Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

1

 Вітер навстіж відчинив вікно. Місячне сяйво пробивається у кімнату. Паніка і страх окутують моє тіло. Я не можу розгледіти де я, де вихід. Темінь мене лякає. Я чую чиїсь кроки. Мені треба причаїтися. Дихання порушує тишу. Серце голосно відлічує удари в моїх грудях. Один, два, три…  Я зриваюся з місця і біжу. Довгий коридор із безліччю дверей. Я бачу обличчя. Вони дивляться на мене із портретів. Я не можу знайти вихід. Темно. Місячне сяйво ледь освітлює приміщення. Я біжу вперед, в пустоту…

     Звук будильника нагадав про реальність. Це був сон. Я розплющила очі, пробурмотіла кілька лагідних поки вимикала противний сигнал будильника на телефоні і змусила своє втомлене тіло сісти. 

       Сьогодні перший мій робочий день.Я нещодавно переїхала у це місто, щоб збудувати своє нове життя. З чистого аркуша. Доказати собі, що я чогось варта. Моя маленька зйомна квартирка нагадувала мені про початок звершень і спонукала працювати. Вмившись, я почала приводити себе в людський вигляд. Не буду починати кар’єру з коротких спідниць, тому зупинилася на класичних джинсах і білій сорочці. Легко, скромно, а головне - зручно. І каблуки залишила на інший день. Не знаю, скільки доведеться бути на ногах. 

     Каву звяла дорогою. Боюся запізнитися, краще прийти завчасно. 

Ну привіт, - сказала я своєму новому життю на порозі величезного хмарочосу. 

     Це моя нова робота. Адміністратор у дизайнерській фірмі.  Обіцяють кар’єрний ріст. Непогано. Треба з чогось починати. 

    Я вдихнула на повні груди. Поправила сумочку на лівому плечі, пригубила каву, стаканчик тримаючи у правій руці, і попрямувала у величезні скляні двері. Після співбесіди мені видали пропуск, тому я з легкістю пройшла у середину і попрямувала до ліфту. Мов піщинка у морі: кожен заклопотаний своїми справами і мене не помічають. Ліфт приїхав швидко. З величезних дзеркальних дверей линули люди. Я заскочила у кабіну і натиснула потрібний поверх. Добре, що була сама. Ще раз оцінила свій зовнішній вигляд у величезному дзеркалі, поправила зачіску, макіяж, і двері відчинилися.  

     Переступаючи поріг кабіни ліфту, я відчула,що лямка сумки сповзла з мого плеча, дві секунди я відволіклася і відчула удар з правого боку. Моя недопита кава мокрою плямою опинилася на білій сорочці. Добре, що не взула каблуки, бо від поштовху могла б і на землі опинитися.

Та щоб… - вирвалося з мого рота, але погляд зустрівся з кривдником. Дивись, куди ідеш, - випалив він і простягнув мені пачку паперових серветок. Аналогічно, - відповіла я, беручи презент невідомого.

    Він мовчки оцінив мене своїми зеленими очима, нахмурив свої чорні брови, поправив піджак дорого костюма, обернувся і … зайшов у ліфт.

А вибачитися? - гукнула я у слід, але автоматичні двері зачинилися, розрізаючи невидимий шлейф наших поглядів.

    Перші хвилини робочого часу я провела в туалеті, затираючи пляму від кави. Багатообіцячий початок…  як в молодіжних серіалах. “Їхня зустріч була випадковою, але поєднала серця навічно!” Але це мав би бути гарний юнак чи молодий чоловік, а мені попався злий і невихований мужлан. 

Радий бачити тебе, Крісто, у нашій команді, - привітався  зі мною новий начальник. 

   Ось він би був ідеальним героєм історії з кавою, але, на жаль, не він спортив мені мою улюблену білу сорочку.

Знайомся, це Олександра, - представив начальник мені мою напарницю: красиву блондинку із привітною усмішкою. - Ви будете працювати вдвох. Це твоє робоче місце. Дякую, Віктор Борисович.  Виникатимуть питання, звертайся до мене або Олександри. Освоюйся.

    Я приміряла своє нове крісло, стіл, увімкнула ноутбук. Ми з новою колегою залишилися самі. Дівчина привітно поглянула на мене і зупинила свій погляд на моїй жовтій плямі.

Неприємність у перший день? Ага, - відповіла я, - як в американських фільмах. Красивий? Хто? - не зрозуміла я. Винуватець виллятої кави. Ще той хам, - відповіла я і ми голосно засміялися.

    Перший робочий тиждень видався напрочуд легким. Мене не навантажували багатьма справами, поступово роз’яснювали обов’язки. Всі були дуже привітними та щирими. Принаймні, так мені здалося. Олександра ввела мене в курс справ, розказала нюанси роботи і ми домовилися зустрітися ввечері, щоб відсвяткувати завершення мого першого робочого тижня. 

    Я рада, що матиму таку подругу, як Олександра. У неї довготривалі стосунки з Ігорем, який теж працює у цій фірмі, але в іншому офісі. Зараз чоловік у відрядженні, тому познайомитися з ним мені ще не довелося.

     Коротке вечірнє плаття із глибоким декольте і оголеними плечима, високі підбори, червона помада і  розплетене довге чорне волосся, яке хоч трохи прикриває мої плечі, - зброя сьогоднішнього вечора. Розкуто, зухвало, але красиво. Тиждень закритого одягу і зручного взуття офіційно оголошую закритим. Це моя ніч.

    Олександра забрала мене на таксі і ми попрямували у нічний клуб. Не скажу, що я часто буваю у таких місцях, кілька разів доводилося, але бажання відірватися наповну взяло верх. 

    Гучна музика, багато людей і смачні коктейлі задавали адреналіну. Ми з Олександрою танцювали, веселилися, дегустували алкоголь. Давно я не почувала себе так легко і розкуто.  Кавалери пропонували випити і потанцювати, але ми оголосили дівич-вечір.

     Після енного коктейлю я відчула легку тошноту. Мені забракло повітря, світ почав крутитися. Я не хотіла відривати Олександру від танцю, тому кивнула, що зараз прийду, і попрямувала шукати вихід. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