Читати книгу - "Травмована Однолюбка (коротка версія), Блакитна"
- Жанр: 💛 Короткий любовний роман
- Автор: Блакитна
- 6
- 0
- 13.12.24
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти напружена зараз. Чому?
Хоч зараз я лежу на його грудній клітці, та спокою нема. Не відчуваю чомусь. Тривожно.
- Насправді... Я боюся.
- Чого? Мене? - здивовано питає.
- Може й так.
- Що?!
- Та не буквально тебе, Саш!
- Тоді чому кажеш таке, Март?!
- Я... Ах, я просто боюся, що не завжди буде все так добре як зараз! Боюся, що ти зрадиш. Боюся, що зробиш все щоб я захотіла померти від болю в душі.
Я тримала це в собі вже довго. Дуже довго. Та все ж не стрималася цього разу...
- Що ти сказала? - дивно та беземоційно вимовляє той і я підіймаюся головою з його тіла.
- Я не знаю, що ще сказати. Ти все почув.
- Ти... Що змусило тебе думати так? Чому? Хіба я зробив щось не так?! - занепокоєно та так невинно питає той, кліпаючи своїми гарними блакитними очима.
- Ах... - важко зітхаю - Та забудь.
Лягаю назад обіймаючи його так міцно як тільки могла, немов вперше та вже востаннє.
Все одно все дарма. Він не зрозуміє мене. Мабуть я ніколи не зможу забути це та повністю відпустити своє минуле. Біль ніколи не зникає повністю, а якщо я думаю що зник - насправді він все одно залишився десь там на глибині моєї підсвідомості.
Варто б було піти до психолога чи психотерапевта. Та де ж його знайти? Хороших чути мало. Та й боюся. Ніколи не була у них.
- В сенсі забудь?! - вже трохи агресивно немов скрипить крізь зуби та я й не поворухнулась, закривши очі.
- Та просто забий, Саш.
- Ти знущаєшся? Отак просто забути ці слова? Ми разом вже три місяці і за весь цей час ти ще ні разу навіть не плакала поруч зі мною чи від чогось іншого... А тепер отак зненацька кажеш мені це!
- Я... - водила руками в нього по грудях. Футболка була темно-фіолетовою. Мій улюблений колір та тканина. Така приємна на дотик. Намагаюся відвліктися.
- Март? Марта? Чому мовчиш?
- Я... Ти не винен - тихо шепочу.
Відчуваю як серце в грудях чомусь починає битися скоріше. І пульс на шиї теж. Мене охоплює така паніка без причини... Він же відчує?
- Що з тобою?!
- Я... Я б так хотіла розчинитися в тобі і стати одним цілим щоб відчувати тільки все те, що відчуваєш ти, а про свої емоції та минуле повністю забути.
- Минуле? Ти не розповідала, що було щось таке-...
- Я знаю - перебиваю і стискаю його футболку - Я не хотіла щоб ти знав, що я така "важка" для стосунків. Тому й посміхалася завжди тобі.
- Ти не важка! Не кажи так! І виходить ти прикидалася щасливою весь цей час? - сумно видає і я помічаю на його лиці щось таке, що не з'являлося там ще раніше мені.
Розчарування? Так, мабуть це воно. Він не зобов'язаний розбиратися в мені та моїх проблемах. Тим паче тих, яких уже немає фізично поряд зі мною.
- Ні. Я не прикидалася. З тобою я дійсно була щаслива. Щаслива так як ніколи раніше! Чесно! Правда!
- Ти говоиш так немов сама собі зараз намагаєшся довести...
- ЩО? Н-ні... - заїкаюся, а в грудях не вистачає повітря наче, тому вдихаю більше.
Мені хочеться встати з нього щоб стало легше говорити та водночас я боюся, що він піде якщо я зроблю це.
- Я правда щаслива! З тобою я хотіла посміхатися щиро і хотіла щоб ти посміхався мені так теж. Тільки мені одній...
- Але все ж тобі хотілося плакати моментами?
- Не тільки плакати, але й кричати... Я хотіла розірвати себе на шмаття.
- Не говори так! Тшшш... Заспокійся - він захвилювався ще сильніше коли я мимовільно затряслася вся немов лист на сильному та безжальному вітру, тому й почав погладжувати мою спину й голову.
Це трохи заспокоювало.
- Вибач, що так раптово заговорила про це. Давай не підіймати більше цієї теми?
- Ти ж знаєш, що так не вийде більше?
Раптом запікав будильник. Йому час на роботу. А точніше сказати "за роботу", бо працює вдома і лише інколи має їхати туди. Одразу встаю з нього.
- Куди? - трохи владно проте водночас з властивою йому м'якістю вимовив блакитноокий.
- Я... Н-ну...
- Назад.
- Але твій бу-будильник...
- Я вимкнув. Лягай назад, Мартусь.
Мовчки й не рішуче повертаюся. Він притискає моє тіло до свого, обійнявши за бедра.
- Хороша дівчинка.
- Ах... Саш, але тобі хіба не потрібно-...
- Я сам тепер вирішую коли беруся за роботу. Мені дали підвищення, пам'ятаєш?
- Ох, то-точно...
Ніяк не могла перестати заїкатися. Взагалі хвилювалася щоб ми не посварилися через ті мої слова. А може ще й кине мене... Та ні, до цього ж не дійде, правда ж? Ахах... Правда ж?!
В цей момент мені вперше стало шкода, що він програміст, а не той, хто постійно працює за межами дому. Поїхав би собі зараз, та й я б морально перепочила і відійшла від цього... Хоча, не будь дитиною, Марта, це проблему все одно б не вирішило! Саша все одно згадав би про це все після роботи, але пізніше, ввечері коли б повернувся. І я при тому б цілий день навпаки хвилювалася б сильніше, очікуючи нашої розмови. А так все це станеться прямо зараз і в цей момент. Чудово! От тільки було б іще чудовіше хоча б на п'ять хвилинок звідси відійти... Та знову скаже мені "Куди?" так владно. В такі моменти я просто не могла ослухатися його.
Він хоч і молодше мене аж на цілий рік, проте, підколювати його "малим" вдавалося менше ніж я думала. Він швидко показав "хто тут головний" ще коли в перший місяць наших стосунків повалив мене на стіл на кухні після сотої такої моєї витівки. Я такого не очікувала від цього спокійного хлопчика, яким він мені здавався в дитинстві...
Та хоч ми з ним знайомі з дитинства, але друзями раніше не були, а радше хорошими знайомими. Саша був двоюрідним братом мого друга дитинства, а тому ми інколи могли бачитися і навіть розмовляти годинами, та частіше наші діалоги тривали набагато менше як і будь-які наші зв'язки. Тому хто б міг подумати раніше що нас із ним так поєднає життя?! Але це дійсно чудово, бо ще тоді мені подобалося наші розмови, про щоб вони не були. Він був тим рідкісним хлопцем який ніколи не викликав в мені відразу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Травмована Однолюбка (коротка версія), Блакитна», після закриття браузера.