Читати книгу - "Принцеса тіней, Ірина Бондарчук"

Дощова ніч скувала королівство, грім розривав небо, і вітер шепотів лиховісні слова. Далеко за межами замку, у глухому лісі, в покинутій вежі, стара віщунка у темному каптурі кружляла над потрісканим столом, ворожачи на чорному вогні.

Очі її були білі, мов місяць, а пальці тремтіли, коли вона витягнула древній сувій, запечатаний ще в часи перших королів. Голос її зірвався у шепіт:

"Настане ніч, коли спадкоємиця тіней народиться під знаком Чорного Місяця. Вона нестиме силу, що може або врятувати королівство, або зруйнувати його. Її кров буде ключем до пробудження забутих сил. Але будь-хто, хто полюбить її, приречений на вічну пітьму."

У цей самий момент, у королівському палаці, королева народжувала дитину. Її крик розрізав ніч, а поруч з троном затремтів король, відчуваючи щось зловісне. Коли ж немовля з’явилося на світ, місяць за вікном став чорним, а всі свічки в залі згасли.

"Принцеса тіней народилася."

В цей самий час, у темних землях за горами, щось поворухнулося. Древня сила, що спала століттями, відчула її появу.

Король, зляканий темними прикметами, вирішує приховати правду про свою доньку. Він наказує стерти всі згадки про її народження, знищити пророцтво і зробити вигляд, що нічого не сталося. Але віщунка знає – від долі не втечеш.

"Темрява вже простягає до неї свої руки…"

Темрява скувала королівство в той момент, коли народилася спадкоємиця трону. Чорний місяць завис у небі, і жодна зірка не сміла сяяти.

У королівських покоях панувала гнітюча тиша. Слуги завмерли, коли королева, знесилена після народження, простягнула руки до немовляти. Її пальці тремтіли, але коли вона доторкнулася до дитини, тіло пройняв морозний холод.

Король ступив крок назад, коли побачив її очі – величезні, глибокі, чорні, немов саме нічне небо, без жодного проблиску світла.

— Це погана прикмета, ваша величносте, — пошепки сказав один із радників.

Але королева, обіймаючи доньку, прошепотіла:

— Вона наша… і я не віддам її темряві.

В ту ж мить двері до покоїв розчинилися, і стара віщунка, вся в чорному, зайшла до зали, спираючись на викривлений посох. Її зморшкувате обличчя було блідим, а голос нагадував шепіт вітру в могилах.

— Ваша дитина… вона прийшла, як було передбачено, — сказала вона, її голос лунав, мов лезо, що ріже тишу.

— Я не вірю у ваші байки! — гаркнув король, стискаючи кулаки. — Це просто дитина!

Але віщунка лише похитала головою.

— Вона не просто дитина. Вона – межа між світлом і темрявою. Ви можете заховати її від світу, але тінь все одно знайде її.

Король відчував, як у нього стискається горло. Його розум шепотів йому позбутися цієї жінки, але щось глибоко в душі підказувало – вона не бреше.

— Що потрібно зробити, щоб захистити її? — запитала королева, міцно тримаючи доньку.

Віщунка підняла свої старечі руки.

— Її не можна виховувати, як принцесу. Її не можна показувати світу. Якщо хтось дізнається, хто вона, то або забажає вбити її, або використати силу, яка дрімає в її крові.

Король відчув, як серце стислося від важкості цього рішення.

— Ніхто не повинен знати правди, — пробурмотів він.

— Ніхто, крім тих, хто вже знає, — відповіла віщунка. Її очі знову спалахнули білим світлом.

Вона зробила крок до колиски і, торкнувшись лоба дитини, прошепотіла:

"Тінь несе загибель або порятунок. Колись ти мусиш обрати, ким станеш."

І в цю мить дитя заплакало.

Десь далеко, у найтемнішій частині королівства, з глибини чорних печер прокинулось щось древнє. І вперше за сотні років воно відкрило очі…

Історія принцеси тіней лише починалася.