Читати книгу - "Шум Тиші, Grimnox"

1988 рік

 "Рано чи пізно, всі люди помирають" - такі думки літали в моїй голові на похоронах матері. Пам'ятаю цей день, ніби це було вчора: яскраве літнє сонце обпікало плечі й голову, дерева легенько шелестіли від дотику вітру, а ми стояли над могилою нашої мами. Батько, в істериці, кричав та бив руками свіжу гірку землі, яка, дотепер, була прохолодна. Його очі були сповнені слізьми, болі та розпачу - він дуже сильно любив маму. 

   Мій брат, який стояв поруч, теж не міг стримати сльози... Плакав дуже гучно. Цей шум діяв мені на нерви, скільки себе пам'ятаю, ніколи не любив коли звук був більш гучним, ніж зазвичай протягом дня, якось некомфортно себе почував. Так ось, доки тато і брат плакали, я спокійно, без жодного співчуття, суму, горя стояв, старався прислухатися до тихого подиху вітру і думав:

   "Рано чи пізно, всі люди помирають"...