Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Місце для дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "Місце для дракона"

317
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місце для дракона" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Місце для дракона - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Жахи
Електронна книга українською мовою «Місце для дракона» була написана автором - Юрій Павлович Винничук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Місце для дракона" в соціальних мережах: 

«Місце для дракона» – напрочуд дивна історія, в якій усе навпаки: дракон на ім’я Грицько – це не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик, натомість лицарі на чолі з володарем королівства – підступні та трусливі. Дракон милується метеликами, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків – доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. Він не їсть м’яса і не хоче нікого вбивати. Але традицій ніхто не скасовував, і ці традиції зобов’язують будь-що знищити дракона. Добро і зло міняються масками – люди стали драконами, а Грицько-дракон більше людина, ніж самі люди. Отож, чи зможе зрозуміти він закони людського світу, а головне – виправдати їх? Чи знайдеться місце драконові-метелику серед придворних інтриг, королівських змов, лицарських поєдинків і боротьби за принцесу та Люботинське королівство?… Окрім повісті «Місце для дракона» до книжки увійшли фантастичні та моторошні «Дивні оповіді» та «Львівські легенди», а також антиутопічна повість «Ласкаво просимо в Щуроград».

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

Юрій Винничук

Місце для дракона

Дивні оповіді

Спалах

1

– Так, нам подобається цей будинок.

– Вам подобається? Я дуже рада. Ви погляньте, які краєвиди! Ця дорога веде в Криву долину, а за долиною відразу ліс. Там повно ягід і грибів. Ми з чоловіком, небіжчиком, бувало… бо мені, бачите, самій тут жити сумно. Дім надто просторий. А син каже: продайте і йдіть до нас. Це син ціну дізнавався. Я думаю, не так вже й дорого, правда? В місті вдвічі дорожче. Вам тут житиметься спокійно. Люди дуже гарні. До міста близько. Скоро це буде міська зона, мають пустити тролейбус. Але, бачу, у вас своє авто… Довкола одні хутори… Тихо, спокійно…

– А ці рушниці… Ваш чоловік полював?

– А-а, це… так-так, часом… їздив на качки…

– Хіба у тому лісі нема нічого?

– У лісі… та є, чому… але…

– Хоча б зайці.

– Зайці?! Що ви? Ніколи в житті! Хто вам сказав про зайців? Ніяких зайців тут нема. Це все плітки. Можете бути спокійні. Які зайці? Звідки?

– Чому ви так розхвилювались? Я просто так спитав.

– Я не розхвилювалась. Вам здалося. Але зайців тут нема. Він їздив на качки… Ой, може, ви чаю вип’єте?

– Ні, дякуємо. Нам пора.

– То що ви надумали?

– Ми згодні.

2

На горбах, мов чорні дерева, стояли хуторяни й дивилися, як ми спроваджуємося на нове помешкання. Над ними пропливали сірі опухлі хмари, а попід хмарами розквітали чорні троянди вороння. Їхній похмурий вигляд не віщував нічого доброго, дивилися мовчки, не рухаючись. Згодом один з них спустився-таки з горба і запропонував допомогу. Це був старий, але жилавий чоловік. Називався Костьо.

Пізно ввечері, коли ми скінчили трагати наше майно, а жінка з малим подалися спати, Костьо залишився в мене на чай.

– То ви в місті жили? – спитав, мостячись у кутку поміж двома витрішкуватими креденсами. І, не чекаючи відповіді, додав: – Ну, та й тут не село. Ото лиш дороги нема. Хіба то дорога? Галамадзя одна. Без чобіт і не пройдеш, коли сльота. А так не зле… Природа, їдять його печінку.

– Чого то ви клянете?

– А ви ніби не знаєте, – і він примружив очі.

– А що я мав знати?

– Та про Криву долину. Бодай її навіки скривило. О-о-ой, то кара небесна… Нема на них ні ради, ні закону.

– Ви про кого?

– Та не про кого ж, як про зайців.

– Про зайців?

– Еге.

– Валіхновська казала, що тут жодних зайців нема.

– Е-е, то хитра баба. Казала, щоб продати. Не знаєте, як то є?

