Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Гра у три руки 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра у три руки"

380
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра у три руки" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Гра у три руки» була написана автором - Олексій Михайлович Волков, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Гра у три руки" в соціальних мережах: 

Детективи відомого українського письменника Олексія Волкова, лікаря за фахом, завжди неординарні. Навіть найдосвідченішому читачеві зазвичай до останніх сторінок не вдається спрогнозувати розв'язку.
В романі «Гра у три руки», на відміну від попередніх, уперше за багаторічну практику «доктора детективних наук» Олексія Волкова головну партію виконує жінка, яка намагається розплутати клубок обставин, здатних запросто зламати хребет і сильному чоловікові. Втім, існують жінки, здатні пограти в «чоловічі» ігри. Комбінації в їхньому виконанні елегантніші, удари влучніші, а відчуття жалю чи прояви пощади іноді взагалі відсутні. Але як би там не було, дві жіночі руки слабші від чоловічих. Чи не забракне їм сили у найбільш вирішальну мить?
Однак цим не вичерпується головна інтрига роману! Паралельно зі своєю героїнею автор наважується на спробу самотужки проаналізувати процеси, що відбуваються в її душі та свідомості. Ризикована і невдячна справа, адже збагнути жінку до кінця не вдавалося ще нікому. Що вийшло? Судіть самі...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

Олексій Волков

Гра у три руки

I

 

кщо ти здатна заробити за день удвічі більше, ніж вартує авто коханого, то важко спромогтися дихати з ним одним повітрям. Ні, спробувати цікаво і навіть приємно. Проте кінець завжди незмінний, і йому не спроможні запобігти ні важливі спільні уподобання, ні змістовний секс, ані загальнолюдські симпатії, замішані на гнітючому відчутті самотності у непривабливому світі.

Саме такі життєві розклади і змусили Ірину звертатися напередодні Нового року невідомо до кого з більш аніж дивним та водночас банальним проханням. Він стояв у вітрині салона мобільного зв'язку і дивився на неї. Звідки тут узявся художньо виконаний манекен, можна було лише здогадуватись. Ясні очі вбраного у дідморозівську шубу бовдура зустрічалися поглядом з кожним відвідувачем салона, обіцяючи новорічні дива. Тримаючи коробку наперед себе, вона наблизилась упритул.

Нічого не скажеш, красень... Ця жінка давно вже звикла робити сама для себе і дива, і подарунки. Ні, не те що бракувало бажаючих. Просто їхні матеріалізовані знаки уваги завжди викликали криву й дещо зневажливу посмішку хоча б з тієї причини, що дарувальники незмінно мали щось на меті. А подарунок по-справжньому цінний, якщо він — від душі, з власної потреби.

Смартфону в коробці якраз і була призначена роль новорічного подарунка самій собі. Такого приємного, святкового, радісного. Щойно це відбулося, проте на душі не розвиднілося. Навпаки, Ірина з острахом відчувала наближення чергового «депресняку», такого невчасного з огляду на календар. Та й чи варто очікувати від загнаних у блискучий корпус мікросхем поліпшення душевного стану, не кажучи вже про диво?

Ірина не була сентиментальною жінкою, проте мала схильність до раптових душевних поривів — безперечно. А Новий рік, що не кажи, свято, призначене викликати особливі асоціації навіть в останнього бандюгана у цьому місті. Та й не тільки у цьому. Манекен головного новорічного персонажа дивився радісно і весело у самісінькі очі. Нормальний рекламний хід. А при згадці про календар несподівано уявилося, що це не псевдо-персонаж, а той, кого вона бажає бачити. Сто грамів коньяку, пропущених нашвидкуруч на корпоративній вечірці, доробили свою справу, і перед нею наче насправді стояв отой єдиний, чий подарунок мав би бути найреальнішим, найноворічнішим і найбажанішим.

«Я хочу попросити у тебе в Новому році чоловіка. Ні, навіть не у сімейному розумінні — просто чоловіка. Гідного, нормального. Справжнього мужчину, здатного хоча б стабільно перебувати поруч, розуміти і приймати рішення, як личить чоловікові. Хіба ж я на це не заслуговую?»

