Читати книгу - "Привітання з того світу, Данило Чикиш"

Я розплющив очі. Місток був сповнений жовтих спалахів і виття сирени.

– Ви в порядку, капітане? - спитав перший помічник Мак’Кой і допоміг мені стати на ноги.

– В нормі, лише на мить втратив свідомість, - відповів я і трусонув головою, розганяючи туман.

– Капітан, пошкодження кожуха ядра реактора! - доповів ОКП Преслі.

– Скинути плазму! - скомандував я, лише мимохідь поглянувши на екран стану реактора.

– Так точно, скинути плазму, - підтвердив Преслі.

Він натиснув кілька кнопок на своїй консолі і в одну мить блимання і виття сирен припинилось. Взагалі увесь місток занурився в темряву. Через кілька секунд увімкнулось аварійне освітлення і кілька моніторів.

– Капітан, схоже ворог припинив атакуючий маневр на нас, - доповів оператор СКО Грубер.

– Мабуть вирішили що вбили нас, - сказав другий рульовий Шенкс.

– А це недалеко від правди, - нервово посміхнувся штурман Мартінсон, - Капітан, нас кинуло на нестабільну орбіту. Без двигунів ми, рахуйте, вже мертві.

– Скільки у нас часу, - запитав я.

– Ну через дві-три години ми пірнемо так глибоко, що турбулентність розірве нас на шматки, - відповів Мартінсон, і після коротких роздумів додав: Але точку неповернення ми пройдемо через хвилин тридцять-сорок.

– Схоже, ховатись в атмосфері газового гіганта було не найкращою ідеєю, - сказав я сам до себе. 

Порозмірковувавши з хвилину, я мовив до першого помічника і всіх присутніх: “Рано ще самих себе ховати в труну, поки я ще дихаю! Преслі, передайте шефу Томсону разом з усіма його лейтенантами зібратись в залі для брифінгів. Я, Мартінсон і Мак’Кой – туди ж. Всі інші допомагають Преслі тримати це відро купи”. По містку прокотилось багатоголосе “Так, капітан!”. Ми втрьох покинули місток. 

Тридцять хвилин до точки неповернення.

– Шеф Томсон, як у нас справи? - спитав я, коли всі зібрались в залі для брифінгів.

– Реактору гаплик, двигуни не працюють, численні пробоїни на палубах з третьої по шосту, більша частина датчиків СКО відмовила, а ще накрився останній гіроскоп, через що нас крутить зі швидкістю три градуси на секунду, - зачитав шеф інженерної служби з свого планшета.

– А ще, - додав Мак’Кой, - у нас в строю, дасть бог, половина екіпажу лишилась.

– Спершу треба зупинити обертання, - сказав я. - Гіроскопи можна полагодити?

– Не за відведений час, - відповів Томсон, зиркнувши на екран, де світились червоні цифри зворотного відліку.

– Придумай щось.

– Та ж не руками їх крутити?!

– А це ідея! Візьми п'ятьох-шістьох молодців зі служби безпеки. У них на це дурості вистачить, головне, аби не перестарались.

Шеф кивнув і мовив до одного зі своїх лейтенантів: “Лінц, займись цим”. Лінц вискочив за двері.

– Отже головне питання – як нам вирватись з гравітаційного колодязя? - мовив я, нервово стукаючи по столу. - В кого які ідеї?

– Може, направити енергію аварійних конденсаторів на маневрові? - запропонував хтось.

– Ні, так ми можемо зовсім лишитись без живлення, а тоді всі хто в лазареті – трупи, - відкинув цю ідею Томсон.

– А система аварійного маневрування?

– Нам її так і не перезарядили, - зізнався я, опустивши голову, - хоча я тричі писав в штаб.

– До того ж, - додав головний інженер, - якщо її використати при таких пошкодженнях, корабель може просто розвалитись.

– Чекайте, якщо двигуни не працюють, то і система компенсації віддачі також! Якщо кілька разів вистрілити з головного калібру, швидкості вистачить?

– Може вистачити. Але виникає два нюанси. По-перше, треба стріляти точно по осі центру маси корабля, а він у нас змістився хтозна-куди. По-друге, ворожий крейсер все ще поряд.

– Ну припустимо, центр маси ми визначимо. Треба лише поглянути на корабель зі сторони і вирахувати точку, навколо якої він обертається.

– Тоді Ви, лейтенант Честертон, цим і займетесь.

– А крейсер треба просто добити, - безтурботно вимовив молодший лейтенант Мінцгаузен.

Всі так здивувались цих слів, що пару секунд безмовно витріщались на молодшого лейтенанта. А він тим часом продовжив: “Судячи з усього, ми завдали їм значної шкоди, і вони зараз самі займаються ремонтом. Їх щити вимкнені і, очевидно, атаки вони не очікують”

– Треба знищити їх одним пострілом, інакше ми точно трупи.

Ми вивели на голопроектор посередині столу зображення крейсера і стали його роздивлятись.

– Крейсер типу “Суверен” має лише один реактор, тож бронебійний снаряд цілком може викликати вибух і повністю позбавити їх боєздатності.

– І куди ж нам цілитись?

– От тут дилема. Судячи з форми надбудов, це або модифікація “Альфа”, або “Гамма”, і у них різне розміщення реактора.

– Треба термічні знімки, - знов взяв слово Мінцгаузен і став пояснювати, - на “Бети” і “Гамми” вони стали встановлювати нові радіатори. Максимальну теплоту емісії підняли з чотирьохсот до шестисот кельвінів.

Ми вивели на всі екрани наявні термічні знімки, які встигли зробити під час бою, і стали шукати. В залі для брифінгів стало зовсім тихо, якщо не брати до уваги тапання по екрану і скрипи зубів.

– Ось, знайшов! - радісно сказав лейтенант Легрант і вивів одне з зображень на центральний екран.

– Чітко видно п'ятсот кельвінів. Значить “Гамма”.

– МакКой, хто у нас найкращий снайпер?

– Мабуть сержант Дерден, але він з позавчора на губі.

– Чхати, тягни його до гармати! - сказав я.

– Отже, якщо ні в кого нема інших ідей чи заперечень, приймаємо цей план. Всім вперед виконувати! - підсумував перший помічник.

Всі присутні коротко козирнули і чимшвидше покинули приміщення. Я зробив кілька глибоких вдихів, потер скроні, кинув погляд на зворотній відлік і собі попрямував геть. 

Двадцять хвилин до точки неповернення.

Коли я залетів у БІЦ, сержант Дердент був уже в кріслі оператора головної турелі. Все ще в наручниках. Поряд командер МакКой і командер Штайнметаль – голова служби безпеки.