Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Балакучий пакунок 📚 - Українською

Читати книгу - "Балакучий пакунок"

241
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Балакучий пакунок" автора Джеральд Даррелл. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Балакучий пакунок» була написана автором - Джеральд Даррелл, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Балакучий пакунок" в соціальних мережах: 

Чудова казка-повість всесвітньовідомого англійського вченого-зоолога Джеральда Даррелла, яка ще в 1978 році була перенесена на екрани. Ця книжка про пригоди і жагу до перемоги, про силу дружби і про справедливість, про чарівний світ і його міфічних мешканців… У Грецію, в гості до своєї двоюрідної сестри Пенелопи, приїжджають двоє хлопчиків із Англії — Саймон і Пітер. Під час ігор діти знаходять дивний пакунок, що розмовляє людською мовою. У пакунку — Папуга, якого вигнали вороги країни Міфології. Саме він розповідає дітям, що всі жителі країни та її правитель — добрий чародій Ха-Ха — у страшній небезпеці. Пітер, Саймон і Пенелопа вирішують, що вони не можуть лишитись осторонь, і вступають у боротьбу проти Василісків, які хочуть загарбати країну Міфологію. На дітей чекає багато випробувань, але вони не мають права на поразку. Попереду — вирішальна битва!..

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 44
Перейти на сторінку:

Джеральд Даррелл

Балакучий пакунок

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-4027-8 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

УДК 82

ББК 84(4Вел)

Д20

Перекладено за виданням: Durrell G. The talking parcel / Gerald Durrell. — Glasgow: Collins, 1976. — 192 p.

Переклад з англійської Наталії Трохим

Ілюстрації та обкладинка Михайла Біломлинського

Дизайнер обкладинки Аліна Ачкасова

ISBN 978-617-12-3424-6

ISBN 978-1-5344-0123-5 (англ.)

© Gerald Durrell, 1974

© Михайло Біломлинський, ілюстрації та обкладинка

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2017

Розділ І. Балакучий пакунок

Літак, яким Саймон і Пітер прилетіли в Афіни у гості до своєї двоюрідної сестри Пенелопи, приземлився. Двері його відчинились, і хлопцям у лице хлинула хвиля гарячого, мов з печі, повітря і такого яскравого сонячного проміння, що вони мимоволі замружились. Після вічно похмурої і дощової англійської погоди, до якої вони звикли, це була просто фантастика, і хлопчаки, розморені та засліплені, мружились, мов коти на полум’я, дослухаючись до розкотистої дзвінкої грецької мови, що заполонила все довкола.

Дядько Генрі спершу їх мало не налякав: здоровенний чолов’яга, схожий на великого брунатного орла — з гачкуватим носом, кучмою сивого волосся і дуже великими руками, якими він без упину розмахував. Дивно навіть, що у Пенелопи, гарненької стрункої дівчинки з великими зеленими очима і каштановими косами, міг бути такий непривабливий батько.

— Ага, — сказав дядечко Генрі, суворо зиркаючи на них. — Ну, ось ви й прилетіли! Ну-ну. Радий вас бачити. Радий бачити вас уже не такими огидними, як відразу після народження. Тоді ви були, ніби лабораторні мишенята — такі ж рожеві і бридкі.

— Тату, — перебила його Пенелопа, — який же ти грубіян!

— Чого це? Зовсім я не грубіян, — відрубав дядечко Генрі, — просто ділюся спогадами.

— А це ваш багаж? — поцікавилась Пенелопа.

— Так, — відповів Пітер. — Оті дві валізи і човен.

— Човен? — здивувався дядечко Генрі. — Який ще човен?

— Надувний, — пояснив Саймон. — Нам його тато подарував.

— О, це чудово! Яка зручна і потрібна річ! — вигукнув дядечко Генрі. — Дуже добре, що ви його прихопили.

Хлопчики аж зашарілися від радості й подумали, що, можливо, дядечко Генрі не такий уже і сердитий, як здалося на перший погляд. Тож вони взяли свої речі, завантажили їх у багажник великого відкритого автомобіля дядечка Генрі і поїхали, опромінені сонцем, минаючи незвичні краєвиди — сріблясті маслинові дерева і темно-зелені кипариси, стрункі, мов списи, під блакитним небом.

Вілла дядечка Генрі, велика недоладна будівля, вмостилась на кручі над синім морем. Її широкі веранди, обвиті виноградом, берегли прохолоду, а з виноградних ліз із-поміж листя звисали величезні грона — хлопці ніколи в житті не бачили таких. Стіни були білі, вікна затуляли величезні зелені жалюзі. Коли жалюзі опускалися, у кімнатах ставало прохолодно, тьмяно і зеленаво, наче в акваріумі. Хлопчикам відвели простору кімнату з кахляною підлогою і так званим французьким вікном — до самої підлоги, — що виходило просто на веранду.