Думка прийшла й пішла швидко, навіть миттєво. Чи встиг би він почути, якби був справжнім? Той, хто хоче, — почує завжди. Бовдур продовжував дивитися, наче й нічого не сталося, наче така жінка, якою вважала себе Ірина, не ощасливила його довірою взяти участь у власній долі. Проникливі очі манекена й не збиралися подавати знаку, що прохання почуте. І тоді її думки сягнули вище — до Діда Мороза справжнього, якщо такий існує. Повторювати все спочатку навряд чи було варто. Той, хто хоче почути, — почує завжди.

А смартфон виявився таки справжнім дивом. Давно вже пора його мати, та на себе завжди бракує часу. Вона розрізала упаковку і заставила нову сім-карту. Ота стара, зачовгана з її телефона ніяк не в'язалася з новою «іграшкою». Та й оператора здалося б змінити — МТС «дістав по повній програмі». Апарат швидко завантажився. Куди зателефонувати? От би витягти й із себе самої отой старий затертий чіп, який нахапався вірусів, непотрібних номерів й глючить у найнедоречніші моменти...

Неможливо. Не вийде, хоч як крути.

А шкода.

Настрій упав зовсім. Пік нового «депресняку» мав збігтись із межею двох років. Раптом не захотілося нічого. Взагалі нічого. Краще б отак: прокинутися завтра і опинитися вже на роботі. Не реально. Туди — аж десятого січня. Куди подітися? Як не збожеволіти?

Тишу розколов старий телефон. Альбіна. Так би мовити, подруга.

— Ну...

— Що — ну?! А де ти є?

— Вдома.

— А чому? Котра година?

— Скоро восьма.

— Нормально... Невже ми ні про що не домовлялися? Валерій телефонував. Він уже набрав суші і їде. Трохи у «корках», але зараз буде. Про тебе питав.

— Я рада. Просто щаслива, що він питав про мене. От від самого ранку мрію почути це — віриш?

— Чого ти заводишся? — не зрозуміла Альбіна. — Він увесь день справді питає. Конкретно запав мужик. То ти будеш? Що йому сказати?

— Алю... — протягнула Ірина, заплющуючи очі, — скажи мені чесно, тебе саму цікавлять суші як такі?

— Мене... — розгубилася та. — Власне, мені однаково...

— То скажи, нехай запхає їх собі у задницю. Мужик, блін... Усе. З прийдешнім Новим Роком і щастя вам усім!

Ірина вимкнула телефон. Зовсім. Бо Альбіна зараз телефонуватиме ще. Потім дасть її номер Валерію, і той візьметься до справи власноруч. Манекен із київстарівського салона виник в уяві знову. Дідька лисого! Не зійде моє замовлення тобі з рук отак на халяву! Думаєш, поїду, наїмся «сушів», потім потрахаю з місяць цього козла з фарбованим волоссям та педікюром, — і вважатимемо твої зобов'язання виконаними?! Хріна собачого! Справжнього мужика давай, інакше з тебе дід Мороз такий самий, як із мене черниця.

Вона вклалася перед телевізором, який, здавалося, не надто ліз зі шкіри у намаганнях розрадити примхливу господиню, розуміючи, що за півгодини вона вже спатиме. Довелося ще прогулятися босоніж до кухні та влити у склянку йогурту. Все. Спати. Інакше за годину їй захочеться трощити елітні меблі, яким не виповнилося ще й року. Зараз. Усередині також вляжеться, і тоді буде змога заплющити очі. А завтра сісти за комп та розписати відрядження для дилерів. О-о... на півроку вперед. Для цього постійно бракує часу, і вирішувати доводиться в останню мить. Ось на що витратить час.

Новий смартфон ледь помітно блимав синім поруч на тумбі. Його можна не вимикати, адже цього номера ще ніхто не знає. Отже, не збудить. Хіба б Дід Мороз рвучко взявся до справи, тоді... Ну, звісно, задля такого не гріх і прокинутися. Вона стишила до мінімуму звук телевізора, збираючись заснути під нього.

Ніхто не зателефонує.

Ніякого «Дідмороза» нема. Сподіватися щодо цього, як стосовно всього іншого, можна тільки на себе.

1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у три руки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра у три руки"