Читати книгу - "Щурячий підступ. Справа № 6, Олександр Юрійович Есаулов"

Олександр Есаулов

Розділ 1

Миха ретельно перебирав зошити в себе на столі. Усі були на місці: і з мови, і з літератури, з біології, з англійської — тобто всі-всі, крім зошита з математики. Зошит у зеленій обкладинці, був, як годиться, підписаний, але тепер він безслідно зник. Миха міг головою ручитися, що вкупі з іншими зошитами та підручниками ще звечора поклав його до заплічника. Але коли на уроці математики вчителька Василина Степанівна на прізвисько Логарифма зажадала зібрати зошити на перевірку, його в заплічнику не виявилось. Логарифма була вчителькою вимогливою і дуже не любила нехлюїв, тому, щоб поліпшити Михову пам’ять, без зайвих балачок впаяла йому двійку.

— Мукоїде, це на тебе геть не схоже, — сказала вона. — І щоб ти більше не дозволяв собі подібних казусів, я ставлю тобі в журнал двійку. Надалі будь уважнішим. Колись ти мені за цю оцінку ще дякуватимеш.

Миха тільки знизав плечима. Він добре пам’ятав, що клав зошит у заплічник, і тепер, повернувшись зі школи додому, перебрав усе, що було в нього на столі, у висувних шухлядках, на антресолях, зазирнув на кухню (а раптом через неуважність забув його там?), навіть оглянув татів стіл, що стояв у спальні, затиснутий між стіною та одежною шафою… Зошит немов канув у підпростір, не залишивши по собі жодного сліду. Ні, не зовсім так, слід він таки залишив: у вигляді двійки в класному журналі.

— Гаразд, — зрештою махнув рукою Миха, — рано чи пізно все одно знайдеться.

Хоча через усю цю назагал незначущу історію було прикро. Якби ж він справді-таки дармував, а то чесно зробив домашнє завдання, розв’язав усі приклади — і ось тобі маєш! Така кричуща несправедливість! Він попереймався ще хвилин зо п’ятнадцять, тоді змусив себе забути всі ці прикрощі й заходився готуватися до завтрашньої контрольної. Отримає нормальну оцінку, тоді й ця пара перекриється: плюс на мінус дає нуль! Контрольна намічалася серйозна. Насувався кінець чверті, а з математики в табелі хотілося мати тільки найвищу оцінку. Бо Миха вже вибрав майбутню професію — буде програмістом. А хто ж не знає, програмування — справжня тобі математика! Тому з цього року Миха вчив математику набагато старанніше, ніж будь-який інший предмет. З математики він був на голову вищий від усіх однокласників. Тому та двійка була особливо прикрою.

Ближче до шостої подзвонив Льоха Ремесло й покликав на вулицю.

— Ти ще й досі над математикою киснеш? Не набридло? Біля школи хлопці вже годину круглого ганяють. Пофутболюємо? Гайда старі кістки розминати…

Старі кістки розминали аж до темряви й розійшлися по домівках, коли в густих прі смерках м’яча вже майже не було видно. Спітнілий і брудний, Миха ввалився до хати.

— О! — сказала мама. — Ти звідки такий чистий? Невже не можна бути охайнішим? — Вона оглянула сина ззаду. — Та тут жоден «Тайд» не допоможе! Михасю, ти мене геть не жалієш…

— Та годі вже, Валю, — заступився за сина тато, — нормальний вигляд у хлопця! В його віці я й не такий додому приходив!

— Ну що ж, потурай… Потурай його неохайності! — буркнула мама. — Хіба я забагато вимагаю? Щоб він був… трохи чистіший!

— Як це можна грати в футбол і залишатися чистим? — щиро здивувався Миха.

— Ніяк, — підтримав сина тато.

— Але ж інші залишаються! — впевнено, немов тільки-но бачила цих інших чистих, сказала мама.

— Однак інші не забивають за гру чотири голи! — гордовито відповів Миха.

— Втямила, матусю? Чотири голи! Мессі!

— Виграли? — запитала мама.

— Програли, — скрушно відповів Миха.

— От тобі й маєш! Ще й штани брудні… — мама махнула рукою. — Роздягайся, одяг — у кошик, сам — у душ!

— Добре, йду…

Після вечері Миха ще почитав підручник з математики, погрався на комп’ютері й нарешті вклався спати. Йому здалося, що він ще не встиг заплющити очі, як хтось уже штурхав його в плече:

— Вставай, сонько!.. До школи запізнишся!

Миха хвацько вистрибнув з ліжка, кілька разів махнув руками й ногами, вдаючи — виключно для власного сумління — ранкову зарядку, і поквапився до вбиральні. Всі ці процедури Миха робив щоранку. Кожен його рух був автоматичним, усе було як завжди, хіба що… Він навіть не відразу збагнув, що ж його бентежить. Учора сталося щось неприємне, щось таке, що змушує очікувати ще гіршого. Щось незрозуміле…

— А! — згадав він. — Зошит з математики…

Це неприємно. І справа навіть не в тому, що Логарифма втелющила йому двійку, а в тому, що зошит так і не знайшовся. Це було незрозуміло, а Миха незрозумілостей не любив.

* * *

Перший урок минув спокійно. Продзвенів дзвоник на перерву. Довкруж сусідньої парти скупчилися дівчата і щось роздивлялися. Хтось витріщався у вікно, дехто схилився над партами, готуючись до майбутньої контрольної роботи, а двоє навіть щось писали на дошці. Миха з Льохою вийшли до коридору, сходили в туалет і стали біля вікна, згадуючи вчорашню футбольну баталію. Але дзвінок загнав їх у клас.

На контрольну з математики Миха покладав великі надії. І ось зайшла Логарифма. Дозволивши всім сісти, обвела клас суворими, трохи бань

катими очима:

— Пишемо контрольну. Перший варіант, другий варіант… Перший варіант, другий варіант…

Вона швидко, не гаючи ні секунди, викликала двох учнів до дошки й тицьнула їм у руки по аркушу. За три хвилини на дошці було написано два варіанти контрольної.

— Починаємо, — сказала вчителька, аж тут двері відчинилися й до класу влетів охоронець.

— Усі надвір! Мерщій! Негайно!

— Що? Який двір? Яке мерщій?! — обурилась Логарифма. — У нас контрольна!

— Школу заміновано! Швидко всі надвір! — І зник.

У коридорі загупали його важкі чорні черевики з високим шнуруванням.

— Тю… — сказав Льоха, — оце прикол…

Математичка знизала плечима:

— Що за дурні жарти? Хто дозволив мінувати школу, коли в нас важлива контрольна? Я скаржитимуся директорові…

У коридорі почувся тупіт: це учні інших класів бігли на вулицю. Першими отямилися дівчата. Вони верескнули в один голос і кинулися до дверей.

— Бомба в школі! — посилюючи паніку, заволав хтось у коридорі. Відтак до дверей сипонули навіть хлопці. Лише Юрко Філімонов, знаний у школі бешкетник і пофігіст, сидів на своєму місці, з цікавістю спостерігаючи за подіями.

— Філімонов, — суворо запитала Логарифма, — а ти чого не евакуюєшся? Хіба не чув наказу?

— А мені начхати, Василино Степанівно.

— Що? —