Читати книгу - "Пара крил, Natali Ya"

                            Пара крил

Якось вовк, у погоні за здобиччю опинився на морському березі і зустрів там краба. Ніколи ще вовк не бачив такого дивного звіра, та й краб уперше побачив вовка. Довго вони здивовано придивлялись один на одного, і як тільки вовк підходив ближче, краб загрозливо клацав клешнями, а вовк скалив зуби і гарчав.

- Якщо ти підійдеш ще ближче, я поріжу твоє м’яке і вразливе тіло на шматки, - сказав краб.

— Моє тіло може й вразливе, але зуби мої такі гострі, що я легко перекушу тебе надвоє, — відповів вовк.

- Не перекусити тобі мій панцир. Ви, дурні істоти з м'яким тілом, будь-хто може поранити вас, і навіть якщо ви вкусите його у відповідь, рани нанесені вам, все одно болітимуть. Інша справа я! Я покритий панцирем з ніг, до голови, а того, хто спробує завдати мені шкоди, я розріжу своїми гострими клешнями!

- Так, панцир твій міцний, але завжди може знайтися звір, зуби якого виявляться такі гострі, що проб'ють його. До того ж панцир робить тебе повільним і неповоротким, а в мене, хоч і вразливе тіло, але швидкі ноги. Я можу втекти від будь-якої небезпеки, а якщо хтось завдасть мені шкоди, він дорого заплатить за це, – відповів вовк, і вишкірив гострі зуби.

Високо над морем ширяв альбатрос. Почув він розмову краба та вовка, і, опустившись поряд з ними, склав свої сильні крила, та й сказав:

- Ти краб, хвастаєшся своєю бронею, але вона ж є твоєю в'язницею, і носиш ти її тому, що страшенно боїшся болю. А ти, вовк, хвалишся іклами, гарчиш за найменшої небезпеки, і готовий перегризти глотку будь-кому, але це лише тому, що ти страшенно боїшся болю.

Подивіться на мене, у мене немає ні іклів, ні панцира, все, що я маю – це крила. Але коли приходить гроза, я не ховаюся в нору, панцир чи печеру, я лечу назустріч бурі тому, що тільки перемігши бурю, можна стати справді вільним і сильним.

- І тобі ніколи не буває боляче? – здивувався вовк.

- Іноді, мені буває так боляче, що я кілька днів лежу закривавлений серед скель, але коли я встаю і знову розправляю крила, немає більшого щастя! І я не проміняю цього відчуття ні на броню, ні на гострі ікла!

Сказав так альбатрос, і полетів назустріч шторму. Вовк, узявши слід нового видобутку, теж пішов, а краб, полежавши трохи на березі, поповз у море, у своїх справах.

Ми часто оточуємо себе бронею заборон і принципів, часом не помічаючи, як вони стають нашою в'язницею. Ми скелімо ікла на оточуючих боячись, що вони зроблять нам боляче. Але насправді все, що нам потрібно – це пара міцних крил!

Кінець