Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Робінзон Крузо 📚 - Українською

Читати книгу - "Робінзон Крузо"

2 945
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Робінзон Крузо" автора Даніель Дефо. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Робінзон Крузо» була написана автором - Даніель Дефо, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Робінзон Крузо" в соціальних мережах: 

Перший і найкращий роман Дефо, написаний понад 300 років тому, витримав випробування часом. Історія життя Робінзона на безлюдному острові — це гімн творчій праці людини, її мужності, волі, винахідливості та вмінню з гумором поборювати життєві халепи.
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.

Ілюстрації Ольги Московченко

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 72
Перейти на сторінку:

Данієль ДЕФО

РОБІНЗОН КРУЗО

Роман

Розділ 1

Перші кроки

Я народився 1632 року в Йорку в поважній родині — батько мій заробляв собі на хліб нерухомістю, а походив сам із Бремена. Переїхавши до Йорка, він одружився з моєю матір'ю, що була з родини Робінзонів, от чому при народженні я отримав таке ім'я.

Мав я двох братів — один із них служив підполковником у Фландрії і загинув у битві при Дюнкерку. Ким став середульший брат, я не знав, але батьки мої здебільшого сушили собі голову, ким стану я.

Я був третім, наймолодшим сином у родині, не здатним до жодного ремесла, адже з дитинства мене полонили мрії. Я отримав чудову середню освіту, і батько волів, щоб із мене вийшов адвокат, але я марив морем. Ні батькові заборони, ні материні вмовляння не могли збити мене з цього фатального, як я згодом переконався, шляху.

Одного дня мій статечний батечко закликав мене до кабінету й лагідно заговорив на тему моря. Його цікавило, що саме, окрім юнацької пристрасті до подорожей, тягло мене покинути батьківський дім і рідну країну. Він переконливо пояснював, що тільки нездалі злидарі, які нічого не змогли досягти на батьківщині, або ж пересичені багатії пускаються в мандри, щоб тим зажити собі слави. Я ж походив із родини середнього достатку й міг сподіватися на тихе, спокійне, щасливе життя; тисячі людей заздрять такому життю.

Після цього вступу батько серйозно мені сказав: не поводься як безрозсудний хлопчак, користайся з того, чим доля щедро тебе обдарувала. Він обіцяв свою підтримку й допомогу, якщо тільки я погоджуся залишитися вдома й викинути дурниці з голови. Наостанок він сказав: твій найстарший брат теж мав юнацьку мрію — хотів служити в армії, і що з того вийшло? Коли ж і я наважуся на нерозумний крок, Бог не благословить мене, а батько не зможе мені допомогти.

Батько так розхвилювався від розмови, що сльози виступили в нього на очах, а голос урвався.

Я був надзвичайно зворушений його словами і навіть вирішив покинути думки про втечу. Але вже за кілька днів татові слова потихеньку вивітрилися з моєї шалапутної голови, а ще за кілька тижнів я твердо постановив тікати. Я захопив мою матінку в момент, коли вона була в гарному гуморі, і звірився їй, як палко бажаю поглянути на світ. Нехай батько дасть свою згоду, бо я змушений буду втекти і без неї, адже маю вже вісімнадцять років. Мені запізно вчитися торгівлі а чи праву, а коли б я й пристав на це, то певен, що не витримаю науки й утечу-таки на море. Якби матуся поговорила з батьком, аби він погодився на одну-однісіньку подорож, то, може, я, скуштувавши моря раз, на другий уже й сам його не захочу. І тоді вже надолужуватиму згаяний час із подвійним завзяттям.

Мати страшенно розхвилювалася: вона-бо була певна у марності будь-яких спроб переконати батька. Та й як я можу далі мріяти про море після відвертої розмови з татом? Вона ж зі свого боку не піде проти чоловікової волі і теж не підтримає мене.

Хоча матінка відмовилася навіть зачепити цю тему з батьком, пізніше я чув, що вона таки до нього говорила, а він тільки й одповів: «Хлопець міг би щасливо прожити вдома, та коли він усе-таки зважиться на подорож, життя його зійде на пси, і я не можу дати на це згоди».

Минув майже рік, доки я насмілився-таки на втечу, але весь цей рік я не приставав на жодні пропозиції взятися до справи, яка була б мені не до душі. Одного дня я завітав до містечка Гулль; я й на гадці не мав нічого такого, аж раптом зустрів приятеля, який разом зі своїм татом збирався плисти на кораблі до Лондона і запропонував мені приєднатися до них. Вони не просили жодної плати за цю подорож, тож я без батьківського благословення, не дбаючи про наслідки, 1 вересня 1651 року заплигнув на борт корабля, що прямував до Лондона.

Ще ніколи ланцюжок нещасть не починався для молодого мандрівника так рано і не тривав так довго, як у мене. Ледь корабель вийшов із затоки Гамбер, як здійнявся вітер, а море страшенно розхвилювалося. Я ще жодного разу не був на морі, тож тіло моє пройняла слабкість, а серце охопив жах. Подумки я вже лаяв себе за нерозважливий учинок, бо це небесні сили покарали мене за непослух батькам. І татові сльози, і материні вмовляння одразу пригадалися мені, тож совість моя нила від страшного каяття.

А тим часом шторм посилювався, і морські хвилі вищали, — хоча згодом мені довелося спостерігати і гірші шторми, проте й цього було досить, щоб вразити юного моряка, який ані крихти не знався на морському ремеслі. Я так і чекав, що котрась хвиля проковтне наш корабель, і щораз як судно провалювалося з гребеня хвилі у морську глибінь, мені здавалося: ми вже ніколи не випливемо. Я молив Бога порятувати мене і заклявся, скоро-но ступлю на тверду землю, до кінця життя й не мріятиму про кораблі. Понад усе мені кортіло повернутися додому до батька.

Такі думки кружляли в моїй голові, допоки шторм не вщух. Але вже наступного дня настрій мій змінився: хоча я ще почував деякі ознаки морської хвороби, проте небо виясніло, вітру не було зовсім, над морем запав лагідний вечір. На ніч сонце скотилося за обрій, а зранку піднялося небесним склепінням; тихе море було настільки чарівним, що я не міг одвести від нього очей.

Всю ніч я міцно проспав, морська хвороба відступила. Зранку я з подивом роззирав тихе й красиве море, яке щойно добу тому було таким моторошним. Мій приятель скористався з того, що я змінив думку про море, і, плеснувши мене по плечу, заговорив:

— Ну, Робіне, як ти перебув цю халепу? Можу заприсягтися, що ти вчора добряче налякався вітерцю!

— Вітерцю, ти кажеш? — відповів я. — Та це ж був справжнісінький шторм! — Який шторм, дурню! І ти називаєш це штормом? На такі шторми порядні моряки й уваги не звертають! Але ж ти, Робіне, зовсім зелений у морських справах. Давай-но зладуємо по кухлю пуншу і забудемо про все. Бачиш, як виладніла сьогодні погода?

Не буду довго тут розводитися, скажу тільки, що ми повелися, як усі моряки усіх часів: від кухля пуншу хміль

1 2 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"