– Не розумію. Хіба зле, коли є зайці?

– Сплюньте… Нє-нє, ви таки сплюньте. Це не є жарти… Зайців тут гать гати. Як горобців. По городах та садках мов шалені гасають. Об’їдять усе, що б ти не посадив. А по них стріляй не стріляй – все одно не попадеш. Такі верткі, що страх Божий… А, зрештою, ніхто й не стріляє… Ви не повірите… хто не стріляв – жодному воно з рук не зійшло. Як не тепер, то в четвер, а таки сягала його заяча пімста… Пам’ятаю, за війни жив у мене на хаті німецький офіцер. От він зібрався полювати на зайців… А вже до тії пори пару німаків згибло на полюванні. Йому й кажуть – щось із тими зайцями не в порядку. А він: «Галіцієн хазе?» Пішов. І що ви гадаєте? Десь він перечепився за гілляку, а карабін і бебехнув.

– А при чім тут зайці?

– Ну, бачите, ніби й ні при чім, але щось таки є… Та ви до Каленика підіть, він краще знає. Я тут перед самою війною побудувався, а він на хуторі народився. Пам’ятає ще, як пани сюди наїжджали на лови. Їздили головно на кабанів, але часом і не від того, щоб де зайця стрілити. І що ви гадаєте? Той себе застрелив, а той – товариша, а тамтой – у рівчак беркицьнув. Таке… Вони ж, я вам скажу, хитрі – ночами на городи нападають. Навіть пси їх бояться.

Еге… Колись-то серед ночі чую – пес виє та й виє, виє та й виє. Ну, я накинув кожуха, вийшов… А зайці капусту так і метляють, аж тріск іде. Пес забився під дошки на подвір’ї і скавулить. Я до нього: «Бровку! Гуджа!» А він ані руш. Тільки труситься і скавулить.

– А ви самі не могли їх відігнати?

– Е-ей, чи я дурний? Оно старий Мацій якось із вилами вискочив. Та й що, гадаєте? Один заєць як йому в ноги скочив, то він такого кардебалета полетів, що й ногу зламав.

– Чортзна-що.

– Ая, правду кажете. Тільки чорт і знає, що воно таке. Можете собі уявити – хорта задерли.

– Та то вже ви…

– А присяй-бо, що задерли! Кого хочете, спитайте. Був хорт у Віхтюка. Добрий хорт. Одного разу пропав. Ну, Віхтюк іде шукати. Знайшов при долині роздертого. І то, видно, неабияка бійка була, бо все довкруж так потарґано, ніби там хлопи чубилися. І шерсті клубки – собача й заяча… А ви кажете.

«Ну от, – думав я, – не треба тобі далеко за фольклором їздити – під хатою, як лобода, проростає».

– Це ще не все, – не вгаває Костьо. – Якби ж то все! Але тії зайці мають на нас якийсь уплив. Часом, бувало, щось таке в душу закрадається… ну, не знаю, як і сказати… буцім ти заєць… Розумієте?

– Ні, – покрутив я головою.

– Ну, от ідете ви полем, а над вами ворона «кар-р!», а ви й зіщулюєтесь. Або пес загавкає, а вам начеб хто теркою по спині пройшовся. А то дивишся в дзеркало – викапаний заєць. Я вже й голюся коли як, щоб рідше у дзеркало зазирати… Чи на жінку глянеш – заяча губа. Скільки жив – не бачив. А тут раптом побачив… Незрозуміле щось коїться… Смієшся, було, – а сміх той, ну чисто як заячий писк. Ех-ех… Чи їв я коли в житті сиру моркву або капусту? Де там. А то з якогось часу почав наминати… Якось до сусіда заходжу – а він руку за спину. А сам – хрум-хрум… рука за спиною… потім тихенько впустив. Та воно з-під лави викотилося. Дивлюсь – качан капустяний. Оце, думаю, не один я такий дурний.

– Виходить, Валіхновська нас підманула?

– Виходить, що так… Не від добра, звісно. Чоловік її теж через тих зайців… Завал серця дістав,

1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місце для дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місце для дракона"