Читати книгу - "Пінгвіненя Луї в гостях у Соломії , Вікторія Беше"

       Жили собі чоловік і жінка, а з ними сірий пес. Чоловік звав його Сірим, а жінка звала його Вовком. Дітей вони не мали, тож відносилися до собаки, як до своєї дитини. І на базар вони з ним ходили, і до школи водили, і солодощі купували, і вночі не спали, коли Сірий хворів. Пес дуже любив солодощі, на базар ходити був не проти, але мікстури від кашлю терпіти не міг! Ще він був собакою і хотів бігати, як бігають інші собаки в чагарниках чи по чужому подвір’ї. Найбільшою його мрією було вивалятися добре в болоті, а потім не митися тиждень. Та правда була в тому, що йому нічого не дозволялося з цього робити. Засумував Сірий, втомився бути людиною і втік до лісу.

— На кого ти мене покинув! — плаче жінка.

— З ким я буду ловити рибу! — плаче чоловік. Вони аж ніяк не думали, що пес їх залишить на самоті.

— Виходить, він про нас зовсім не думав! — продовжувала плакати жінка, не знаючи, що насправді пес думав про них. Щоб чоловік з жінкою не сумували, щоб лише радість знали, знайшов для них пес дитину. Взяв він її і, поклавши до дитячого візка, залишив на подвір’ї.

       І жінка більше не плаче, і чоловік не сумує — у них є донька, яка тільки те й робить, що сміється!

— Поглянь, любий, яка вона спокійна і дуже гарна! Назвемо її Соломією? Як вона на тебе схожа! — ніяк не могла не налюбуватися немовлям жінка.

       Йшов перший рік, другий, четвертий рік залишився позаду, а за ним був день, коли Соломія вперше сказала, що має мрію. А мріяла вона про те, щоб її другом став справжній пінгвін. Через це, навчившись читати, Соломія стала вивчати все про пінгвінів. Вона знала де вони живуть, чим люблять харчуватися і чим полюбляють займатися. Дівчинка дізналася, що пінгвіни ще ті бешкетники: вони ковзають на животі по льоду і снігу задля розваг!

— Маленькі пінгвіненята народжуються абсолютно голими, пір'я у них з’являється протягом декількох тижнів, — повільно читала Соломія. — Тату, а коли у мене буде пінгвіненя?

— Чому ти знову про це запитуєш? — запитав її він, схилившись над книгою. — Всі діти у твоєму віці читають казки, а ти читаєш цю енциклопедію.

Соломія зовсім по-дорослому сказала татові, що їй дуже подобається читати книгу про пінгвінів. Чоловік зітхнув і, звівши брови, пішов топити піч. На дворі була люта зима, і він не хотів, щоб його донька застудилася.

       Вже давно поснули тато з мамою, кури в курятнику також сплять, а Соломія все ще продовжує читати, не в змозі відірватися від книги. Для неї було цікаво дізнатися, що найбільші у світі пінгвіни – імператорські, і вони однолюби. «Тато-пінгвін висиджує яйця, — продовжувала читати дівчинка, — вони кладуть яйця на лапи та накривають черевною складкою; як мій тато – однолюб і дбайливий батько!» — Соломія зупинила читання, згадавши, як минулого року вона захворіла з мамою, а тато не відходив від їхнього ліжка.

       Втомлені очі почали заплющуватися, і Соломія непомітно для себе заснула. Уві сні вона бачила холодну країну, людей на прогулянці і пінгвінів серед них. До Соломії майже відразу підійшли два пінгвіни, один з яких привітливо до неї заговорив: «Привіт! Мене звати Луї, а тебе?»

— Соломія, — відповіла дівчинка, відмовляючись вірити своїм вухам. — Ти вмієш говорити?

— Ми всі вміємо говорити, адже ми...

— Ш-ш-ш, — дорослий пінгвін не дозволив йому договорити. Напевно, він хотів сказати маленькому пінгвіненяті, що Соломії категорично заборонено знати, що це сон. — Я піду поковзаю, а ти, Луї, можеш поки що погратися з новою подругою.

       Соломія добре провела час разом зі своїм новим другом. Вони грали в сніжки, їли бурульку, ліпили з снігу снігову бабу. Дівчинка навіть спробувала ковзати, але у неї нічого не вийшло.

 — Не засмучуйся! — до Соломії підійшов тато-пінгвін. — Так ковзати вміють тільки пінгвіни. Заберешся мені на спину?

Дівчинка аж ніяк не могла відмовитися від такої пропозиції. Коли б ще їй випала нагода ковзати разом з Луї?! Вона не пам’ятала, як опинилася у цьому місці, але для неї це було неважливо. Її мрія здійснилася – вона дружить з пінгвіном!

— Луї, — звернулася Соломія до нового друга, — ти б хотів побувати у мене вдома? Лише я невпевнена, що знайду до нього дорогу.

— Я знаю, де він! — Луї взяв її під руку і повів за ялинки.

— Ти впевнений, що за деревами мій дім? — не те, щоб Соломія не вірила пінгвіненяті, але їй здавалося незрозумілим, що за ялинками може бути її дім. Луї усміхнувся їй беззубою усмішкою і, підтанцьовуючи, повів до ялинок.

       Дім Соломії насправді був за ялинками. Спантеличена дівчинка повела нового друга до своєї кімнати, показуючи йому книги та іграшки. Луї дуже сподобалася кімната дівчинки, особливо полиця з книгами. Соломія запропонувала йому взяти одну з її книг, та він відмовився, сказавши, що, на жаль, не може нічого взяти з собою.

— Чому? — здивувалася дівчинка.

— Тому що я у твоєму сні, — хотів був відповісти їй Луї, але змовчав, згадавши застереження тата, що Соломія повинна думати, що навколо все реальне. Замість цього він зі смутком їй сказав: « На жаль, пінгвіни не вміють читати!» Дівчинка підійшла до пінгвіненя і обійняла його з жалістю. Їй було його шкода. Вона гадала, що Луї, не вміючи читати, багато чого втрачає. Мила Соломія забувала, що навіть не всі діти у її віці вміють читати.

— Сонечко, — почула вона тихий голос тата, — пора прокидатися, соня! Мама приготувала тобі сніданок.

Луї почав зникати на очах дівчинки.

— Куди ти? Не зникай! — Соломія заплакала, а все навколо почало зникати разом з пінгвіненям. Вона прокинулася. Відкривши очі, Соломія побачила тата, який тримав на руках її нового друга. — Луї?

— Подобається? — запитав тато. — Я купив тобі іграшку у нашому торговельному центрі. Мама говорила почекати до дня народження, та я не міг втриматися, щоб не купити його. Він такий гарний, і ти так його хотіла!

 — Дякую, тату! — Соломія взяла іграшку і міцно її обійняла. Вона була дуже м’якою і теплою на дотик, як пінгвіненя. Дівчинка відчула, що це її Луї. Просто спочатку він прийшов до неї уві сні, а потім тато знайшов його для неї. — Пограємося з Луї після сніданку, татку?