Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Закриті двері, Oa 📚 - Українською

Читати книгу - "Закриті двері, Oa"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закриті двері" автора Oa. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Закриті двері, Oa - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Oa
Електронна книга українською мовою «Закриті двері, Oa» була написана автором - Oa, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Містика/Жахи".
Поділитися книгою "Закриті двері, Oa" в соціальних мережах: 
Можеш робити все, тільки не відчиняй двері в комірчину

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
Закриті двері

Очі в ріелтора якісь дивні. Важко сказати що не так, бо колір і форма абсолютно звичайні. Карі очі, русяве волосся. І вся її зовніність абсолютно сіра і типова. Як у звичайної 40ка річної жінки з купою дітей і купою проблем.

— У вас є діти?

Питання вихоплюється автоматично, ще до того як я встигаю втримати язик за зубами. Ріелтор робить паузу, напевно від несподіванки. Бо я перервав її якраз на питанні про комуналку. Вона півсекунди втикає на мене, не розуміючи з чого така різка зміна теми, а потім заперечливо хитає головою.

— Немає. А що?

Знизую плечима. 

— Так, просто… — В цей момент розумію що я не можу закінчити речення. В мене таке буває після аварії. 

Думки ніби розбігаються і я не памʼятаю що хотів сказати. Іноді я думаю: може це якось повʼязане з амнезією? Може мій мозок складає оці забуті питання в один ящик з подіями тієї ночі і колись я згадаю все разом? Роздуми перериваються голосом ріелтора яка все ще розповідає про комуналку. Зусиллям волі повертаюсь до теми. Комуналка така низька як ніби її взагалі немає і входить в оренду плату. 

— Але як таке може бути в центрі такого великого міста?

Ріелтор знизує плечима. Примхи власника. Ще раз оглядаємо квартиру. Це якесь неймовірне везіння. Три кімнати, паркінг, тераса і два санвузли. Класний ремонт. Вся побутова техніка і навіть посудомийка. Килими з таким ворсом що ноги просто тонуть. Високі стелі. Пастельні кольори. І за все 50 доларів разом з комуналкою і благоустроєм.

— А де підвох? — Питаю бо все ще не вірю що могло так повезти. 

Видно що ріелтор уникала цього питання. Вона відповідає якось неохоче.

— Власник виставив 2 умови: не палити в квартирі і не відчиняти комірчину.

— Комірчину? — Умова мʼяко кажучи дивна і я якось не можу повірити в те що це всерйоз. — Чому? Там трупи заховані?

Сміюся і ріелтор сміється також. Десь в її сміхові ховається фальш, але я списую це на моє дивне почуття гумору. Друзі кажуть, після аварії воно в мене стало колюче. Ріелтор пояснює що в комірчині власник тримає особисті речі, вони пригодяться коли повернеться з-за кордону. Так вся таємничість комірчини зникає і я погоджуюсь. Ми підписуємо договір оренди. 

***

Це не описати, наскільки легше дихається коли змінюється обстановка. Я в іншому місті, ходжу іншими вулицями. За руль більше не сідаю, але мене це не тривожить. Поступово всі ті події віддаляються і стають ніби сон. І ніяких нагадувань. 

Вчора минуло 40 днів за Мілою. Я не їздив. З того часу не беру трубку ні від кого, не заходжу в соцмережі. Вони всі напевно засуджують. Я не хочу про це думати. Інакше я просто зійду з розуму. Зараз не час. Зараз би просто видихнути.

Повний місяць на небі величезний і червоний. Повітря прохолодне і смачно пахне весною. Прогулююсь без поспіху. Повертаюсь додому. Двері в комірчину важкі, оковані металом і замок дуже надійний. Він виглядає солідніше ніж замок на вхідних дверях. Над дверима прямо в стіні вишкрябаний хрест. А збоку на звичайому цвяху висять ключі. І це так важко — встояти коли ось вони ключі, можна в будь який момент відкрити. З кожним днем мені все цікавіше що ж там всередині, але я не піддаюсь цікавості.

***

Просипаюсь від якогось дивного шороху. Ніби нігтями по склу. Місячне світло проникає в кімнату і все здається холодним. Тихо слухаю. Через хвилину звук повторюється. Відкриваю очі і сідаю на ліжку. Роззираюсь. В квартирі нікого. Звук повторюється. Встаю, хапаю мобільний. Жаль поряд немає нічого що зійде за зброю. Тихо іду на звук. Шорох повторюється раз за разом. Ніби хтось шкребеться. Звук іде з комірчини і тепер я вже впевнений.

— Хто тут? — Питаю голосно і вмикаю світло.

Але вимикач не працює. Замість яскравого електричного світла все те ж холодне місячне. Шорох на короткий час затихає, але я все одно чую звуки. Схожі на дихання великого звіра. А потім я чую голос і від нього мене починає просто трусити. 

— Хто це? Хто тут?

Це голос Міли. І він такий близький. В ньому стільки благання і страху. В голові раптом проносяться розмиті фрагменти того вечора. Вона говорила так само тоді. З такими ж інтонаціями. Я мовчу і хапаю повітря ротом. 

— Любий, ти тут? Мені холодно. Це ти?

Я розумію що тут щось не так, щось зовсім не так. Але в голові лише флешбеки. Міла на пасажирському сидінні. Запитання в очах. Сльози. По жилах гнів як ніби окропом. Пече. Ошпарює. Зустрічна полоса. Спогади складаються в картинку і від цього боляче. Повітря немає. Знаходжу себе біля комірчини. З ключами в руках.

— Хто ти? — Питаю здивовано. А інтуїція кричить “стій, небезпека”. 

— Це ж я… Мені так страшно і холодно. Випусти мене. Будь ласка…

В голосі самотність, благання і ті самі мʼякі ноти перед якими я ніколи не міг встояти. 

***

— Комуналка включена у вартість, — голос ріелтора мʼякий, а інтонація дати зрозуміти що така пропозиція довго не чекатиме.

— А які умови? — Дівчина оглядає обстановку ніби і просто для інтересу, але погляд чіпляється за дріьні деталі на які чоловіки ніколи не звертають уваги. 

Ріелтор на автоматі підсовує килимок біля дверей комірчини. Так щоб заховати край червоного пʼятна. 

— Не палити і не відкривати комірчину…




 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закриті двері, Oa», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Закриті двері, Oa» жанру - 💙 Містика/Жахи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Закриті двері, Oa"