Чи це просто метафора, чи щось більше?

  – Повернутися? Як це можливо? – її голос коливався між сумнівом і зацікавленістю.

  Олена кивнула, її очі потьмяніли від спогадів, які вона явно не хотіла розкривати.

  – Так. Але я відмовилася. І тепер моє життя – це результат мого вибору. Ти можеш зробити те саме.