Читати книгу - "Зимова казка, N.Kap"

Розмовляло з Деревом Дерево:
- Здрастуй, Дерево!
- Здрастуй, Дерево!
- Ну, то як там твої корінці?
- Холодно... Мерзнуть.
- А пальці і пагінці?
-Лоскочуть Хмаринам 
    черево...

Обіймалися з Деревом Дерево:
- Грійся, Дерево!
- Тепло, Дерево!
- Вчора в Парку в порі
    оцій
булА Королева з левами...
З дивними сивими левами.

- Королева - вона ж людина?
  А це - небезпечно!
- Так, безперечно!
Люди - вони небезпечні! -
з їхніми гострими пилами,
цвяхами оскаженілими,
сокирами грізними,
ножами й серцями
 залізними...

Багато скалічили нашого брата...
Та Цієї - боятись не варто, 
вона - не розпалює ватри,
тож не буде нам рук ламати
 і листя, що вклалося спати, -
топтати.

- А навіщо їй Леви?
- Вона ж - Корлева...
А Королевам не можна 
самотньо гуляти.
Та, мабУть, їй простіше з левами.
Зі старими сумними левами,
птахАми
й деревами...

- Але ж - пташок нема!
- Нема - бо зима...
І ми гнізда порожні колишемо...
Королева в однім ЩОСЬ
залИшила -
і ВОНО, наче вуглик, горіло...
Але мені не боліло,
лиш тепло розливалось 
по тілу.
А потім поволі - згасло...
- Деревце Моє Ясне!
Щоб - не якої напасті!

Шепотілися з Деревом Дерево:
- Страшно, Дерево!
- Втішся, Дерево!
- Я люблю тебе, Дерево!
- І я люблю, Дерево!
Хоч так сумно в небеснім теремі
і лютують Вітри у темряві,
ти - не корися Вітрам! -
я за тебе віддам
усі корінці,
усі пагінці,
всі зимові скупі промінці,
всі хмарини - товсті і худі...

Навіть душу оту Королевину,
що заснула учора
квола
у порожнім
пташинім
гнізді...

Кінець