Читати книгу - "Шлях до себе, Тея"

  Перед нею стояли три двері, кожна з яких випромінювала різну енергію: одна темна й облуплена, друга – яскрава й приваблива, третя – звичайна і скромна. Старий підвів голову, його проникливий погляд затримався на Даринці.

  – Я радий, що ти дісталася сюди, – промовив він спокійно. – Ти майже на фініші, але перед тим, як вибереш одну з дверей, я маю для тебе питання.

  Даринка зробила крок вперед, відчуваючи, що ця зустріч – не випадковість.

  Старий посміхнувся, задоволений.

  – Добре, – сказав він, вказуючи на двері. – Перед тобою три шляхи. Перші двері ведуть до минулого. Якщо вибереш їх, ти будеш вічно жити з жалем і роздумами про те, що могло б бути. Другі двері ведуть до майбутнього – до мрій і фантазій, але немає гарантії, що вони здійсняться. А треті двері, посередині, ведуть до теперішнього моменту. Вони не обіцяють нічого великого, але саме тут і зараз є справжнє життя. Ти готова зробити вибір?

  Даринка відчула, як у грудях щось стиснулося. Вона довго розглядала кожні двері: двері минулого здавалися знайомими, безпечними; двері майбутнього вабили своїми ідеями й мріями. Але саме середні двері, попри свою простоту, манили невідомістю. Це був шанс на реальність, на справжнє життя, наповнене моментами й рішеннями, що залежали тільки від неї.

  – Я вибираю ці, – твердо сказала вона, вказуючи на середні двері.

  Старий кивнув, його обличчя випромінювало тепло.

  – Тоді йди, і нехай цей шлях відкриє тобі те, що ти так довго шукала.

  Даринка невпевнено зробила крок вперед та всередині щось знову стиснулося. Її внутрішній баланс похитнувся, коли раптом старий заговорив знову. Його голос залишався спокійним, але в ньому з’явилися нові нотки.

 – Зачекай, – мовив він. – Перед тим, як ти остаточно вибереш, я маю для тебе ще одну пропозицію.

  Даринка завмерла, пильно глянувши на старого. Що ще він міг запропонувати?

  – У тебе є можливість повернутися назад, – продовжив він, його очі блищали проникливістю. – Я можу перенести тебе до будь-якої точки твого минулого, коли все здавалося простішим. Ти зможеш змінити будь-яке рішення, уникнути помилок, можливо, жити зовсім іншим життям. Але є одна умова: ти втратиш усе, що дізналася тут. Усі ці роздуми, відкриття й спогади. Вибір за тобою.

  Ця несподівана пропозиція приголомшила Даринку. Вона не знала, що сказати. Що, якби вона могла виправити всі свої помилки? Жити щасливішим життям, без страждань? Її серце прискорено билося. Але якою вона стане, повернувшись до минулого? Якби втратила всі уроки, що відкрили їй шлях до свободи?

  – Повернутися в минуле, – повільно повторила вона, немов смакуючи ці слова. – І втратити все, що я навчилася?

  Старий мовчки кивнув, його обличчя залишалося непроникним.

  – Це здається привабливим, – зізналася Даринка, її погляд бігав між дверима і старим. – Але що це мені дасть? Що я зможу змінити? Чи буду я щасливішою?

  – Ти повернешся туди, де все почалося. Де ще можна було уникнути болю, – тихо відповів старий. – Але пам’ятай: не завжди минуле є відповіддю на твої сумніви.

  Даринка відчула, як у ній знову заграли сумніви. А що, якби вона могла уникнути якогось невдалого рішення? Обрати інший шлях? Її внутрішній погляд знову зупинився на картині її нинішнього життя – її мрії та можливості.

  – І що буде, якщо я оберу теперішнє? – запитала вона, поглянувши на середні двері.

  – Це завжди шлях невідомого. Ти продовжиш жити тут і зараз, створюючи своє життя крок за кроком, – відповів старий. – Це нелегкий шлях. Але це єдиний шлях, де ти можеш бути справжньою собою.

  Даринка завмерла. Її думки змішалися – минуле, майбутнє, можливості. Перед її очима промайнули картини того, як би вона могла жити іншим життям. Але згодом прийшло усвідомлення: цей шлях не про втечу. Це шлях до того, щоб бути собою.

  – Ні, – твердо сказала вона. – Я не хочу втратити себе. Я хочу жити тут і зараз, і сама обирати свій шлях.

  Старий знову кивнув, його очі випромінювали глибоке розуміння.

   – Це твій вибір, – мовив він. – І, можливо, саме цей вибір визначить усе, що буде попереду.

  Даринка стояла навпроти середніх дверей. Вона ще раз поглянула на двері минулого і майбутнього, але цього разу не відчувала сумнівів. Відчинивши середні двері, вона ступила вперед і опинилася в кімнаті, наповненій світлом і інструментами для творчості. Кожен предмет символізував свободу й нові можливості.

  Її серце наповнилося відчуттям свободи, але й відповідальності. Цей шлях був нелегким, але він був її вибором. Хоча вона могла б повернутися в минуле або жити мріями про майбутнє, тепер вона знала: її місце – тут, у теперішньому моменті, де все можливо.

  І, можливо, це був лише початок нової подорожі.

  ***

  Даринка прокинулася, злегка приголомшена яскравістю свого сну. Він був настільки реальним, що здавався відображенням її внутрішніх думок і прагнень. Лабіринт був не просто вигадкою – це було її життя, з усіма перешкодами і виборами.

  Вона вирішила діяти. Тепер не було місця для вагань. Вона піднялася з ліжка, подзвонила Олені й розповіла їй усе: