Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Олександр Юрійович Есаулов
- 56
- 0
- 19.11.24
Чому Петрик перетворюється на Рикпета? Хто такі Великий Процесор та Гірея? Як вирватися із Заекрання? Адже потрапити туди легко, а от повернутися додому, як виявилося, дуже і дуже непросто! І що робити, коли друзі із Заекрання просять про допомогу? Багато питань ставить перед друзями ця дивовижна дружба, і бажають вони цього чи ні, а відповідати на них потрібно негайно. От й спробуй їм допомогти у цьому…
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олександр Есаулов
Автор висловлює велику подяку дітям, які відпочивали в Київському дитячому санаторії «Орлятко» у м. Ворзель Київської області, за надану допомогу при написанні цієї книжки.
ЧАСТИНА 1
У ГРІ НА БОЦІ ГІРЕЇ
РОЗДІЛ 1
Знайомство, або що буває, коли не слухаєш маму
Петрикові дванадцять років. Це не так уже й мало, якщо розібратися. У дванадцять років люди багато чого вміють. Бігати, стрибати, ганяти м’яча, говорити «добридень», «не хочу!», і взагалі… Усіх умінь не перелічиш. А ще Петрик умів грати на комп’ютері. Правда, він добре знав тільки одну гру. Власне, включити комп’ютер нескладно, але розібратися в грі, яку клавішу й коли натискати, — тут довелося пововтузитися. Ще складніше вмовити маму дозволити пограти. Мама до цього ставиться дуже строго й більше години за монітором сидіти не дозволяє. А так хочеться! Ось і сьогодні, відігравши дозволену мамою годину, Петрик сів за уроки. Математика вперто не лізла в голову. Ну справді, яка може бути математика, якщо бачиш на чорному екрані неймовірні пригоди в країні злої чарівниці Гіреї? Одягнена вона в бузкову сукню з туго затягнутим золотим паском і в такі ж золоті черевички. У неї великі зелені очі й пишне чорне волосся. Ну й, звичайно, лиховісна чорна родимка над губою. Яка зла чарівниця не має такої родимки? Словом, у Гіреї на екрані мала вигляд був просто пречудовий.
Петрик боровся із собою скільки міг, а коли його сили в цій, наперед нерівній, боротьбі, закінчилися, важко зітхнув, закрив зошит і пересів за комп’ютер.
Хтось м’яко потерся об його ногу.
- Ксюша! - Петрик ласкаво погладив сіру пухнасту кицьку, яку і він, і тато Макс дуже любили. Мама її теж любила, але не дуже, бо їй доводилося збирати всюди котячу шерсть, міняти пісок, піклуватися про корм, словом, доглядати за Ксюшею, а та відповідала особливою відданістю й ніжністю. До Петрика ось так полащитися вона підходила дуже рідко. А сьогодні кицька сама стрибнула до нього на коліна,
муркотіла й наполегливо заглядала в очі, немовби намагалася щось сказати, від чогось застерегти.
«Півгодинки пограю, — подумав Петрик, - а потім візьмуся за математику. Нічого за півгодини з нею не зробиться!»
Раз! Петрик натис кнопку запуску комп’ютера. На екрані замиготіли рядки таємничих значків і цифр. Два! Іконки різних програм вишикувалися в ряди. Три! Петрик підвів стрілку курсора до потрібної іконки й натис клавішу на мишці. Але далі все пішло не так, як звичайно. Замість звичного меню на екрані з’явилася… зла чарівниця Гірея!
- Ну що, Петрику, пограти захотілося? А як же мамина заборона? Чи ну її, маму? Звідки вона довідається, що ти погрався зайву годинку, правда? Іди до нас, сюди… Тут і пограємо!
- Куди сюди? — не зрозумівши, запитав Петрик.
- У гру, — продовжувала Гірея, — у нас тут так весело й цікаво. Хто довідається про цю зайву годинку? А уроків зовсім мало, еге ж? Усього дві задачки з математики… Ага… У номері тридцять вісім відповідь: ікс дорівнює дванадцяти. А в номері сорок відповідь: ікс дорівнює сорока п’яти.
Петрик відкрив щоденник. Задачки були названі правильно! Хлопчик був уражений: справжнісіньке диво!
- А як я потім повернуся? — запитав він Гірею.
- Дуже просто! Тобі допоможе моя чарівна сила! Ну ж бо, вирішуй!
І Петрик, забувши, що Гірея чарівниця зовсім не добра, а навпаки, дуже навіть зла, кивнув головою. Та простягнула руку просто з екрана! Петрик, який від подиву зовсім не розумів, що робить, довірливо вклав свою долоню в її. Спалахнуло яскраве синє світло, і він опинився по той бік екрана!
- Ось бачиш, як усе просто. Треба тільки захотіти. І трошки не послухатися мами. З цієї хвилини ти — мій воїн.
- Як це? Чому це? А якщо я не хочу? Я завжди з ними боровся.
- Не має значення, що ми робимо завжди. Важливо, що кожен робить зараз. А зараз ти — мій воїн. Не послухаєшся… Дивись!
Гірея махнула рукою в бік великого дерева. З кожного пальця зі страшним гуркотом вирвалися блискавки. Дерево зламалося в тому місці, де вони вдарили, і спалахнуло. Одна річ — бачити таке на екрані, а інша — стояти поруч. Петрик злякався.
- Тітко Гіреє! Я хочу додому, відправте мене назад.
- Додому?! — зареготала Гірея. — Додому! Забудь це слово! Ти вже не Петрик. Ти мій новий воїн, і звуть тебе Рикпет! Рикпет! Подивися на себе, Рикпете!
Перед Петриком з’явилося дзеркало. У ньому відображався синій воїн, схожий на тих, яких він знищував десятками в кожній грі. Сині
обладунки, автомат на шиї, важкі черевики, шолом із прозорим забралом, на поясі кинджал і дві гранати. Синій воїн! Петрик - синій воїн! У це не вірилося. Як таке могло трапитися? Що тепер робити? Як повернутися додому? Погратися, звичайно, можна, а якщо вб’ють? А що скаже потім мама? Чи тато? Ой, про тата краще не згадувати. Якщо він довідається, що Петрик порушив мамину заборону, тоді тримайся!.. Але як же все-таки повернутися?
- Повернутися? Ти хочеш повернутися? — вгадала його думки Гірея й знову зареготала. — Дивися!
Чарівниця змахнула рукою, і перед Петриком виросла стіна висотою метрів зо п’ять. Стіна тяглася нескінченно, до самого обрію. Вона була зроблена з моніторів! Деякі були вимкнені, а на деяких ішла гра.
- Бачиш, скільки їх? Тільки я знаю, який стоїть у тебе вдома! Тільки я можу відправити тебе назад. Бо, крім свого монітора, треба знати ще й заклинання.
- Бачиш? — вона підвела Петрика до найближчого монітора, поклала долоню йому на потилицю й легенько штовхнула. «Тук!» — неголосно цокнув об скло екрана шолом. — А тепер дивися, — Гірея щось прошепотіла, взяла Петрика за руку. Рука вільно пройшла крізь скло й занурилася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Game over, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.