Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

Віктор Берестенко, Рем Симоненко

Тарас Шевченко та його доба. Том 1

ВСТУП

Тарас Григорович Шевченко – найвеличніша постать в історії українського народу. Багатющою є його натхненна, світового значення літературна спадщина. Й сьогодні не може не вражати велич його творчості, його небуденна, самовіддана й непоборна революційна діяльність, що становила приклад для кращих представників усіх народів Росії в боротьбі проти соціального й національного гноблення царизму.

Усього себе віддала кращій долі трудящих, їх світлому майбутньому ця героїчна, щира й прекрасна людина. Навіки залишиться геніальний поет та незламний революціонер у народній пам’яті.

Однак упродовж жертовного подвижницького життя поета та й після його смерті – одверті й приховані його вороги свідомо применшували, перекручували значення його творчості в справедливій історичній боротьбі свого народу за щастя. Постать Шевченка незмінно опиняється в центрі гострої й непримиренної полеміки між політиками, публіцистами й ученими протягом майже двох з половиною століть. Весною наступного року Україна й світова громадськість відзначатимуть двохсотліття з дня народження славетного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Весь народ гаряче підтримує ініціативу Президента України Віктора Федоровича Януковича – проголошення 2014 року Шевченківським роком.

Напередодні цього урочистого свята буде доречно згадати, що життєвий подвиг поета завжди спонукає українців до праці й борні в ім’я торжества народної справи й свободи. Віддаємо також справедливий пошанівок цінним дослідженням багатющого грона шевченкознавців, художнім творам письменників, присвяченим життю та багатогранній творчій діяльності Тараса Григоровича. Цей творчій доробок було здійснено в останній, переможний рік Великої Вітчизняної війни, коли було розчавлено гітлерівський фашизм.

Кілька попередніх авторських зауважень

У пропонованій праці перевага надається, передовсім, ретельно перевіреним документам, що збереглися, автентичним спогадам сучасників – друзів і соратників Т. Г. Шевченка, які близько знали поета та плідно контактували з ним, окрім того, найбільш вартісним науковим дослідженням, що базуються на старанному й об’єктивному відборі фактів, ґрунтовному й неупередженому їх висвітленні.

Потреба й переваги документально-хрестоматійного висвітлення історичних подій

Що ж до самого документально-хрестоматійного підходу, мусимо із жалем констатувати: в останні роки в світі, і в Україні зокрема спостерігається падіння інтересу до пізнання своєї історії, особливо важливих проблем історичного розвитку Батьківщини. Йдеться, передовсім, про падіння зацікавленості минулим значної частини молоді, з якою пов’язано багато сподівань суспільства на краще майбутнє рідної країни, натхненну творчу працю на її благо. Звідси – необхідність усіляко сприяти активізації інтересу – передусім молоді до глибшого пізнання минулого, зокрема, з життя та діяльності кращих представників Батьківщини, її народу. Отже, є потреба саме у документально-хрестоматійному виданні, яке б могло запропонувати викладачам, студентам, зацікавленим читачам багатий матеріал з Шевченкіани. Аж ніяк не можна применшувати значення дбайливого й неупередженого використання автентичних свідчень історії – документів, породжених минулими епохами. Адже саме вони висвітлюють неприкрашену, інколи сувору правду про перебіг історичних подій, доносячи її до сьогодення. Правда – надійна зброя, що переконливо й незаперечно спростовує вигадки й довільні твердження, які найчастіше поширюються в перехідні періоди історичного розвитку.

Звідси – ретельне, майже дослівне цитування різних документів1, що дозволяє в ході зіставлення матеріалів виявити суттєві й колоритні особливості різних епох.

Додамо ще одне зауваження. Як відомо, вимова – і відповідно правопис – окремих українських слів та їх написання у позаминулому сторіччі дещо відрізняються від сучасних. Однак нехай це не бентежить читачів, адже зміст думок та ідей діячів минулого від цього не змінюється.

Нарешті, є ще одна вагома підстава. Якщо зайти нині в книгарню й запитати, чи є на полицях твори про життя й діяльність Шевченка, відповідь одна: окремі його вірші та поеми є, а от літератури про нього бракує.

Додамо, що навіть сьогодні, коли неухильно наближається пам’ятна дата – 200-річчя від дня народження Шевченка, – на превеликий жаль, неможливо використати для ознайомлення широкого загалу читачів хоча б із послідовною фактографічною розповіддю про життя, діяльність, творчість поета, зокрема, із минулими і новими сучасними дослідженнями, присвяченими Шевченкові. Отже, висвітлити означені теми – значною мірою об’єктивно – можна за допомогою первинних свідчень, що показують сприйняття поета тодішньою владою та його сучасниками, і – зрозуміло – через його власні думки, прагнення й творчі здобутки.

Голова Українського фонду культури поет-академік Борис Ілліч Олійник закликає брати корисне з минулого

Надзвичайний інтерес і повагу викликало в суспільстві недавнє інтерв’ю широко знаного й шанованого поета-академіка Бориса Ілліча Олійника, який предметно та глибоко торкнувся проблем розвитку культури.

– Як би ви оцінили культурну дійсність у часи УРСР? Що ми могли б узяти з неї корисного? Зокрема, у форматі стосунків держава – культура.

– Ну, бачите, там була Держава. У нас же зараз нема її у тому класичному розумінні жанру. Бо держава – це літак, на фюзеляжі якого… записано: що за чим, хто за ким, себто ієрархія відповідальності. З другого боку – виробнича, партійна відповідальність. Ні того, ні того немає. Ви не можете знайти крайнього, хто за що відповідає… Вас можуть об’єгорити, вам можуть прибрехати, і ви ж не знаєте, скільки в кого є статків за рубежем, на який вони моляться… У ті часи ми сповідували принцип: один за всіх – всі за одного. Принцип же капіталізму – один проти всіх! Ми не готові були одразу перейти на це…

А ті «жучки»… вони при всіх владах існують… Для них головний принцип: ubi bene, ibi patria – «де добре, там і вітчизна». Отож ми до цього не готові, тому зараз і борсаємося туди-сюди. Хто нами править, я вже писав про це, подивіться на місцеві влади… Ви там багато знайдете українців?

– А минуле в культурному аспекті? Тобто були колись тиражі, вечори, те ж Бюро пропаганди художньої літератури при Спілці. Те, що згинуло, на жаль…

– Був такий принцип: щоб не «гавкали» з-за рубежа – 60 на 40. 60 % українських книг, 40 % – інших. Уявляєте? А зараз на книжкових розвалах ви хоч 10 відсотків знайдете? Ви пам’ятаєте, які тиражі були, яка система книгорозповсюдження? Її по суті розвалили. Ну що там тепер – по 200 примірників, 1000, 1500 – це вже великий тираж!.. Держава піклувалася про своє реноме принаймні. Так, була цензура. З перехльостом… Зараз звернемо увагу на ще більш прикрий випадок. Посмертно книгу талановитого запорізького шевченко знавця Ващука2 вдалося видати у Запоріжжі ще мізернішим тиражем – у 100 екземплярів.

– Але ж зараз крайність інша…

– Так. Вас не надрукують і зараз без «цензури» – якщо ви йдете не в той бік,