— Ого! — зрадів Пітер. — Тепер я зможу щоранку до сніданку ласувати виноградом!

— У саду ще ростуть апельсини, мандарини, інжир, — докинула Пенелопа, — а ще кавуни, абрикоси і груші.

Дівчинка сиділа на ліжку і дивилася, як гості розпаковують речі.

— Я ніяк не можу повірити, що ми вже справді тут, — сказав Саймон.

— І я, — підхопив Пітер. — От тільки спека… Коли така спека, значить, ми все-таки в Греції.

Пенелопа засміялася:

— Це ще не спека, буває гарячіше.

— Скупатися — ось що нам потрібно, — вигукнув Пітер.

— Я саме про це подумала — добре було би поплавати сьогодні пополудні, — погодилась Пенелопа. — Ось поїмо — і підемо. Тут зовсім поруч є величезний пляж, вода там тепла — найкраще місце, щоб поплавати.

— Можна буде спустити на воду човен, — сказав Саймон.

— Еге ж! — відгукнувся Пітер. — Так і зробимо! І попливемо назустріч пригодам.

Діти поїли, переодяглися в купальні костюми, взяли човен, а до нього й помпу, і поволочили його вниз кам’янистим схилом пагорба серед тонких пахощів чебрецю і мирта — туди, де навсібіч, скільки бачить око, простягався білий пляж. Блакитне плесо було спокійне, наче на ставі, і прозоре, як скло. Напомпувати човен виявилося нелегкою справою: діти раз у раз робили перерви, пірнаючи в морську прохолоду. Але врешті-решт готовий човен погойдувався на мілководді, ніби пухнаста блакитна хмарина. Діти забралися в нього і примостили найнеобхідніші для подорожі речі, які взяли завдяки наполяганням Пенелопи: велику пляжну парасолю і торбу з кількома пляшками лимонаду. Саймон і Пітер сіли на весла, а Пенелопа за кермо — і відчалили. Сонце палило нещадно, а з берега з маслинових дерев долинала монотонна музика цикад. Пропливши приблизно чверть милі[1], хлопці поклали весла і витерли піт з очей.

— Нічого собі, пекельна робітка! — промовив Пітер.

— Угу, — погодився Саймон. — Я просто плавлюся.

— Здається, ми вже далеченько запливли, — поспішила підтримати хлопців Пенелопа. — Усе-таки це ваш перший день тут, та ще й у таку спеку. Може, нам зупинитися десь тут перепочити?

Саймон глянув через плече. За кількасот ярдів[2] над водою виступала довга полога піщана коса, утворюючи невеличку бухту.

— Як вам он та місцинка? — запитав він. — Може, там і пристанемо?

Вони зайшли на веслах у бухточку, кинули якір на мілині, встановили парасолю, що давала тінь завбільшки з добрячий гриб, і Пенелопа відкрила три пляшки лимонаду.

Вдячні і за той клаптик затінку, діти вмостилися під парасолею і пожадливо дудлили лимонад. Запаморочені спекою і зморені веслуванням, хлопчаки поснули, поклавши руки під голови. А Пенелопа зробила останній ковток, трошечки подрімала і вирішила піднятися на піщану дюну — поглянути, що там на тому боці. Пісок аж пашів на сонці й ступати по ньому було боляче. Але дівчинка таки видерлась аж на самий верх дюни і побачила, що пляж простягається вдалечінь аж до обрію — так їй здалося, — але повітря тремтіло від спеки, здіймалося марево і виразно розгледіти що-небудь було неможливо. Дівчинка вже хотіла повертатися назад під гостинний затінок парасолі, аж раптом щось привернуло її увагу.

Спершу їй здалося, що то уламок дерева, але якийсь занадто грубий і зовсім без гілок. Невідомий предмет легенько погойдувався на хвилях від подиху лагідного бризу, поступово наближаючись до берега — там, унизу, просто у Пенелопи під ногами. Дівчинка розгледіла у ньому великий брунатний паперовий пакунок, перев’язаний пурпуровою шворкою. Він прибився до берега, і тільки-но Пенелопа збігла до води, щоб роздивитися його зблизька, пакунок заговорив.

— Егей! — вигукнув пакунок рипучим голосом. — Земля,

1 2 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий пакунок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Балакучий пакунок"