Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

Володимир Білінський

УКРАЇНА-РУСЬ

Книга третя

Українська звитяга

Частина перша

ЗВИТЯГА СКІФО-САРМАТСЬКОЇ ДОБИ

Перемога над персами (512-й рік до н.е.)

Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) у 7–му томі на 554 сторінці про цю перемогу скіфів над перським царем Дарієм наводить тільки одне речення. Послухаємо:

«В 512 (по Геродоту) совершил (Дарій. — В.Б.) неудачный поход против скифов Причорноморья» [25, т. 7, с. 554].

Нам має бути зрозуміло, чому так скупо до цієї події поставилася російська історична наука радянських часів. Ту перемогу ніяк не можна було прилучити до «славних» московитів. А отже, й говорити про неї не слід.

Хоча нам, русинам-українцям, про ту згадану Вікторію треба пам’ятати вічно. То була одна з перших великих, доленосних перемог наших предків над ворогом, який зазіхнув на нашу землю. І предки впоралися зі своїм завданням.

У першому томі нашої книги «Україна-Русь. Споконвічна земля» автор уже зазначав, що Скіфська доба є незаперечним фактом розвитку і становлення українського народу, отже — немає потреби цю історію доводити знову.

Нагадаємо тільки, що професор Віктор Петров у праці «Походження українського народу» досить чітко визнав:

«Щодо нас, то ми не вважаємо скитство (скіфство. — В.Б.) за східноазійське явище, а за тубільно-українське. Скити ніякі не туранці і не іранці. Вони — етногенетично — продукт розвитку попередньої (після трипільської, перед скитською) епохи, наступний, пізніший етап деформації тубільної людности, як вона сформувалася на Україні в усатівсько-городському післятрипіллі» [137, т. 2, с. 1025].

Тобто, спираючись на праці українських професорів В.П. Петрова, І.І. Зайця, В.М. Даниленка та інших, ми маємо цілковите право Скіфську добу та скіфів зарахувати до нашої минувшини. Що й робимо. Подобається це комусь чи ні.

Перейдемо до найвидатнішої перемоги наших (українських) предків у 512 році до н.е. над перським царем Дарієм.

«Готуючись до походу на Скитію (Скіфію. — В.Б.), перський правитель Дарій розіслав гінців із своїм наказом у всі країни, над якими була його влада. Кожна країна мала приготувати і вислати до нього певну кількість війська, кораблів та робітників для різних будов» [55, с. 46].

Слід зазначити, що навіть серед найближчого оточення перського царя було багато противників цього воєнного походу. Серед них брат Дарія — Артабан, який пояснював родакові, що скіфів на їхній землі ще ніхто не перемагав, і як за 17 років до походу Дарія, у 529 році до н.е., скіфи розгромили перського царя Кира, що загинув у тій війні. Та Дарій нікого не слухав, збираючи потужну воєнну армаду. На початку весни 512 року до н.е. Дарій зі своїм військом вирушив із міста Сузи на Скіфію. У поході Дарія супроводжував потужний морський флот, що мав у своєму складі 600 кораблів, за описом «батька світової історії» Геродота. Брати під сумнів цю кількість суден немає підстав.

Пішого війська і кінноти, згідно із Геродотом, перський цар Дарій мав близько 700 тисяч вояків. Хоча, на думку автора, ця цифра могла бути дещо завищеною. В чому були зацікавлені — як греки, так і скіфи, розповідаючи про похід Дарія Геродоту. І ті й ті не любили своїх супротивників — персів. Та, напевно, перська армія пішого та кінного війська 300–400 тисяч таки мала.

«Дарій пішов із своєю армією до Халкедону на Босфорській протоці, де вже грецькі майстри закінчували будову мосту через Босфор» [55, с. 47].

Проектував і зводив міст грек-самітянин Мандрокл, за що отримав великі нагороди та гроші від царя Дарія. Згаданий будівничий на частину своєї платні замовив картину, «яка показувала увесь перебіг будови мосту, який сполучав обидва береги протоки. На картині було намальовано і Дарія, що сидить на троні, і всю його армію, що переходить міст. Мандрокл подарував ту картину святині Гери…» На картині був віршований напис, який слугував постійною пам’яткою про будову мосту і мав такий зміст:

Богине, прийми цей подарунок від Мандрокла,

Хто сполучив береги Босфору, риболовного моря.

Його праця нагороджена правителем Дарієм,

Виграв гонор для Самосу, а для себе корону» [55, с. 48].

Так що похід Дарія проти Скіфії зафіксований не тільки Геродотом, а и картиною давньогрецького художника у святилищі цариці богів грецької міфології Гери — сестри і дружини Зевса.

Переправившись до Європи, Дарій розпочав жорстоку війну проти першого скіфського племені гетів. Послухаємо Геродота:

«При русі перської армії до Дунаю Дарій підкорив своєю силою скіфське плем’я готів (слід писати — гетів. — В.Б.). Траки із Салмидесу і ті, що живуть нижче Аполонії та Месембрії і є більш відомі за скирміядів та непсиван, підкорилися без битви.

Та гети, зі всіх тракійських племен, знані як найбільш людяні та ті, хто твердо дотримуються закону, вчинили дуже активний і сильний опір персам. За це Дарій взяв всіх вояків-гетів у рабство. Гети вірять, що їх плем’я ніколи не вмре» [55, с. 49].

В той час, коли Дарій уже розпочав війну зі скіфським племенем гетів між Босфором та Дунаєм, флот Дарія «Прибувши до Дунаю, одержав наказ: «Плисти вгору рікою два дні до місця, де ріка поділялася на окремі протоки». Там також зводився міст — через Дунай, для переправи на терен скитів (скіфів. — В.Б.)» [55, с. 48].

Звичайно, за той час, поки цар Дарій зводив мости через Босфор і Дунай та воював із гетами, рухаючись до кордону зі Скіфією, місцевому царю Ідантирсу, котрий походив із племені Царських скіфів, донесли, що насувається перська армія.